Спорудження на садибі різних господарських будівель зумовлювалося передусім економічним станом сільського господарства. Заможні селяни мали різноманітні за призначенням просторі господарські будівлі із якісного матеріалу, а для бідніших селянських верств характерна мінімальна кількість будівель і застосування дешевих матеріалів.
На організацію плану житла, а також його об'ємно-просторової композиції до певної міри впливали прибудови до приміщень для худоби, зокрема у гірських районах Карпат, де до тильної частини будинку, а інколи з боків прибудовували вузькі, часто на всю довжину стіни приміщення (притули) для тварин. Вони мали меншу висоту, ніж житло, що давало змогу перекривати їх звисом даху будинку, не змінюючи нахилу.
В архітектурі народного житла є певний провідний мотив, який впливає на зовнішній вигляд будинку. Так, у східних, північно-східних регіонах України провідним мотивом були вікна з віконницями. У лівобережних, лісостепових районах, зокрема в Карпатах, провідний мотив — різноманітні прийоми галерейок, або веранд, на півдні — фронтонів двосхилих дахів, обернутих до вулиці. У багатьох районах звертали увагу на площину стін, застосовуючи для цього різні прийоми пластичної обробки, розпису, фактурування, оздоблювали вхід тощо.
Застосування різних будівельних матеріалів і конструкцій позначилося на прийомах пластичної обробки стіни, влаштуванні пілястрів, карнизів, поясків тощо, характерних для жителів лише частини правобережних районів, деяких південно-західних і південних районів України. Площину стіни звичайно фарбували в інтенсивні сині або зелено-сині тони, а всі виступаючі елементи залишали білими. Різні побутові смаки та традиції зумовили значною мірою прийоми фарбування, білення стін і деталей житла.
У північних та гірських районах, де будували житло з рубленими стінами, їх не фарбували, а щоб захистити стіну і забезпечити тепловий режим, особливо взимку, шви стін законопачували мохом, а потім обмазували розчином з глини і вапна. В деяких районах розчином з глини змазували торці колод зрубу і шви між вінцями фарбували найчастіше в білий або синій колір, торці колод — у чорний, жовтий. Дверні та віконні пройоми обводили однією чи кількома кольоровими смужками.
Таким чином, фарбування зрубної або каркасної стіни має багато варіантів та художніх прийомів. Окремі райони і навіть села мають часто свою, типову для них улюблену кольорову гаму, вироблену внаслідок тих чи інших умов і причин, здебільшого внаслідок використання місцевих барвників. Однак на Україні стіни житлових приміщень фарбувалися переважно у білий колір. Кольоровими орнаментальними композиціями на бічних і напільних стінах розписували житлові приміщення в Одеській, Винницькій та Чернівецькій областях.
Своєрідний характер настінного розпису житлових будинків на Лемківщині, де зовнішні стіни рублених будинків спочатку обмазували «нафтовою ропою» або покривали фарбою, яку одержували з перепаленої глини, потім фарбували у світлі тони. Робили розпис здебільшого білим. Найтиповіше розміщення розпису — на торцях вінків зрубу, а також довкола дверних і віконних прорізів.
Повсюди на Україні фарбували нижню частину призьби, для чого використовували переважно кольорові глини.
Основні господарські будівлі українського селянства — клуні, призначені для зберігання снопів збіжжя, соломи, а також молотьби. На півночі це були звичайні сараї, інколи з навісом типу ганку біля входу. В інших місцевостях споруджувалися будівлі з низькими стінами, широкими і високими в'їзними дверима-воротами, високим, найчастіше чотирисхилим дахом на ключинах-кроквах, що лежали у верхній частині на сволоку, який підтримували поставлені в ряд сохи.
У північних та західних областях України стіни клуні зводилися з дерева у зруб, закидку, в лісостеповій смузі — з плоту, інколи з обмазкою, а також з глиносоломи. У степовій частині клунь не було, там хліб молотили під відкритим небом.
Для великої рогатої худоби та коней будували стайні, розмір яких залежав від кількості худоби. Для відгодівлі свиней використовувався саж, невелика зрубна будівля, переважно з конічним дахом, піднята над землею на стояках, а для овець — кошари. Особливе місце посідали обороги — підняті на чотирьох жердинах шатрові перекриття («шапки») — під ними складали сіно. Внизу обороги інколи використовувалися як склад або сарайчик. У районах, де вирощували кукурудзу, будувались кочинці.
Серед господарських споруд чільне місце посідає комора, призначена переважно для зберігання зерна. Здебільшого комори розташовували біля хати. В них, як правило, настеляли дерев'яну підлогу вище рівня землі, зводили стелю. Подекуди комори робили з каменю, а іноді вони мали каркасну конструкцію з заповненням глиновальками. Комори були з галереями і без галерей. Галерея, або навіс, а також нижній майданчик, робилися шляхом випускання верхніх та нижніх колод і служили для зручності навантаження і розвантаження зерна.
З метою збереження овочів, молочних та інших продуктів споруджувалися погреби у вигляді ями, перекритої на рівні грунту плоским дахом з настилу жердин і тонкого дерева, соломи або очерету, які зверху засипали землею. Для входу залишали отвір, що закривався дошками. Над ямою розташовували «погрібник» — найчастіше звичайний трисхилий курінь. Найскладніший погрібник — це споруда, яка нагадувала комору, навіть з галереєю. Погрібники будували з дерева, мурували з каменю.
Колодязі, криниці. Найпоширеніший був колодязь, що мав зруб, опущений в землю. У колодязі з високим рівнем грунтової води опускали в землю кадовби з дерева або заплітали пліт. Колодязь, який мав нижчий рівень грунтових вод, обкладався дерев'яними балками або мурувався з каменю. Зруб мав чотирикутну, шестикутну та округлу форму, коли він був камінним. Над зрубом будувався навіс, що міг спиратися на верхні кінці зрубу або стовпи. У першому випадку дах навісу при багатокутному зрубі робили багатосхилий, при чотирикутному та круглому — двосхилий. Для набирання води ставили важіль — «журавель» або застосовували коловорот.
Список використаної літератури.
1. Воропай О. – Звичаї нашого народу.
2. Євтушенко – Народна художня творчість. Харків1997.
3. Макарчук С.А. – Етнографія України. Львів 1994.
4. Наулко В. – Культура і побут населення України. Київ 1993.