Вступ
1. Загальні відомості про господарство
2. Природні умови ґрунтоутворення
2.1 Клімат
2.2 Рельєф місцевості
2.3 Ґрунтоутворюючі та підстилаючі породи
2.4 Рослинність
2.5 Виробнича діяльність людини
3. Процеси ґрунтоутворення
4. Номенклатурний список ґрунтів
4.1 Загальні відомості про дерново–підзолисті ґрунти, їх особливості
4.2 Номенклатурний список ґрунтів
5. Характеристика ознак, складу і властивостей ґрунтів
5.1 Будова профілю і морфологічні ознаки кожного генетичного горизонту
5.2 Дані гранулометричного складу ґрунту
5.3 Дані вмісту, запасів та якості гумусу
5.4 Дані фізико–хімічних показників ґрунту
5.5 Дані фізичних властивостей ґрунту
5.6 Грунтово-гідрологічні константи, та їх показники
5.7 Доступні рослинам елементи живлення
6. Бонітування ґрунтів
7. Розрахунок балансу гумусу в грунтах господарства
8. Підвищення родючості ґрунтів
Висновки
Література
Проблема використання ґрунтових ресурсів в сучасних умовах для всього людства стає особливо гострою. Актуальною вона є і для Чернігівщини, де земельні ресурси в економічному потенціалі області відіграють провідну роль, маючи частку більше половини в складі продуктивних сил і виробничих фондів. Тому реалізація державної політики щодо охорони родючості ґрунтів та їх раціонального використання повинна стати одним з пріоритетних напрямків у роботі всіх землекористувачів, спеціалістів та керівників сільськогосподарських підприємств і організацій.
На протязі останніх років, внаслідок значного зниження обсягів застосування мінеральних добрив та хімічних меліорантів, скорочення поголів’я худоби, а відтак, і виробництва та застосування гною, відбуваються процеси агрохімічної деградації грунтів, і як наслідок, зниження їх продуктивності. В зв’язку з цим потрібні пошуки ефективних, низько витратних прийомів модернізації землекористування фермерських господарств і сільськогосподарських підприємств на принципах відновлюваного землеробства. Під цим слід розуміти одержання запланованого врожаю високоякісної продукції при мінімальних витратах, раціональному використанні природних і техногенних ресурсів.
Необхідною умовою ефективного використання ґрунтових ресурсів з метою одержання високих і стабільних урожаїв сільськогосподарських культур належної якості, насамперед, є наявність інформації щодо їх еколого-агрохімічного стану. Застосування агрохімікатів в необґрунтовано високих дозах або не збалансованих за поживними речовинами не тільки знижує урожай, але і погіршує його якість, забруднює ґрунт і ґрунтові води шкідливими для людини і тварин сполуками. Хімізація сільськогосподарського виробництва виявилась одним з найбільш потужних факторів антропогенного впливу на довкілля, який в зв’язку з надзвичайними, як позитивними, так і негативними наслідками, має перебувати під постійним контролем.
Ґрунт в умовах сільськогосподарського виробництва є не тільки тілом природи, а й продуктом людської діяльності. Він перебуває у динамічній залежності від мінливих антропогенних та техногенних факторів. Наприклад, техногенний вплив Чорнобильської катастрофи поширився на дуже великі території, а глибина і тривалість її дії зумовлюються не лише особливостями радіоактивного забруднення, а й генетичними та еволюційними відмінностями окремих ґрунтових різновидів у певних природних агроекосистемах. Вплив різноманітних факторів визначає перебіг ґрунтових процесів і режимів, що знаходить адекватне відображення в зміні його властивостей позитивного чи негативного характеру.
Перехід до ринкових відносин в аграрному секторі економіки, його реформування та введення приватної власності на землю вимагають точної інформації про якісний склад земельних ресурсів для ефективного їх використання у виробництві сільськогосподарської продукції, оцінку ґрунтів з метою диференційованого оподаткування, впровадження системи пільг і дотацій.
Узагальнення матеріалів дає характеристику агроекологічного стану ґрунтів, допомагає виявити території з ґрунтами різних рівнів родючості та ефективності застосування добрив, дає можливість встановити площі сільськогосподарських угідь, відносно чистих від техногенного забруднення та залишків агрохімікатів.
Розглянемо більш детально дані питання, проблеми та перспективи їх вирішення на прикладі господарства
ТОВ “Павлівка” розташована на території Ріпкинського району Чернігівської області. Площа сільськогосподарських угідь складає — 2400 га. Господарство займається вирощуванням переважно зернових культур та картоплі, порядок чергування культур у сівозмінах відповідає загальновстановленій схемі сівозміни.
Таблиця 1. Розподіл сільськогосподарських культур по ТОВ “Павлівка”
| Види с/г культур | Площа зайнята під с/г культуру, га |
| Озима пшениця | 600 |
| Жито | 500 |
| Картопля | 500 |
| Кукурудза | 300 |
| Овочеві культури | 200 |
| Чистий пар | 200 |
| Багаторічні трави | 100 |
Ґрунти на території господарства дернові, дерново-середньопідзолисті на підвищеннях, лучні; торфово-болотні в пониззях.
У геологічній будові масиву до регіонального водотрива (алеврити київської свити палеогену) беруть доля палеогенові, неогенові і четвертинні відклади. Палеогенові відклади подані алевритами, пісками харківської свити і суглинками, пісками берекської свити. Загальна потужність відкладів 30—37 м. Неогенові породи перекривають палеогенові і подані пісками різнозернистими, рябими глинами і суглинками. Потужність їх 10—15 м. Четвертинні відклади подані середньо четвертинними, верхньочетвертинними і новочетвертинними відділами. Середньочетвертинні розповсюджені в лощинах стоку. Подані пісками, суглинками потужністю 3—5 м. Верхньочетвертинні відклади (піски, суглинки, супіски) розвинені на підвищених частинах рельєфу, поза улоговинами стоку., Потужність їх до 3—5 м. Новочетвертинні відклади залягають з поверхні, в улоговинах знизу. Подані алювіально-делювіальними супісками, суглинками з прошарками пісків. Потужність відкладів до 5 м.
За генетичними ознаками в даній товщі порід до місцевого водотриву (глини неогену) виділяється єдиний ґрунтовий водоносний обрій четвертинних відкладів. Тип водяного живлення — атмосферно-ґрунтовий. За хімічним складом води гідрокарбонатно-кальцієвого типу, прісні. Глибини залягання рівнів ґрунтових вод змінюються від 0,6 до 3,0 м.
Аналіз даних свідчить, що внесення мінеральних добрив в 2001 році, проти 1999 - 2000 років зросло під всі посіви сільськогосподарських культур. Так, під зернові культури з 8 до 16 кг, цукрових буряків з 82 до 128, картоплі з 81 до 99, овочів з 28 до 69 кг на 1 га.
Безумовно, добрива – високоефективний засіб підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Проте в останні роки господарство вносить дуже незначні їх кількості, як наслідок, і врожаї одержують невисокі.
Таблиця 2. Площі посіву і урожай основних сільськогосподарських культур в 1999 - 2001 році
| Культура | Площа посіву, га | Урожай, ц/га | |||
| за 1999 рік | за 2000 рік | за 2001 рік | |||
| 1. Зернові - всього | 1100 | 35,7 | 34,8 | 35,9 | |
| в т.ч. | озима пшениця | 600 | 18,0 | 17,6 | 17,9 |
| жито | 500 | 17,7 | 17,2 | 18,0 | |
| 2. Картопля | 500 | 117 | 124 | 122 | |
| 3. Овочі | 200 | 92 | 90 | 95 | |
| 4.Кукурудза на зерно | 300 | 38,2 | 36,5 | 37,3 | |
Клімат робить прямий і непрямий вплив на ґрунтоутворюючий процес. Прямий вплив позначається в безпосередньому впливів елементів клімату (зволоження ґрунту вологою опадів і її промочування; нагрівання й охолодження). Непрямий вплив виявляється через дію клімату на рослинний та тваринний світ.
Склад рослинності і її біологічна продуктивність, кількість органічних залишків, що попадають у ґрунт, і швидкість їхнього розкладання, кількість хімічних елементів, що втягуються в біологічний круговорот — усе це в тієї чи іншій мері залежать від кліматичних умов у робить суттєвий вплив на особливості ґрунтоутворюючого процесу.
Клімат помірно континентальний, з достатньо теплим літом і порівняно м'якою зимою. Середня температура січня – 6 –80С , самого теплого місяця – червня +18 +200С. Середньорічна кількість опадів – 550-600 мм. Максимум їх випадає влітку.
Минулі роки характеризуються значними відхиленнями від багаторічних даних по температурному режиму і кількості опадів. Загальна кількість опадів перевищувала середні багаторічні дані на 14%, а в червні - липні – на 37 – 39 %. Тепла волога весна сприяла росту і розвитку як озимих, так і ярих культур, що позитивно відбилось на рівні їх урожаїв. Проте в серпні встановилась суха жарка погода, що призвело до “підгоряння” посівів зернових культур, а перезволожені червень і липень обумовили розвиток хвороб. Ці фактори також істотно вплинули на формування урожаїв, але вже в негативному плані. Спекотний серпень, крім зернових, згубно вплинув на розвиток цукрових буряків та інших культур.
Значне пересихання ґрунту затягнуло початок посіву озимих культур, внаслідок чого значна частина їх була посіяна в пізні терміни і пішла в зиму недостатньо загартована. І лише м’яка зима дає підставу сподіватись на їх благополучну перезимівлю.
Рельєф впливає на розподіл речовин і енергії по поверхні ґрунту. На різні його елементи надходить неоднакова кількість вологи, тепла, мінеральних сполук. Усе це істотно впливає на життєдіяльність рослинного і тваринного світу, на темп і напрямок ґрунтоутворюючого процесу.