РЕФЕРАТ
Історичний процес як розвиток культур. Основні підходи до вивчення культур в XIX - початку XX століття
1. Історичні умови й теоретичні передумови появи науки про культуру
Поява дисципліни, що систематично вивчала культури як особливі форми організації життя людини й існуючої в ряді європейських країн, звичайно датується приблизно 50-мі роками XIX в. Це не означає, що до цього часу не було культурологічних концепцій і що особливості життєдіяльності різних народів не були предметом аналізу істориків, філософів, географів і т.д. Мова йде про формування самостійної дисципліни, що досліджувала історичний розвиток культур, що здійснювала порівняльний аналіз їхніх різних типів, що вивчала закономірності функціонування й структурної організації, взаємодія із природними умовами. Трохи пізніше, наприкінці XIX в., були засновані кафедри в університетах і навіть створені цілі інститути, головним завданням яких було вивчення культур в історичному й структурно-функціональному аспектах. Незалежно від способу, методу, предметної області досліджень всі вони опиралися на описи всіляких сторін життя й побуту численних народів, що населяли в минулому Землю й живуть на ній понині (конкретно-етнографічні дослідження). Для систематизації, узагальнення конкретно-емпіричних даних використовувалися різні методи, прийоми, створювалися теорії культур, культурологічні концепції, що впорядковують різноманітні розрізнені відомості в єдину цілісну картину. Оформленню вивчення культур у самостійну дисципліну сприяв ряд обставин і історичних умов.
Серед них необхідно виділити принаймні три моменти. Перший - це відкриття європейцями в XVIII - XIX ст. всі нових і нових земель і продовження колоніальної експансії Англією (проникнення в Південну Африку, поступове скорення Індії, захоплення Індонезії й т.д.), Францією (скорення Алжиру, захоплення ряду архіпелагів у Полінезії (Таїті), захоплення Південного В'єтнаму) і т.д. Розширення економічних і господарських контактів вело до швидкого росту етнографічних відомостей. У свою чергу зростання економічного впливу породило необхідність дослідження культур народів для забезпечення керування ними.
Другий момент - це розробка проблем історії й теорії культури в працях філософів епохи Освіти. Маються на увазі ідеї географічного детермінізму, основна теза якого: людина, народи, звичаї - продукти впливу навколишніх природних умов (Монтеск'є). Широко поширилася теорія «шляхетного дикуна», що живе за природними законами природи (Руссо, Дідро й ін.). Тоді ж була розроблена схема запроданців стадій культурного розвитку (Тюрго, Вольтер, Кондорсе). Крім цього, робилися спроби сполучити ці загальнолюдські стадії розвитку з ідеєю національної своєрідності кожного конкретного народу, високої цінності кожної конкретної культури (Гердер).
І нарешті, остання обставина - це твердження еволюційного світогляду завдяки появі космогонічної гіпотези І. Канта (1755) і П. Лапласа (1796) в астрономії, еволюційного підходу в геології Ч. Лайелля (1830 - 1833) і ін. Особливе значення мало застосування принципу розвитку в біології Ж. Ламарком (1809), К. Бером (1829 - 1837) і побудова загальорганічної теорії еволюції Ч. Дарвіном і А. Уоллесом (50-ті роки). Тому, природно, ідея еволюції, розвитку, що брала перемогу в різних галузях знання й, що витісняла з них напівбогословські погляди, проникнула в область вивчення людини й культури.
У середині XIX в. і навіть трохи раніше в європейських країнах організовувалися географічні, антропологічні, етнологічні спілки, у яких акумулювалися відомості про особливості розвитку й функціонування різних культур. Першою була створено «Паризька спілка етнології» (1839), згодом реорганізована в «Суспільство антропології» (1859). У Нью-Йорку в 1842 р. сформувалася «Американська етнологічна спілка». В Англії в 1843 р. була відкрита «Етнологічна спілка» , а в 1863 р. вона було доповнено ще й «Антропологічним суспільством», які при об'єднанні в 1871 р. утворили «Королівський антропологічний інститут Великобританії й Ірландії». У Німеччині «Суспільство антропології, етнології й доісторії» сформувалося в 1869 р.
Поряд із цими організаціями центрами по вивченню культур стали антропологічні й етнографічні музеї, такі, як музеї в Будапешті (1872), Стокгольмі (1874), Парижу (1877), Роттердамі (1883), Варшаві (1888) і т.д. З більшою увагою до вивчення різноманітних культур ставилися в США, де був відкритий цілий ряд антропологічних музеїв. Найбільш відомі з них Чиказький музей природної історії (1893), музей антропології в Берклі (1901, Каліфорнія).
Остаточним етапом в організаційному оформленні вивчення культур (незалежно від того, чи називалася дисципліна етнологією, соціальною або культурною антропологією) була поява спеціальних періодичних видань: в Англії - «Фольклор» (1890) і «Людина» (1901), у Німеччині - «Ethnologica» (1909), у США - «Американський антрополог» (1899).
2. Перші еволюціоністські теорії культур
В атмосфері інтересу до життя народів в умовах інших культур майже одночасно в Німеччині, Франції, Австрії, Англії й США з'явилися перші еволюціоністські концепції культури. Основні риси цього підходу: ідея єдності людського роду й однаковості розвитку культур, пряма однолінійність цього розвитку - від простого до складного, дуже часто обов'язковість Виділених стадій розвитку для всіх суспільств, ідея суспільного прогресу й історичного оптимізму, просвітительсько-раціоналістичний ідеал майбутнього розвитку культур, психологічне обґрунтування явищ культури й нерідке виведення закономірностей розвитку суспільств із психічних властивостей індивіда. Найважливішими його представниками є: в Англії - Г. Спенсер, Дж. Мак-Леннан, Дж. Лебок, Е. Тайлор, Дж. Фрезер; у Німеччині - А. Бастиан, Т. Вайц, Ю. Липперт; у Франції - Ш. Летурно; у США - Л.Г. Морган.
Стосуючись характеристики предметної області й завдань, які ставили перед собою перші дослідники культур, необхідно виділити основну ідею практично всіх теорій культур. Це ідея створення загальної науки про людину й культуру, незалежно від того, як називалися дисципліни, – культурна або соціальна антропологія, культурологія або просто антропологія. Головними предметними областями досліджень були стадії розвитку культур, історичні форми шлюбу й родини, з'ясування причин ряду заборон (табу), звичаїв (екзогамія), аналіз культурної своєрідності перших форм релігії.
А. Бастиан (1826 - 1905) одним з перших створив еволюційну концепцію культур. Його центральна праця «Людина в історії» (1860) має підзаголовок «До обґрунтування психологічного світогляду». Книга складається із трьох томів, назви яких багато говорять про особливості його концепції культур («Психологія як природнича наука» ; «Психологія й міфологія» ; «Політична психологія» ). Автор використовує психологічний метод у дослідженні культур і людського духу. Єдністю людської психіки обумовлюється єдність людської культури. Кожний народ породжує певне коло ідей, що залишається незмінним, поки він живе ізольовано. При спілкуванні з іншими народами в коло ідей уводяться нові положення, що спонукують до нових форм діяльності. Природничо-науковий метод А. Бастиана складався в психологічній інтерпретації клітинної теорії. «Клітки» або «вимірювальні одиниці» були в Бастиана «елементарними ідеями». На його думку, вони лежали в основі всіх явищ і давали ключ до розуміння історичного розвитку, що конкретно проявлялося в різних провінціях земної кулі у вигляді «етнічних ідей» більше високого рівня організації, чим «елементарні ідеї» . Він прагнув звести все різноманіття явищ культур до нечисленних основних елементів, сукупність яких і становила його теоретичну конструкцію.
У ті ж роки опублікував свої роботи Т. Вайц (1821 - 1864). Його шеститомна «Антропологія природних народів» (1858 - 1872) була присвячена створенню нової науки, що повинна була б об'єднати антропологічні, психологічні й культурно-історичні підходи до аналізу культур. Найважливішим завданням нової науки Вайц уважав вивчення психічних, моральних і інтелектуальних здатностей людей. Він відкидав ідею прямого впливу географічного середовища на культуру людей і виходив у своїх дослідженнях з ідеї єдності людства.
Англійський учений Дж. Мак-Леннан (1827 - 1881) робив акцент у своїх дослідженнях на брачно-сімейних відносинах як стороні культури. Більшу популярність одержала його книга «Первісний шлюб» (1865). Він привернув увагу вчених миру до цікавих особливостей звичаїв, що існували в різних культурах: шлюб через викрадення, екзогамію (заборона брачно-сімейних відносин усередині колективу), поліандрію (у жінки декілька чоловіків). Досить незвичним для європейців здавався звичай мати одній жінці декількох чоловіків. Мак-Леннан виділяв два типи поліандрії: «наїрський тип», коли чоловіки жінки не рідні між собою, і «тибетський тип», де вони є рідними братами. Саме поширенням цього звичаю Мак-Леннан пояснював жіночий рахунок споріднення.
Не був далекий англійський дослідник теоретичним побудовам еволюціоністського характеру, зробивши основний акцент на єдності людської культури, на подібності «родин людства», що набагато перевищувалася їхнього розходження. В 1870 р. вийшла ще одна робота Мак-Леннана «Про шанування тварин і рослин», що послужила первинним імпульсом до вивчення первісних форм релігії, насамперед тотемізму.
У Франції еволюційний підхід до вивчення культур формувався в рамках соціології, що наклало відбиток на особливості його розвитку й вивчення культур у країні в цілому. О. Конт - один із творців соціології - склав еволюційну періодизацію історичного процесу. Первісний період історії він підрозділив відповідно до форм релігійних вірувань: фетишизм (мисливське господарство), політеїзм (скотарство) і монотеїзм (землеробство). Послідовниками О. Конта стали Ш. Летурно й Е. Дюркгейм. Напрямок у вивченні культур, що існувало у Франції наприкінці XIX - першій половині XX в., називають соціологічним.