Культура постмодернізму подолала обмеженість культури Нового часу, яка ґрунтувалася на ідеї пріоритету новації над традицією. Постмодерністське мистецтво створює відчуття існування в культурі як у цілісності. Це мистецтво, за висловом Б. Біблера, - драма з усе більшою кількістю діючих і взаємодіючих осіб, воно поєднує час минулий, сучасний і майбутній, завдяки йому ми існуємо в одному культурному просторі з Шекспіром – він стає нашим сучасником і може стати нашим співбесідником.
Постмодерністське мистецтво, відмовляючись від стильової і жанрової визначеності мистецтва класичного, поєднуючи природне і надприродне, фантастичне і гротескне, серйозне і комічне, відображає хаос, що запанував в житті. Е.Гідденс обґрунтував появу постмодернізму "втомою від прогресу".
1960 – кін. 1970-х рр. характеризуються появою стильових тенденцій в мистецтвознавстві, образотворчому мистецтві (поп-арт, оп-арт, джонк-культура, "новий реалізм", "геппенінг" та ін.); 1970-і – поч. 1990-х рр. розквіт архітектури постмодернізму; 1950 – 80-і рр. і продовжується по цей час – розвиток постмодернізму в літературі ( Еко, Фалзл, Барис, Ріо, Поссе, Зюскінд, Брікман та ін.).
Виявом ігрового начала в постмодерністському мистецтві стала поява нових жанрів театрального (геппенінг, перфоменс, інсталяція) та кінематографічного (мейнстрим і арт-гауз) мистецтва.
Постмодерн розмиває кордони між літературою і філософією, історією і кіно, театром і музикою, здійснює ерозію жанрів і стилів, що зумовило посилення інтелектуальності в творчості й водночас привело до виникнення принципової "радісності тексту", прагнення до задоволення, атрактивності. Починається процес синтезування елітарної і масової культури.
Культура ХХ ст. – одна з найскладніших для розуміння в історії світової культури. Не було століття , яке спіткало б стільки глобальних потрясінь, стільки радикальних політичних змін. Це – вік "воєн та революцій": дві світові війни (у другу світову війну було втягнуто 72 держави), Бомбардування атомною бомбою, науково-технічна революція, крах колоніальних, виникнення і розвал тоталітарних режимів, поділ світу на два ворогуючи табори, ідеологічна війна, гонка озброєнь, екологічні катастрофи... Після другої Світової війни в Західній Європі починається "епоха прав людини" і лише в кінці ХХ століття західноєвропейська цивілізація у діалозі з посттоталітарним світом визначають пріоритетними загальнолюдські цінності.
Головні риси художньої культури другої половини ХХ ст.:
Відсутність у країнах з демократичним ладом домінуючого або "єдино вірного" стилю і відповідно наявність багатьох течій, особливо живопису, музиці, кіно та літературі.
Безпосередній зв’язок художньої творчості з глобальними проблемами світової політики, визначеними для людства подіями. Протистояння творчої меншості (інтелігенції) невідповідними її світогляду "масовим" доктринам – мілітаризму, фашизму, тоталітаризму, дегуманізації життя, практиці "брудного" маніпулювання масовою свідомістю та ін. Ідеологізація мистецтва: дійсність інтерпретується з позицій певних політичних ідей (ліберальних, консервативних, марксистських, радикальних, фашистських, соціал-демократичних, феміністичних).
Протистояння авангардного та реалістичного мистецтва, що зародилось ще на початку ХХ ст. як гостра боротьба всіх форм нереалістичного мистецтва за право існувати. Саме тоді сформувались основні авангардистські течії, які пізніше – у другій половині ХХ століття активізувались в різних модифікованих формах. З погляду реалістичного мистецтва, митець в ідеалі сфокусований на людській особистості, її найрізноманітніших ракурсах, проявах проблемах. З іншого боку, формальні течії – гіпертрофія форми, зростання ролі художнього прийому у таких масштабах, коли прийом із засобу перетворюється на мету.
Починається інтеграція різноманітних національних та етнічних культур у світову: змінились, територіальні кордони мистецтва – якщо в першій половині ХХ ст. поняття "світова культура" було синонімом поняття "європейська культура", то у другій половині ХХ ст. Пріоритетним стає американський стиль. Людство починає засвоювати мистецтво інших континентів.
Інтеграційні процеси всередині спочатку національних, а потім і світової культури: збільшується взаємопов’язаність різних галузей культури. Мистецькі твори побудовані як система натяків, алюзій, ремінісценцій (інтертекст). Щодо структурних взаємозв’язків – це гіпертекст – нелінійний текст, влаштований таким чином, що він перетворюється в систему, ієрархію текстів, одночасно являючи собою єдність і множину текстів. Найпростіший приклад гіпертексту: енциклопедія або словник, в якому кожна стаття має посилання на інші статті цього ж словника. Гіпертекст – властивість, на якій побудована всесвітня павутина Інтернет.
Урбанізація культурної сфери – вона набуває міського характеру. Виникають величезні інтенсивність та динамізм суспільного життя, внаслідок чого мало не кожне десятирічча має своє "обличчя", в тому числі і в художній культурі.
Культура набуває нової якості, нового епітету – інформаційна. Інформаційний бум доходить до кожної людини незалежно від її місця проживання (звичайно це в країнах з добре розвиненими телекомунікаційнми мережами).Оперативність передавання інформації (нині завдяки Інтернету) і майже безмежні технологічні можливості засобів масової інформації – газет, журналів, радіо, кінематографу, телебачення об’єднує людей. Інформації так багато, що вона починає втрачати свою цінність. З’являється все більше людей, чия професія – класифікація та інтерпретація інформації.
Завдяки тісному взаємозв’язку ЗМІ з’явилось нове спрямування – масова культура. Це – з одного боку – демократизувало культуру, відкрило до неї доступ масовій аудиторії, а з іншого – зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів: культура стає предметом бізнесу та неабияким чинником в політичному житті суспільства. Відбувся поділ між масовою культурою та елітарною. Найбільш розвинутою масова культура є в найбільш демократично розвиненому суспільстві – в США. Важливо і протилежне – в країнах тоталітарного соціалізму масова культура також присутня, проте стандартизується і подається з одного центрального партійного органу, який здійснює управління державою. В демократичному суспільстві наявна множинність таких центрів.
Отже, культура постмодернізму – це своєрідна лабораторія, де відбувається складний синтез рис нашої доби, діалогічне розв’язання антиномій, накопичених попередніми епохами:
- реалістична зображальність і фантасмагоричність;
- гуманітарність і фізико-технічне орієнтування;
- описовість і філософічність;
- серйозність та іронічність;
- традиційність і комп’ютеризована сучасність;
- раціоналістичність і містичність;
- політизованість й еротичність;
- потік свідомості й гострота сюжетної дії;
- строга аналітичність та ігрове начало;
- позиція західної і східної культури.
У людства виникають запитання: "Чим був постмодернізм для нашої (ХХ – початок ХХІ ст.) епохи?, Які зміни він приніс? "
Американський літературознавець І. Хасан продовжує цей ряд запитань: "Що чекає нас після постмодернізму? Звичайно ніхто не знає, ми навряд чи усвідомили, чим був постмодернізм, але запитання мають здатність притягувати відповіді.
Я запропоную подвійну відповідь у формі двох основних взаємопов’язаних тем: постмодернізм розширюється до масштабів геополітичної постмодерності, а водночас намагається стати постмодернізмом не підозри, а довіри, можливо, плетиво цього твердження визначає культурний код сьогодення".
Художні експерименти постмодернізму не завжди закінчувалися успіхом, але перш ніж заперечувати їх необхідність і значущість, необхідно спробувати зрозуміти. Без такого експерименту, творчого підходу не зможе народитися нове.
1. Адельгейм И. Постмодернизм как "посттравматический опыт" в польской прозе 90-х годов // Вопросы литературы. – 2001. - № 16. – C. 172 – 198.
2. Алпатов М.В. Немеркнущее наследие: [Изобразительное искусство и архитектура]: Книга для учителя – М.: Просвещение, 1990. – 302 с.
3. Андреев Л. Художественный синтез и постмодернизм // Вопросы литературы. – 2001. – № 1. – C. 3-29.
4. Багацький В.В. Культурологія: Історія і теорія світової культури ХХ ст. : Для студентів вищих навчальних закладів – К.: Кондар, 2004. – 304 с.
5. Балла О. Праздник не послушания: Постмодернизм принято называть старостью европейской культуры, а он, между тем похож на подростка. // Лицейское и гимназистское образование. – 2004. - № 7. – C. 26-34.
6. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика . – М.: Прогресс, 1989. – 388 c.
7. Бауман З. Индивидуализированное общество. – М., 2002.
8. Бегун Б. Феномен постмодернізму // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2002. - № 3. – С. 3-9.
9. Болєцький В. Лови на постмодерністів // Критика.- 2001. - № 7-8. – С. 8-13.
10. Бокань В.А. Культурологія: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів /МАУП. – К., 2000. – 136 с.
11. Гассан І. Чим є постмодернізм і чим він стане? Літературні і культурні аспекти // Американська література після середини ХХст. Матеріали міжнародної конференції. К. , 2000. – 22 с.
12. Герои постмодерна // Лицедейское и гимназическое образование. – 2004. - № 7. – С. 50-52
13. Гертлан О. Хаодиссея в зеркале Интернета. // Лицедейское и гимназическое образование. – 2004. - № 7. – С. 35-39.
14. Гладишев В. Як розгадати "сни людства?" (До вивчення поняття "постмодернізм") // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2002. - № 5-6. – С. 11-13.
15. Горелов А.А. Культурология: Учебное пособие. – М.: Юрайт, 2002. – 400 с.