Початок роботи над "Запорожцями" добре вiдомий: мистецтвозна вець М. В. Прахов, спiвучень Рєпiна по Академiї, порадив використати лист запорожцiв до турецького султана як сюжетну основу для картини. Творча уява художника була пiдготовлена до цiєї теми дитячими i юнацькими враженнями на Слобожанщинi, його захопленням українською iсторiєю та етнографiєю.
Поїздка 1880 року на мiсця колишньої Запорозької Сiчi за маршрутом, розробленим iсториком М. I. Костомаровим, дала необхiдний iсторико-документальний i натурний матерiал. Рєпiн ближче познайомивсяз козацькими старожитностями та архiтектурою, народним побутом. Він здійснив подорож по місцям, які зв'язані з подвигами i життям запорожців — Нікополь, Чертомлин, Грушевку, Покровське, Дніпровські пороги i зібрав багатий матеріал для картини. Він слухав "думи" народних співаків-бандуристів про Запорізьку Ciч, зробив багато замальовок i етюдів з типових представників козацтва, зi зброї характерної для козацтва, одягу i різних речей, які збереглися в музеях.
Тодi ж, 1880 року, художник приступив до створення першого варiанта "Запорожцiв". Картина ще не була завершена, а Рєпiн, який надзвичайно серйозно ставився до поняття iсторичної правди, вiдчув брак допомiжного матерiалу i знань. Особливо це стало очевидним пiсля знайомства в 1887 році з Д. I. Яворницьким — земляком художника, знавцем iсторiї запорозького козацтва. [8, 4-5]
За новим маршрутом, запропонованим Яворницьким, в 1888 i 1889 роках Рєпiн вiдвiдує Україну, Кубань, Пiвнiчний Кавказ, де зустрiчається з нащадками запорожцiв. Яворницький став дiяльним порадником художника у роботi над запорозькою темою, допомагає йому глибше вивчити життя i побут народу. Новий колоритний типаж, блискучi екскурси Яворницького в iсторiю Сiчi та нарис про легендарного кошового Iвана Сiрка —також земляка Іллі Рєпіна iз Мерефи, написаний спецiально для Рєпiна, дали iмпульс подальшiй роботi над цiєю темою.
В 1889 році Рєпiн розпочинає новий твiр. "Картину свою на колишньому холсті, здавалося, ось-ось мав би закінчити. Алепід напливом новых знаньпочав на новому холсті, и вийшло дві картини", — пише М. I. Мурашко в 1890 році, пiсля вiдвiдування майстернi художника. Багатющий матерiал останнiх поїздок, емоцiйне переосмислення теми стали основою створення нашого полотна.
На вiдмiну вiд петербурзького варiанта з його досить академiчною, урiвноваженою композицiєю i горизонтально-фризовою ритмiкою, харкiвськiй картинi притаманне жанрово-романтичне звучання, бiльш емоцiйний пiдхiд до вирiшення iсторичної теми.
Чуття генiального художника i людини, що зросла на Українi, допомогло Рєпiну вiдбити в "Запорожцях" дух нацiї, її менталiтет. А захват i повага, що вiн вiдчував до цього лицарського народного ордену, втiлились в оригiнальнiй багатофiгурнiй композицiї — виявi сутi запорозької вольницi. Показуючи запорожцiв у момент найвищого прояву їх життєлюбства i безстрашностi, Рєпiн розкриває справжню стихiю народних характерiв, дух лицарства i товариства, притаманний козакам. "...Ну i народець!!! ...Голова обертом йде відїх гаму і шуму, з ними неможливо розлучитися, — писав Рєпiн Стасову, — веселий народ. Чортовський народ!" [19, 6] У цiй "хоровiй" картинi кожен персонаж веде свою партiю — кожен зображений має свiй характер, свiй норов. Такий же динамiчний, соковитий i темпераментний живопис, витриманий в теплiй червоно-вохристiй колористичнiй гамi, що передає приглушенi фарби лiтнього надвечiр'я, диму, туману, що огортають козацьке товариство. За глибиною i серйознiстю втiлення iсторичної теми, фундаментальнiстю i рiвнем наукового пiдходу обидвi картини належать до кращих зразкiв iсторичного живопису. Роль "Запорожцiв" у творчiй спадщинi Рєпiна оцiнив Стасов — ще в ескiзi вiн вiдчув їх значущiсть як "найвищого творіння", порiвнявши з "Нiчним дозором" Рембрандта.
Харкiвську картину Рєпiн завершив 1896 року. Вперше її показано на Виставцi дослiдiв художньої творчостi росiйських та iноземних художникiв в 1896-1897 роках у Петербурзi. Тодi ж картину купив П. М. Третьяков. До його галереї вона потрапила в 1897 році, пiсля Виставки мистецтва й iндустрiї в Стокгольмi.
«Запорожці пишуть листа турецькому султану» — величезне панно (3,58×2,03 м) було почато в 1880 і закінчено тільки в 1891 році.
Етюди до картини художник писав в кубанській станиці Пашковський, Катеринославі та у маєтку Качанівка Чернігівської губернії.
Сюжетом цієї картини став відомий Лист запорожців турецькому султану, написаний у 1676 році як відповідь запорозьких козаків на вимогу турецького султана Мехмеда IV.
За легендою, лист було написано в 1676 р. кошовим отаманом Іваном Сірком «з усім кошем Запорозьким» у відповідь на ультиматум султана Османської імперії Мехмеда (Мухаммеда) IV. Оригінал листа не зберігся, однак у 1870-х роках єкатеринославським етнографом-любителем Я. П. Новицьким була знайдена копія, зроблена у XVIII столітті. Він передав її відомому історику Д. І. Яворницькому, який одного разу зачитав її, як курйоз, своїм гостям, серед яких був, зокрема, І. Є. Рєпін. Художник зацікавився сюжетом, і в 1880 році почав першу серію етюдів.
Після 1880 року Рєпін займався неквапливою та тривалої серією ескізів і підбором моделей. Серед моделей, позувало Рєпіну для картини, багато відомих особистостей. Зокрема, для центральних персонажів художник вибрав Д. І. Яворницького — писар, а за отамана Сірка — самого київського генерал-губернатора М. І. Драгомирова. Усміхненого козака у білій шапці позував журналіст і письменник Гіляровський. Перший закінчений ескіз олією з'явився в 1887 році. Рєпін подарував його Яворницькому. Пізніше Яворницький продав його П. М. Третьякову, і зараз він висить у Третьяковській галереї. [33, 74]
Основний (можна сказати, класичний) варіант картини був завершений в 1891 році. Після першого публічного огляду художника критикували за те, що на думку багатьох картина була «історично недостовірною». Тим не менш, доля полотна склалася вдало. Після шумного успіху на декількох виставках в Росії та за кордоном (Чикаго, Будапешт, Мюнхен, Стокгольм) картину в 1892 році купив за 35 тис. рублів імператор Олександр III. Картина залишалася у царських зборах до 1917 року, а після революції виявилася в зборах Державного Російського музею.
Ще не завершивши основний варіант, Рєпін у 1889 р. почав працювати над другим, роботу над яким він так і не закінчив. Це полотно трохи поступається за розмірами початковому варіанту, і є, так би мовити, кулуарним примірником. Другий варіант «Запорожців» художник, спробував зробити більш «історично достовірним», але явно виявився незадоволений результатом і кинув на півдорозі. Зберігається він зараз у Харківському художньому музеї. [33, 74]
В картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» ясно виступають нові риси художніх пошуків І.Ю. Рєпіна — в його художньому правдоподібному зображенні дійсності.
Він прагнув до загальної гармонії образу. В листі до Н.Є.Званцевої він наголошував, що працювати над загальною гармонією картини —тяжка праця.Необхідно, щоб кожна лінія, пляма, колір виражали разом загальний настрій сюжету, погоджувались між собою i характеризували б кожний суб'єкт в картині. Тільки в 1891 році картина «Запорожці пишуть листа турецькому султану» була закінчена так, як бажав Рєпін . Художник глибоко продумав композицію полотна. Щоб досягти загальної гармонії картини, основну масу запорожців він об'єднує за принципом колової композиції.
Основна група козаків подана великим планом i це наближує їх до глядача. Козаки сидять пліч-о-пліч навкруги столу, i цим створюється враження єдностіi згуртованості запорожців. Їх багатирський сміх, що народжувався у імпровізованого столу, розкатами проходить по всій ЗапорізькійCічі.
Мужні, характерні обличчя запорізьких козаків були написані широкими мазками, що підкреслює загорілість, обвітреність, запиленість в походах i битвах, але кожне обличчя — це яскрава індивідуальність.
В центрі зображений писар, який сидить за столом i старанно виводить гусячим пером слова листа до турецького султана Магомета IV. За писарем стоїъ, трохи схилившись, з трубкою в зубах козак з розумним вольовим обличчям i сміливим проникливим поглядом з-під густих брів. Весь його вигляд сповнений достоїнства. На губах стримана, але багатозначна посмішка. Він якби прислухається до того, як народжується текст листа i видно, що задоволений його змістом. Це —Іван Сipко, який був на той час кошовим отаманом ЗапорізькоїCiчі. Людина великої мужності, яка зуміла згуртувати людей i в чисельних битвах, якими він керував, i в мирному повсякденному житті в Ciчі.Cipко користувався повагою i любов'ю запорожців. На ворогів завжди наганяв страху. Він-то i "відмочив" ядерне задиракувате слівце, що визвало дружній регіт i блискаючими розумними очима, переможно дивиться на товарішів.
Звертає на себе увагу могутня постать старого козака в червоному жупаніi біліійпапасі, який стоить праворуч. Він сміється з захватом i здаеться дрижить все його тіло, дрижать довгі сиві вуса, а могутнійсміх його видляється навіть серед реготу козаків.
За протилежним кінцем столу молодий козак сміється до упаду. Це особливо відчувається завдяки виразному жесту його рук. Тут же за столом запорожець середніх літ з сергою у вyci. Він пихкає трубкою, диктує писарю iз стриманою лукавою посмішкою придумане ним міцне слівце.
Козак, який сидить з другої сторони від писаря регоче так, що майже закрились вузькі щілини його очей, а на бронзовому від загару обличчі поглибились багаточисельні зморшки.