В цих Довідниках нормуванню були піддані найбільш важливі техніко-економічні показники: граничний метраж фільму, кількість зйомочних об’єктів, кількість та площа павільйонних декорацій, кількість декорацій на натурі, подовженість окремих технологічних етапів постановки, норми витрачання електроенергії, плівки і таке інше.
Втілення в практику планування на кіностудіях єдиних нормативів безсумнівно сприяло покращенню організації виробництва та зниження собівартості фільмів.
Введення чіткого нормування виробництва художніх фільмів значно покращило організаційну та економічну сторони фільмовиробництва, але не призвело до повного позбавлення таких недоліків, як перевищення кошторисів на виробництво фільмів та нераціонального використання цих коштів.
Приймаючи до уваги те, що кількість фільмів збільшувалась, а значить сума коштів на їх реалізацію зростала, то збитки від цих вад були дуже значними, нормативи на виробництво фільмів були знову переглянуті в 1956 році в бік їх ще більшого ужорсточення. (Довідник по виробництву художніх фільмів. Держвидавництво „Мистецтво”, Москва 1958р.).
Поруч з загальним зниженням собівартості, техніко-економічна нормалізація виробництва фільмів призвела до скорочення діапазону індивідуальних відмінностей в їх собівартості.
При правильному нормуванні витрат на виробництво фільмів їх диференціація по собівартості повинна відбивати індивідуальні відмінності в трудомісткості пов’язані з ступенем постановочної складності фільмів.
Слід при цьому мати на увазі, що крім постановочної складності продовженість знімального періоду залежить також від продуктивності роботи постановочного колективу. Через те трапляється, що подовженість зйомок фільмів приблизно однакової постановочної складності значно відрізняються.
Те, що продовженість знімального періоду здійснює вирішальний вплив на рівень собівартості фільмів красномовно підтверджується статистикою фільмовиробництва в 2002-2003рр.
Див. таблицю 1.
Виявлену залежність собівартості фільмів від продовженості циклу їх виробництва можна уточнить, як функціональну залежність собівартості від фонду заробітної плати учасників знімального процесу. Чим коротший знімальний період фільму, тим, за інших рівних умов менше витрачається заробітної платні, тим відповідно, менше накладається на фільм загальностудійних накладних витрат, тим, відповідно, нижче собівартість фільмів. Таким чином, виявлені вище відмінні особливості собівартості художніх фільмів приводять до висновку, що при вивчені резервів їх зміцнення основну увагу повинно бути зосереджено на можливостях економії заробітної плати зйомочної групи та художньо-виконавчого персоналу, а також на зниження цін на продукцію та послуги цехів технічної бази кіностудії. А
щодо загально студійних витрат, то являючись накладними витратами, вони залежать головним чином від об’ємів основного виробництва, звичайно, є і такий резерв зниження собівартості фільмів, як зниження витрат на матеріали, але в частині, відносно цін на них, цей резерв від студії не залежить. Скорочення строків знімального періоду, як основного резерву зниження собівартості фільму однозначні росту продуктивності праці знімальних груп.
Матеріальним продуктом праці зйомочної групи являється відзнятий відповідно до режисерського сценарію метраж плівки так званий „корисний матеріал” . Проте різні метри одного і того ж фільму можуть мати саму різну трудомісткість. ( Рівним чином різна загальна трудомісткість окремих фільмів). На ряду з цим відсутні цілком спів вимірні одиниці затрат праці, подібні вимірникам, прийнятим в промисловості (людино-день, людино-час, робочий день).
Знімальна група об’єднує осіб самих різних професій та кваліфікацій, при цьому її чисельний склад залежить від постановочної складності фільму, і крім того він змінюється на окремих етапах виробництва фільму. В зв’язку з вищеназваними труднощами, рух продуктивності праці по студії в цілому, практично не враховується. В якості облікової одиниці затрат труда зйомочної групи використовується знеособлена подовженість робочого часу –робоча чи зйомочна зміна.
Робочими змінами вважаються зміни, витрачені на всі види робіт в знімальному періоді(підготовка, репетиції, освоєння декорацій чи інтер’єра, зйомка, переїзд, простої. Зйомочні зміни –це зміни витрачені тільки на зйомки, дозйомки та перезйомки).
Таким чином, показник продуктивності праці зйомочної групи виступає в формі виробки в сценарних („корисних”) метрах на зміну.
В співставленні зі змінним завданням продуктивності праці цей показник дає можливість судити про виконання зйомочною групою планової норми виробки.
Боротьба за ріст продуктивності праці зводиться в кінці кінців до економії часу, а також скорочення трудомісткості продукції.
Як уже зазначалося раніше, у виробництві фільмів переважають витрати живого труда, при цьому, в значній частині –це витрати висококваліфікованого, а через те висококваліфікованого труда творчих працівників. А тому, з точки зору росту продуктивності праці, як фактор зниження собівартості фільмів на кіностудіях, вирішальне значення набуває абсолютна економія живого труда.
Через це у виробництві фільмів мають надзвичайно актуальне економічне значення такі міри, як систематичне втілення нових більш прогресивних технічних засобів удосконалених технологій, широкої механізації виробничих процесів, автоматизація засобів управління технікою, покращення організації виробництва. Разом з тим, слід мати на увазі, що цей резерв продуктивності праці на кіностудіях найтіснішим чином переміщується з резервами фонду робочого часу і практично реалізується в формі його більш продуктивного використання знімальною групою.
Таким чином, при вивченні резервів зниження собівартості, як джерела росту рентабельності їх виробництва, основну увагу потрібно звернути на вивчення можливості більш продуктивного використання знімальними групами, фонду робочого часу в знімальному періоді.
1.2. РЕЗЕРВИ РОБОЧОГО ЧАСУ ЗЙОМОЧНИХ ГРУП.
Враховуючи те, що продуктивність праці являється основним фактором, що впливає на зниження собівартості фільмів, а продуктивність праці прямо залежить від якості використання робочого часу знімальної групи в знімальному періоді, то виявлення резервів робочого часу зйомочної групи приймає характер вирішального значення в питаннях підвищення продуктивності праці, а тому в підвищенні рентабельності фільмовиробництва.
В Радянській кінематографії, де кіно розглядалось як „найважливіше із всіх мистецтв” і не тільки як фактор ідеологічного впливу на широкі маси населення, але як і на гілку промисловості ( „інші види промисловості” ), яке приносило досить великі кошти в бюджет держави, яке працювало досить ефективно, а значить досить рентабельно.
Організаційній та економічній сторонам існування кінематографії приділялось досить значної уваги з боку держави. Були створені ряд академічних закладів, які розробляли теоретичні та практичні засоби, як технічного переоснащення кіно виробника, так і втілення нових організаційних та економічних форм.
Плідно працював в Москві інститут „НИКФИ” (Науково-Дослідний Кіно Фото інститут), видавались підручники, теоретичні довідники, нормативні документи та інше.
Для виявлення резервів росту продуктивності праці, як основного чинника росту рентабельності фільмовиробництва, в 70-х роках були створені на всіх кіностудіях країни науково-практичні групи НОП (наукової організації праці). В ці ж роки на студіях втілювались в практику робіт зйомочних груп „сетевые графики”, мета яких чітке планування строків виконання робіт та скорочення термінів виконання зйомочних робіт.
Втілювалась в життя зйомочних груп і ідея постійно-діючих складів зйомочних груп.
Всі ці міри приносили позитивні дивіденди в справі зниження собівартості виробництва фільмів, а значить і в рості рентабельності фільмовиробництва.
При „НИКФИ” плідно працювала група „НОП”, очолювана відомим в колах вітчизняного кіновиробництва спеціалістом Левком Фуріковим, яка робила прогноз успішного просування фільму на базі вивчення інформації про авторів фільму, популярності жанру, імен виконавців головних ролей, строків випуску фільму, адресності фільму на глядача та інше.
Відхилення Л.Фурікова в прогнозах знаходилися в діапазоні вод 0 до 20%. При тих величезних зборах прокатних організацій за прокат фільму, що були на той час, ці прогнози давали повну впевненість в доцільності виробництва (рентабельності) того чи іншого кінофільму. Частина продукції кіностудії не вимагала такого прогнозування, так як вона переслідувала ідеологічну мету, а значить рентабельність виробництва для таких фільмів не мала значення.
Фільми, які одержували прогноз у відповідності до його значення, кіностудією чи запускались у виробництво чи відхилялись.
На кіностудії ім. О.Довженка, як на одній із великих кіностудій країни, була створена група „НОП”, яка успішно працювала , та давала рекомендації щодо росту рентабельності кіновиробництва на кіностудії.
Матеріалами цієї групи автор цієї роботи надалі буде користуватись в своїх спробах науково довести вплив ряду чинників на продуктивність праці зйомочної групи та виявленні резервів робочого часу зйомочної групи, як основного показника росту продуктивності роботи зйомочної групи. (Керівник групи-висококваліфікований фахівець, начальник відділу праці та заробітної платні кіностудії ім. О.Довженка, керівник групи „НОП” О.І.Стрєлков).
З переходом на нові умови виробництва в рамках ринкової економіки групи НОП ліквідовані на всіх кіностудіях.
Проте, проблеми підвищення рентабельності кіновиробництва не зникли, а стали ще більш нагальними. Ось чому це послужило приводом для написання дипломної роботи на тему: „Шляхи підвищення рентабельності при виробництві художніх фільмів”.