Курсова робота з теми:
Трипільська культура
Вступ
Тема Трипільської культури в Україні, безперечно, є актуальною на сьогодні, бо, по-перше, до сьогодні вона повністю не вивчена, досі йдуть розкопки трипільських поселень і стосовно цієї теми у вчених залишається багато суперечностей в тих чи інших аспектах, по-друге, ця культура є складовою частиною цивілізації Старої Європи, але найголовніше це те, що Трипільська культура безпосередньо пов’язана з українським народом та займає значне місце в археології України.
Дані про Трипільську культуру отримані на підставі археологічних джерел та переважно на ґрунті сучасних наукових розробок та концепцій при застосуванні сучасних методів дослідження. З часу її відкриття минуло понад сто років, і за ці роки уявлення про Трипільську культуру постійно змінювалися. За цей час знайдені сотні поселень, тисячі жител та незліченну кількість давніх речей – посуду, знарядь праці, зброї, прикрас тощо. Так, восени 1897 року Вікентій Хвойко навколо м. Трипілля біля сел Верем’я, Халеп’я, Жуківці, Щербанівка, Стайки, Стретівка та інших відкрив сліди культури, яку за місцем знахідки назвали Трипільською. З цієї миті розпочалося дослідження культури, знайденої В. Хвойко. Серед досліджених поселень найвідоміші – це поселення біля м. Трипілля та навколишніх сіл, с. Колодисте, Сушківка, Володимирівка, Томашівка, Майданецьке, Тальянки тощо на Черкащині; біля сел Борисовка, Ільїнці, Кадіївці, Город, Озаринці, Райки, Білий Камінь тощо на Поділлі; сел Сабатинівка, Данилова Балка тощо на Південному Бузі, Лука-Врублівецька, Комарове, Ленківці, Стіна, Жури та інші на Середньому Дністрі, Софіївка, Підгірці, Чапаївка, Червоний хутір, Казаровичі тощо в Подніпров’ї; с. Усатове, Мирне, Арциз, Дивізія, Маяки в Подунав’ї та багато інших. Після дослідження яких були зроблені висновки про господарство, металообробку та металургію, гончарську справу, архітектуру поселень та жител, знакову систему, релігію та світогляд трипільського населення. Нині трипільські старожитності відомі на землях трьох держав – Румунії, Молдови (там їх називають культурою Кукутень) та України.
Об’єктом дослідження є Трипільська культура. Предмети розгляду – матеріальна культура та духовний світ трипільців. Мета моєї роботи – розглянути роль Трипільської культури в Україні. Для цього я поставив завдання: 1) розглянути матеріальну культуру трипільців;2) розкрити їх духовний світ; 3) з’ясувати зв’язки українського народу з трипільцями.
Хронологічні та географічні рамки.
На сьогодні загальновизнане датування періодів та етапів Трипільської культури: А – біля 5400-4600 рр. до н.е., В – І – 4600-4400 рр. до н.е., В І – В ІІ – 4400-4200 рр. до н.е., В ІІ – 4200-3900 рр. до н.е., С І – 3700-3300 (3200) рр. до н.е., С ІІ – 3200 (3300)- біля 2750 рр. до н.е. (дод. 1). Сліди цієї культури на Україні знайдено від Східних Карпат на заході до Середнього Дніпра, від Волині на півночі до узбережжя Чорного Моря та Подунав’я на півдні.
Методологію курсової роботи складають методи проблемного викладення матеріалу, науковості, аналізу, загальнонаукові методи.
Історіографія.
На жаль, науково-популярних праць, присвячених Трипільській культурі за останні сто років вийшло всього кілька. Праці В. Хвойки видані на початку ХХ ст., давно стали бібліографічними раритетами. Також існує науково-популярна праця, присвячена Трипільській культурі, написана у 1941 р. Т.С. Пассек. Привертає увагу праця, написана у 2003 р. М.Ю. Відейко, у якій він виклав історію наукових досліджень Трипілля, систематизував сучасні знання про трипільську архітектуру та протоміста, господарство та побут, знакові системи та орнаменти, нарешті місце трипільців в світі давньоземлеробських цивілізацій.
Наукових праць на тему Трипільської культури опубліковано тисячі. Серед них праці вищезгаданого М.Ю. Відейко, який разом з Н.Б. Бурдо досліджував хронологію та періодизацію Трипілля-Кукутені. Також він вніс вагомий вклад в дослідження та вивчення трипільських протоміст на основі розкопок поселення Майданецьке разом з М. Шмаглієм. Слід також відзначити праці В.О. Курца, що досліджував тваринництво трипільців, Б.С. Жураківського, І. Сулика, Б. Дворської, які визначають трипільське гончарство не лише як промислову галузь, але й як вид декоративно-прикладного мистецтва.
Дослідженням зооморфних зображень на трипільській кераміці займався В.Г. Збенович, який пов’язував їх з різноманітними анімалістичними культами, зокрема культом собаки. На основі досліджених орнаментів та різноманітних антропоморфних та зооморфних статуеток та фігурок Ю.О. Шилов разом з О. Поліщуком визначили світогляд та релігійні уявлення трипільців.
Вагомий внесок зробив Л.Л. Залізняк, розробивши найбільш науково обгрунтовану теорію походження трипільців з Близького Сходу, а саме Південної Анатолії, при цьому розглянувши зв’язок їх з українцями. У тому ж русі працював В. Петров, який спробував показати, звідки ж походить український народ.
Вищезгаданий Ю.О. Шилов при цьому розробив свою теорію походження Трипільської культури, яку називав Араттою. Цим же питанням займався О. Шокало, називаючи трипільців «оріями», а їх державу Оратанією (Ораттою).
Питаннями Аратти займався і М.Ю. Відейко, але він не вважав Аратту Трипільською культурою і локалізовував цю державу зовсім не у Північному Причорномор’ї, а на схід від Урука, за Еламом. К.П. Бунтян, В.Ю. Мурзін, О.В. Симоненко також вивчали тему Трипільської культури і до того ж пов’язували зникнення Трипільської культури з посиленням кризи та переселенням на цю територію культур кулястих амфор та деяке населення степу.
Кандидат історичних наук, доцент Л.С. Мельникова дослідила шлях Трипільської культури та зокрема її вплив на Подунав’я.
Структура курсової роботи.
Дипломна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та додатків.
У першому розділі йдеться про господарчу діяльність трипільців, а саме про ведення землеробства та тваринництва, трипільські способи металообробки, технологію гончарської справи та домашнє виробництво. Також тут викладено причини виникнення, архітектура поселень (протоміст) та жител, відомості про трипільський одяг, прикраси, побут та знаряддя праці.
Другий розділ розкриває духовний світ трипільців, розповідає про трипільську магічну орнаментацію, знакові системи об’ємну та у вигляді комбінацій знаків, що нагадують писемність, та про їхні різноманітні релігійні уявлення та культи.
У третьому розділі викладені різні думки та версії археологів щодо питань походження, зникнення Трипільської культури та її зв’язку з українським народом.
Розділ 1. Матеріальна культура трипільців
1.1 Господарча діяльність
В мідному віці відбувається становлення відтворюючих форм господарства – землеробства і тваринництва. Саме ці види діяльності стали складовою сільського господарства трипільців. Але, як правило, їх сільське господарство носило комплексний характер, де землеробство завжди виступало разом з тваринництвом у певному поєднанні.
Для обробки землі трипільці широко використовували ручні знаряддя – мотики, робоча частина яких виготовлялася з каменю або рогу (найбільш поширені були мотики з поперечним лезом). Трипільцям були відомі також і палиці-копачки, проте їх продуктивність була вдвічі меншою, ніж у мотик (дод. 2 а).
Разом з тим відмічається, що вирощувалися насамперед невибагливі, посуховитривалі, стійкі до хвороб та шкідників види злаків не з найвищими кулінарними якостями (на першому місці – плівчасті злаки, які не потребували попередньої оранки ґрунту і висівалися необмолоченими колосками). Однак такий набір культур був найкраще пристосований до екстенсивного землеробства, коли поля періодично змінювалися по мірі виснаження ґрунтів. Аналіз матеріалів трипільських поселень вказує на те, що жодне з них не існувало на одному місці понад 50-80 років.
Збір врожаю здійснювався за допомогою серпів з кремінними вкладками. У Трипільській та гумельницькій культурі на ранніх етапах вживали серпи, у рогову або дерев’яну оправу вставляли вкладки з кремінних пластин розмірами 2-5 х 1-1,5 см. Краї такого серпа ретушувалися роговим або дерев’яним знаряддям, внаслідок чого утворювалося зубчасте лезо, що значно підвищив продуктивність праці при зборі врожаю (дод. 2 б). Для обмолоту врожаю використовували молотильні дошки, які складалися з дерев’яної основи, в яку вставлялися уламки кременю.
Другою складовою трипільського господарства було тваринництво. Вирощувалися всі основні види домашніх тварин, проте їх співвідношення у стаді було тісно пов’язане з локальними умовами.
На всіх етапах Трипілля основне місце в тваринництві займало розведення великої рогатої худоби. Слід мати на увазі, що підрахунки щодо складу та структури стада по співвідношенню кількості кісток або особин не відбивають у повній мірі значення тварин у постачанні м’ясної їжі, але у будь-яких випадках у постачанні м’яса на першому місці була велика рогата худоба – 80-90 %.
Трипільцям з раннього етапу відомо було і молочне господарство, про що свідчать знахідки відповідної кераміки – цідилок. Є і скульптурні зображення корів з розвинутим вим’ям (дод. 3).
Треба сказати, що найбільший відсоток домашньої фауни маємо з поселень, розташованих південніше від лісової смуги, а також у густозаселених регіонах. На окраїнах трипільського світу полювання відігравало значнішу роль.
Металургія та металообробка – нові види господарської діяльності, що з’явилися в енеоліті, потребували значного обсягу технічних та природничих знань та навичок, які обумовлювали високу ступінь спеціалізації і могли розвиватися лише при умові виділення майстрів – ремісників, зайнятих переважно у даній галузі.
Металургія міді з’явилася на території України у VI тис. до н.е., разом із трипільськими племенами. Починаючи з другої половини V тис. до н.е., з’являються перші мідні вироби та власне виробництво, хоча і з примітивною технікою видобутку, що дозволяла використовувати лише оксидні мідні руди, що знаходяться на глибині 20-25 м. Суть цієї техніки була в тому, що ділянка, на якій знаходилися пласти руди нагрівалися величезними вогнищами, після чого її поливали водою; далі руду, що розтріскалася, добували за допомогою рогових, а пізніше – мідних кайл, відділяючи від оточуючи породи і виймали на поверхню. Метал могли виплавляти в інших місцях, іноді на значній відстані від родовищ.