1. за допомогою лаку;
2. клейстеру;
3. клею.
Елементи композиції, вирізані з тканини відповідного кольору акуратно вставляють на попередньо змащене клеєм, лаком або клейстером місце підготовленого виробу та щільно припасовують до контурів нанесеної на виріб композиції. Залишки клею або клейстеру акуратно витираються сухою ганчіркою. Аплікацію тканиною, виготовлену за допомогою клею ПВА бажано припрасувати праскою після вложення декількох елементів композиції. Слід пам’ятати що клей, клейстер та лак потрібно наносити тонким слоєм, щоб уникнути їх розтікання.
Для аплікації тканиною краще застосовувати щільні несипучі тканини, обрізки сукна, оксамиту, кримплену, щільного шовку, атрасу, сатину.
4. Композиція та народні традиції в декоруванні технікою аплікації тканиною
Всяка наука має свій предмет дослідження. Має його і композиція декоративно-прикладного мистецтва. Ми наголошуємо на ДПМ не випадково, бо навіть добре віцпрацьована композиція архітектури чи образотворчого мистецтва не розв'яже всіх основних питань композиції в декоративному мистецтві. Не зважаючи на близьку спорідненість цих видів мистецтва, кожен зокрема,по-своєму уточнює, поглиблює поняття композиції згідно з його “будівельним матеріалом”, технічних засобами, ідейно-естетичними та функціональним призначенням творів.
Дати однозначну, стислу і всеохоплюючу відповідь на це питання надзвичайно складно. Термін латинського походження
compositio - твір, творчість, поєднання, розміщення тощо - має нині багато значень. Опрацюванню теорії композиції в архітектурі та образотворчому мистецтві приділяли увагу багато дослідників, тоді як композиційнізакономірності декоративно-прикладного мистецтва до цього часу залишаються майже не з'ясованими. Значний крок в цьому питанні зроблено авторським колективогм у складі Є.А.Антоновича, Р.В.Захарчук Чугай, М.Є. Станкевича у навчальному посібнику для студентів педагогічних інститутів "Декоративно-прикладне мистецтво", що вийшов у світ 1992 році. Такий стан у теорії композиції ДПМ виник внаслідок формального "перенесення" законів образотворчого мистецтва на декоративне, а згодом і на декоративно-прикладні види творчості, хоч у них майже відсутня зображуваність.
Знаная законів композиції декоративно-прикладного мистецтва необхідні учням протягом усього періоду оволодівання навиками роботи в тому, чи іншому виді діяльності, а згодом у їх творчості. Це допоможе створювати навчальні і творчі вироби на основі професійних знань, дотримуватись стильових напряімів, зберігати традицію в народному мистецтві. Саме збереження багатовікових традицій характеризує приналежність певного твору до культурно-мистенького надбання. На сьогодні існує надто багато виробів ДПМ, які не відтворюють дійсну культуру нації. Низькоптрібні, шаблонні вироби, твори, речі, здебільшо побутового чи подарункового призначення не відповідають естетичним нормам народного мистецтва, спотворюють його мистецьку цінніть. Отож, знання основ композиції ДПМ, скерує роботу учнів на шлях дійсного творчого процесу.
Повертаючись до визначеня предмету композиції - у декоративно-прикладному мистецтві, насамперед пригадаймо про його багатоманітну природу, розгорнуту морфологію і складні взаємозвязки з іншими видами у системі мистецтв, а також поліфункціональні засади творів та не менш складне іх семантичне наповнення. З позиції сучасної філософії, "предмет будь-якої науки - це не особлива сфера явищ, а весь світ, який розглядають під певним кутом зору".
Звідси предметом композиції декоративно-приклатного мистецтва буде весь світ художніх побутових речей, створених людиної безпосередньо в її трудовій діяльності, які розглядаються з погляду закономірностей, прийомів і засобів композиції.
Говорячи про композицію твору ДПМ в цілому, сдід стосувати її тлумачення і в конкретному виді діяльності – аплікації.Композиція твору - це художньо-оптимальна структура, цілісність із закономірно поєднаними між собою елементами, які відбивають його матеріально-технологічні, функціональні та художні засади, та композиція у широкому значенні - це наука про систему закономірностей, прийомів та засобів творення, декоративних та ужиткових цінностей.
Композиція ДПМ покликана створювати в ужиткових творах органічну єдність міри, доцільності й гармонії, прекрасного та утилітарного.Водночас вона сприяє логічно вмотивованому використанню відповідних законів об’ємного і площинного формотворення, допомагає авторам досягти в творах художньої довершенності.
Каменський А.Д. О смысле художественной традиции / Критерии и суждения в искусствознании. С.219
Будь-яка творчість неможлива без відпрацьованих методів / гр. methodos- шлях дослідження, спосіб пізнання /. Окремі з них становлять логічну, науково вивірену систему – методологію, котра формує теорію. Метод і методологія перебувають у постійному зв'’зку, як частина і ціле. Однак метод динамічніший, вишуковує і здобуває нові знання, спрямовані на вдосконаленя і методології, тоді як методологія статична, повільно змінюється, намагаючись зберегти себе.
Методологія композиції спирається на засади методології естетики та загальної філософії. Вона послуговується власними принципами для виділення й обгрунтування законів композиції, прийомів, засобів тощо. До найважливіших методологічних принципів теорії композиції належать мімесіс /гр. mimesis- наслідування, відтворення/ символізм, стилізація, структуралізм, функціоналізм та ін.
Мімесіс - основний принцип творчої діяльності Стародавнього і Античного світу, розроблений у всій повноті Арістотелем. “Мистецтво наслідує природу”, - писав він, маючи на увазі образне відтворення природних речей і у відповідності з законами того чи іншого виду мистецтва. Міметична концепція композиції творів декоративно-прикладного мистецтва застосовувалася у середні віки і в новий час, відома вона і сьогодні. Наприклад, наслідування в посуді об’ємних форм гарбуза, яйця, черєпашки і т.п., в орнаментиці -відтворення декоративних якостей багатьох квітів, плодів і листків, мармурового візерунку, ажурного мережева павутиння. Перелічені мотиви наслідування найбільш характерні в розписі тканин, дають можливість як стилізованого зображення, так і наближеного до природніх мотивів.
Стилізація - композиційний принцип, що поляє у навмисному наслідуванні творів декоративно-прикладного мистецтва попередніх епох, країн, стилів, напрямів, шкіл тощо. Порівняно з підробкою, фальсифікацією творів давнини, стилізація не приховує своеє вторинної інтерпритації відповідних художніх ознак стилю. Вона може мати характер поверхневий, частковий / з елементами "цитування" декору/, або поглиблений, що проникає у структуру й архітектуріку форми та оздоблення виробу. Стилізація мотивів розписних тканин залежить від призначення декорованого виробу, від функцій, які він повинен виконувати.
Функціоналізм - напрям творчості, котрий виник в архітектурі на початку ХХ ст., стверджував перевагу в будівлі практичності над формою. З годом концепція функціоналізму проникає у деторативно-прикладне мистецтво /меблі, обладнання житла, посуду тощо/, стає основоположною у дизайні.
У формуванні теорії композиції, крім методологічних, важливу роль відіграє також низка наукових принципів. Вони вийшли з історичних, теоретичних і прикладних наук, що певною мірою регламентують творчість у галузі декоративно-прикладного мистецтва. Сюди насамперед відносимо концепцію побутування народного мистецтва, технічну естетику, симетрію в природі і мистецтві, художнє конструювання просторових фоом, основи тональності та кольорозавства, візуальне сприйняття творів декоративно-прикладного мистецтва тощо. Усі перелічені й не згадані наукові принципи допомагають вивести й обгрунтувати закони, прийоми та багатоманітні засоби композиції.
Системи композиційних закономірностей.
Протягом багатьох століть цехові ремісники, народні майстри інтуєтивно відчували існування стійких закономірностей побудови форми і декору. Вони нагромаджували досвід із покоління в покоління передавали секрети творчості, що виражалися у вишуканій, традиційній формі виробів, сталих композиційних схемах орнаментів тощо.
Схема композиційних закономірностей має чітку ієрархічну співпідлеглість загально-художні ковпозиційні закони, які відбивають об'єктивні закономірності реальної дійсності, композиційні закони, що діють локально в окремих видах мистецтва, композиційні прийоми факультативного характеру. Завершують систему засоби виразності і семантичні засоби. Система грунтується на об’єктивних законах, співзвучних відповідним законам природи і суспільства. Вони діють у багатьох видах мистецтва, тому називаються головними, а саме: закон традиції, цілісності і тектоніки.
Закон традиції. Композиція творів декоративного мистецтва, зокрема площинна композиція художнього текстилю, тісно пов’язана із художньою спадщиною, генетичним кодом художньої традиції. Характер цього зв’язку історично визначився у різновидах структури художньої системи: канонічної, традиційної та новаторської. Художня традиція регулює складний процес відбору, освоєння, трасляція і розвитку /повторення / історичного соціокультурного досвіду. Звідси випливає чітка функціональна залежність: традиція зберігає і відновлює соціокультурні структури, канон зберігає і відтворює традицію. Однак канон - це широке коло, комплекс світоглядно-естетичних і художніх концепцій, що поєднують у собі:
а) світогдядно-естетичні норми;
б) набір усталених об’ємно-просторових форм;
в) іконографію образів і орнаментальних мотивів;
г) композиційні стереотипи і структури;