Вступ

Дух часу диктував нові умови малярства - там почали з’являтися зображення більш реалістичні. Ікона, наприклад, стала більше малюватися, а не писатися, але знову з особливостями. Став важливішим чуттєвий досвід людини.

Бароко виникло в Італії у кінці 16 на початку 17 століття через те, що люди почали розчаровуватися в житті, обіцянках, світі. Можливо, їх почало дратувати все ідеальне та довершене. Вони подумки просили "хліба та видовищ". Вся ця їхня експресія вибухнула нарешті в архітектурі, живописі, скульптурі. Перемогло нутро людини, котре хотіло химерного, войовничого, залякую чого.

Тому й назва бароко пішла від італійського слова "barocco" - дивний, химерний, або ж perola barroca - перлина неправильної форми. Бачимо, що дефініція очевидна, і вказую на те, що бароко - це неправильний, ламаний стиль.

В середині 17 ст. перехідному періоду був покладений край. Стиль у мистецтві це не примха, а необхідна сукупність засобів, якими митці передавали дух своєї епохи. [1] Візантійський стиль виражав аскетизм, Ренесанс - потребу у гармоні, бароко - неспокій.

В Україну також дібрався це стиль, але значно пізніше[2]. Відчувався він у першу чергу на архітектурі через те, що вона була більш потрібна. Вже на початку XVII ст. майстри бароко архітектури вже працювали в Києві та в Західній Україні. Цікаво, що в цей час в далеких кутках доживав свій вік не тільки прояви ренесансу, але й готичної доби. Італійські майстри прибували в Україну двома шляхами: через землі австрійської корони з Італії суходолом та морським шляхом через Крим і колишні генуезькі колонії.

Також є думка[3] автора, опираючись на свідчення П.Аллепського, що бароко спочатку утвердився на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині. Крім того, він вважаю, що українське бароко та європейське виникли спонтанно самі по собі в один той самий час. Проте на Лівобережжі він функціонував в межах гравюр та декоративних видах мистецтва. Барокові риси проникають і в західноукраїнське іконопис, але дещо з поступом, ніж на Поділлі чи Лівобережжі. Збережені пам’ятки іконопису в Західній Україні - львівська церква Успіння Богородиці, Параскеви П’ятниці, церкви святого Духа в Рогатині, - свідчать, що ренесансі риси збереглися довше. Також вчений вказує, що ознак двох стилів 50/50[4]. Такий розділ притаманний Федору Сеньковичу, Севастяну Корунці, Миколі Петрахновичу.

В Україні розрізняють два види бароко - козацьке та західне. Скоріше за все розмежування сталося через розподіл територій Андрусівське перемир’я 1667 року.

Живопису бароко прийшов пізніше, ніж архітектурі, природа художніх напрямів така, що вони спочатку знаходять своє втілення в будівлях, а звідти переходять на інші форми. Врешті митці почали сповідувати традиції європейських художників, котрі прийшли до вподоби вищим суспільним верствам, адже воно найкраще передавали велич аристократії. Українське шляхетство, що тільки вийшло з козацької верстви, спішило позолотити свої герби. Тому немає нічого дивного, що разом із потягом до розкошів українці захопилися бароковим малярством, і так само українські майстри разом і беззастережно сприйняли впливи цього мистецтва.

Отже, також розрізняли аристократичне бароко, породжене верхівкою, а також народне, на формування якого вплинули сили села та міста. Аристократизм епохи бароко був на руку козацькій старшині, бо цей напрям виражав духовні інтереси старшини та духівництва, їх прагнення до рафінованої аристократичності, а єзуїти особливо енергійно використовували це малярство, щоб робити вражаючими свої костьоли. З цим малярством Товариство Ісуса з’явилися й на Україні, щоб, використовуючи цю техніку, поширити між "схизматиками" своє католицтво. То ж православні так само мусили скористуватися цим мистецтвом, щоб зробити пишнішими свої церкви і якось протистояти навалі єзуїтів.

Для розуміння явища бароко треба розуміти, що ренесансний спокій не міг вже вдовольнити характери людей. Постійні війни спричинили кризу суспільства. Потрібні були більш пишні багатіші форми, просякнути пафосом, надприродністю, динамізм. Краса змінилася на силу, спокій перейшов у рух, а гармонія стала боротьбою.

Цікавим та логічним є те, що бароко стало опорою для формування національних культур та локалізації національних мистецьких шкіл. Думаю, що таке розмаїття скликане нерівністю економічного розвитку окремих держав.

Звичайно, що ідеал Ренесансу з його гуманізмом не зник, він ускладнився та збагатився відповідно до вимог тогочасного суспільства. Якщо в ренесансному живописі була тільки тінь суму, то в бароко це розпач, легка усмішка стала реготом, щось ще стало екстазом, ще щось стало агресією. Почуття, котрі накопичувалися десятиліттями нарешті вибухнули.

Після падіння Pax Romana Європа нібито забула про естетичне в мистецтві. У ньому завдяки утвердженню християнства та через значні впливи східних релігій (іудаїзм, зороастризм і т.д.) почали переважати ейдоси - ідеї. Таким чином, мистецтво перетворилося з міметичного на мистецтво поесісу за концепцією Платона. Цьому сприяли також різні апологети - зокрема, Тертуліан писав, що Бог забороняє будь-які зображення цього світу. Схоласти були не такі жорсткі - вони вважали. Що головним чином треба зобразити високу духовність, а не красу. І тільки в період Ренесансу - завдяки Джотто та іншим майстрам - мистецтво відійшло від канону. Дух часу - гуманізм зробив його красивим, прямим, ідеалізованим. Це те, що потрібно було людині після багатьох століть духовно напружених споглядань та отримування суто інтелектуальної користі від мистецтва. Але час зробив свою справу - важко було нав’язати нове світосприйняття, то в основному були поступки. Ікона так і продовжувала писатися, а не малюватися, та читатися, а не споглядатися. Звісно, у Ренесансі цей принцип відійшов на другий план, але коли "золотий час" людині знову набрид, вона ув’язалася у постійні нікому непотрібні війни. І знову людина змушена було звернутися до духовності, але часи візантійського стилю вже пройшли, тому на зміну прийшло бароко. Цей стиль переінакшує духовність, котра виражається на спогляданні та звеличуванні. Містика та урочистість стали найбажанішими в мистецтві. Бароко стало найнапруженішою, найекстатичнішою та найбільш сповненою емоціями епохою.

Архітектура

У архітектурі помітно тяжіння до монументальності та декоративності, котра вражає розмахом - в інтер’єрі храмів це відбилося на прагненні максимально збільшити і наситити декором особливо важливі з точки зору сакрального значення компоненти храму.

Архітектура українського бароко - це високопрофесійне явище європейського мистецтва, котре асимілювало в собі національні традиції, західноєвропейські особливості та впливи козацтва. Такі ознаки як живописність, цілісна єдність, збільшення пропорцій, динамічність руху та вертикальна спрямованість відбили категорію “раціональне-ірраціональне”. Таким чином, живописний характер розкрито у новому принципі розподілу світла - головною метою куполу храму є відкриття верхнього світла. Пропорції збільшилися через відсутність часо-просторових обмежень. Цілісну єдність простежено на прикладах декоративно-орнаментального оздоблення. Розповсюдження “рушникового” та “килимового" письма в декорі споруд перетинається із західними тенденціями - ілюзія простору, поширення зорово-просторової перспективи. У монастирських ансамблях відчутно цілісність образного задуму, а характерною рисою стає вертикальність твору. Варто додати, попри загальне поширення, монументальність в Україні була характерна тільки в період І. Мазепи - архітектурі не притаманна важкість та широта.

Перейдемо до практичної сторони справи. Найбільше стиль відбився в архітектурі кам’яних церков. Гармонійність і пишність, подеколи бундючність форм, розмаїття мальовничих композицій найкраще відповідали естетичним смакам українців. Приваблювала в бароковому стилі динамічність, експресивність, внутрішня напруга, що були покликані вразити, збудити уяву. Українських архітекторів вабили декоративні можливості бароко, єдність споруди з довкіллям.Козацький собор був однаковим із усіх чотирьох боків. Кожен, хто спробує обійти Миколаївський собор у Ніжині чи Георгіївський у Видубицькому монастирі, відчуватиме, що весь час обертається довкола осі. Це, на думку мистецтвознавців, є переживанням неподільної єдності конечного і безмежного, безкрайньої складності всього сущого.

Багато соборів було перероблено в стилі бароко - київський Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква у Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря в Чернігові і, особливо, Успенський собор Печерського монастиря, що здавна був найпопулярнішою будовою на Русі. Було добудовано верхи, з'явились архітектурні додатки, фасади прикрасились декором, іншими стали куполи. Поступово відходять у минуле прийоми цегляної пластики, фасади приміщень штукатурять, білять і опоряджують ліпниною. Так виникли цільні в своєму художньому вираженні ансамблі Києва, Чернігова, Переяслава, а також Межигірський, Красносільський, Густинський та інші монастирі.

Певні стильові зміни пов'язані з ім'ям російського архітектора І.Г. Шеделя, автора палаців Меншикова на Васильєвському острові та в Оранієнбаумі, а також інших будівель, характерних для стилю петровського бароко. Він приїхав на запрошення Києво-Печерської лаври для будівництва великої дзвіниці. Лаврська дзвіниця - своєрідний програмний архітектурний твір свого часу. Це була найвища споруда в межах імперії - 96,5 м. Дзвіниця - вперше в українській архітектурі - побудована за принципами ордерної архітектури.

Українське бароко як явище світової культури (стр. 1 из 3)

Вступ

Архітектура