"Золотим віком" іспанського живопису називають XVII ст., коли творили великі художники Хусепе Рібера (1588-1652), Бартоломе Естебан Мурільйо (1618-1682), Франсиско Сурбаран (1598-1664) і Дієго де Сільва Веласкес (1599-1660). В архітектурі стриманий "ерререско" у другій половині XVII ст. змінюється надмірно декоративним стилем "чурригуреско".
Період XVIII-XIX ст. в цілому характеризується занепадом іспанського мистецтва, замкнутого в наслідувальному класицизмі, а пізніше у поверхневому костумбризмі. На цьому фоні особливо яскраво виділяється творчість Франсиско Гойі (1746-1828).
Відродження великої іспанської традиції відбувається в першій половині XX ст. Нові шляхи в світовому мистецтві проклали оригінальний архітектор Антоніо Гауді (1852-1926), якого називали "генієм модерну", зачинатель і яскравий представник сюрреалізму в живописі Сальвадор Далі (1904-1989), один з основоположників кубізму Хуан Гріс (1887-1921), абстракціоністи Хуан Міро (1893-1983) і Пабло Пікассо (1881-1973), які зробили вклад у розвиток кількох напрямків сучасного мистецтва.
5. Архітектура і скульптура
Великий вплив на розвиток середньовічного іспанського мистецтва і архітектури зробили араби. Особливістю мавританського стилю є багата прикраса інтер'єру геометричними, рослинними і каліграфічними орнаментами в техніці асулехо (або асулехос), що є плиткою, схожою на кахлі. Подковообразниє арки мавританських споруд були запозичені арабами у вестготів. Кращі зразки мавританської архітектури збережені в Південній Іспанії, перш за все, в Андалусиі. Світову популярність здобули дворец-крепость Альгамбра в Гранаде, мечеть в Кордове, мінарет Ла-хиральда в Севілье.
З Франції до Іспанії пришли романський і готичний архітектурні стилі. Перші романські церкви були побудовані в Каталонії і уздовж шляху до святинь Сантьяго-де-компостела. Їх відрізняють полуциркульные арки і масивні стіни з невеликою кількістю вузьких вікон. Раніші християнські церкви будувалися в дороманськом або мосарабськом стилі. Готика прийшла до Іспанії в кінці XII століття. Вона характеризується стрілчастими арками, завдяки яким зведення стали вищими, а вікна - ширше, зовнішніми опорами (контрфорсами), які прийняли на себе вагу зведень. Пізня («що полум'яніє») готика відрізняється багатством кам'яного різьбленого орнаменту.
Мавританські майстри, що залишилися в Іспанії, створили особливий змішаний християнсько-мусульманський стиль мудехар, що відрізнявся розвиненою декоративністю. Характерним прикладом готичного іспанського собору є собор XIII століття в Леоні.
До початку XIV століття в Іспанії розповсюджуються ідеї Відродження, а разом з ними з'являється і архітектурний стиль ренесанс, що характеризується строгою симетрією, використанням полуциркульной арки і античних ордерів. Ранній іспанський ренесанс відомий під ім'ям платересько (від іспанського «платеро» - «ювелір»), він відрізняється тонким декором, що нагадує срібні ювелірні вироби. Унікальним пам'ятником платересько є заїжджий двір Сан-маркос в Леоні. Бароко принесло в архітектуру драматизм і рух, екстравагантність декору і пишноту скульптур. Іспанський варіант бароко «чуррігересько» названий на честь сім'ї архітектором Чуррігера.
Прикладом іспанського бароко може послужити будівля університету у Вальядоліде.
Іспанія прославилася архітектурою епохи модерну, столицею якої по праву вважається Барселона. Каталонські архітектори - і, перш за все, Антоніо Гауді, створили власну неповторну мову форм, в якій до цих пір знаходять натхнення архітектори країн Старого і Нового світла. Одним з найвідоміших творінь Гауді є Будинок Мила (Каса Мила) в Барселоні.
У Іспанії збереглися численні середньовічні замки - парадори, в даний час зазвичай використовувані як готелі.
Величезний інтерес представляє народна архітектура Іспанії, традиції якої сильно розрізняються в різних областях країни. На півночі будували кам'яні будинки з навісами і дерев'яними балконами, в Кастілії споруджували удома з дерев'яним каркасом, а на півдні поширені удома з обпаленої і вибіленої глини, стіни яких відображають сонячні промені. Неодмінним архітектурним атрибутом сільських районів, особливо тих, де мало річок і постійно дмуть вітри, стали вітряні млини. У селах часто зустрічаються ерміти - каплиці або молельні, присвячені місцевому святому.
6. Музика
Розквіт іспанської музичної культури, особливо в жанрі церковної музики, почався в XVI ст. Провідними композиторами тієї доби були майстер вокальної поліфонії Крістобаль де Моралес (1500-1553) і його учень Томас Луїс де Вікторія (прибл. 1548-1611), прозваний "іспанським Палестріною", а також Антоніо де Кабесон (1510-1566), що прославився творами для клавесина й органу. У XIX ст. після тривалої доби застою ініціатором відродження національної музичної культури став Феліпе Педрель (1841-1922), основоположник нової іспанської композиторської школи і автор сучасного іспанського музикознавства. У кінці XIX - на початку XX ст. іспанська музика здобуває європейську популярність завдяки таким композиторам, як Енріке Гранадос (1867-1916), Ісааку Альбеніс (1860-1909) і Мануель де Фалья (1876-1946). Сучасна Іспанія дала таких всесвітньо відомих оперних співаків, як Пласидо Домінго, Хосе Каррерас і Монтсеррат Кабальє.
7. Кіномистецтво
Найвідоміший іспанський кінорежисер Луїс Бунюель (1900-1983) ще в 1928 р. разом з Сальвадором Далі зняв свій перший сюрреалістичний фільм Андалузький пес. Бунюель був змушений покинути Іспанію після Громадянської війни і поселився в Мехіко, де створив знамениті кінокартини Нищівний ангел (1962), Денна красуня (1967), Скромна чарівність буржуазії (1973) і Що заважає заповітній меті (1977). У післяфранкістський період в Іспанії було небагато кінорежисерів, які здобули популярність як на батьківщині, так і за кордоном. До них відносяться Карлос Саура, Педро Альмодовар (Жінка на межі нервового зриву, 1988; Кіка, 1994) і Фернандо Труева (Прекрасна доба, 1994), які сприяли зміцненню світової слави іспанського кінематографа.
Лауреатом Нобелівської премії в області поезії став Хуан Рамон Хименес.