Навчання Ф.Дельсарта продовжує розвивати Э.Жак Далькроз, що з'єднав систему виразного жесту Ф.Дельсарта з музикою. В основу своєї системи він поклав навчання про ритм як синтезуючому елементі органічного злиття музики і пластики. "Ритм музики і ритм у пластику з'єднані між собою найтіснішими узами. У них одна загальна основа; рух". Основний упор у своїй роботі ЖакДалькроз робив на вираження через рухи ритмічної структури музики. Цими рухами в основному минулому диригування, удари, вибивання ритму ногами, найпростіші гімнастичні вправи. "Тільки чиста музика і тільки " чисті" рухи" - от девіз системи евритмії Жака Далькроза. "Евритмическое" навчання Э. Жака Далькроза - це ні що інше, як спроба стерти естетичні границі нібито заважають злиттю двох мистецтв. Цю же задачу вирішували і його послідовники, що запропонували перевести музику з часу в простір. Іншими словами перетворити часовий ритм у просторовий і створити "абстраговані просторові форми" музики. Ці ідеї сприяли народженню нового відношення до музики, що найбільше яскраво проявилося у творчій практиці А. Дункан, М.Фокіна, А.Горянського, В.Нижинского, К. Гойлезовского, Ф.Лопухова". Необхідно також згадати експерименти Ж. Далькроза в області створення алфавіту рухів для зорового втілення музики. Однак "піонерами" в області сценічного танцю були яскраві і талановиті виконавці Лоуи Фуллер, Рут СантДенис, Тэд Шоун, Айседора Дункан. Дебют нового напрямку був украй удалим, оскільки воно глибоко торкало глядача. Про А. Дункан написано багато, тому в контексті даної роботи необхідно тільки згадати, що, маючи величезне число послідовників в усьому світі і відкривши свої студії в Парижеві, Нью-Йорку, Берліні і Москві, вона все-таки не створила своєї школи. На сцені вона була зовсім вільна і використовувала всі можливості руху. Вона танцювала боса, у вільній туніці, що нагадувала давньогрецьку. Не володіючи ідеальною фігурою, вона буквально гіпнотизувала публіку, хоча у своєму танці не демонструвала якої-небудь особливої техніки. Дункан використовувала повсякденні рухи, кроки, стрибки, прості повороти. Наближені до природних, вони виражали її індивідуальність. У творчості А. Дункан дуже сильна інтуїтивна, імпровізаційна характеристика танцю. Саме сіюхвилинність, несподіванка залучали глядача. Створювалося враження, що її танець ніколи не повторюється. Тому що стиль Дункан не ґрунтувався на визначеній системі рухів, він зник разом з нею. Проте, А. Дункан відкрила цілий світ можливостей: самовираження виконавця поза традиційними танцювальними формами, серйозного відношення до танцю, можливості знаходити танцювальні образи на основі симфонічної музики Небагато раніш А. Дункан починала свої пошуки Л. Фуллер. Її творчий шлях йшов паралельно з творчими шуканнями Дункан (один час вони співробітничали). Але якщо пошуки Дункан рухалися по шляху внутрішнього, емоційного, то пошуки Фуллер стосувалися зовнішнього: костюми, декорації, світло, вся атмосфера спектаклю були ареною для експериментів. Фуллер викликала до життя фантастичні форми, граючи лініями і яскравими фарбами. Не маючи практично ніякої хореографічної підготовки, Фуллер неймовірно виразно використовувала руху рук і корпуса. Прив'язуючи до рук довгі планки, покриті метрами шовкової тканини, вона створювала образи метеликів і мов полум'я. Важливим елементом її постановок було світло. Використовуючи колірні плями, матеріали із фосфору і проектор, вона перетворила виконавця в об'єкт, що зливається з всім оточенням. Пошуки Дункан продовжила також Рут СантДенис. У її роботах почувався вплив Сходу, релігійних і містичних танців. Завдяки Денис і її чоловік і партнеру Теду Шоуну в 1915 році була відкрита перша школа танцю модерн "Денишоун", назва якої на довгі роки стало символом професійного танцю модерн. Вони ставили представлення на ацтекські, індійські, єгипетські, іспанські і східні теми; їхній танець був одушевлений релігійним трепетом, що виражався в СантДенис у візуалізації внутрішнього світу людини, а в Шоуна - у підкресленої мужественности його героїв. Школа "Денишоун" породила американський напрямок танцю модерн і виховала таких лідерів цього напрямку, як Грэхем, Хамфри і Вейдман. Поява школи і пошуки Теда Шоуна в області методики і теорії виховання виконавців служили ознакою того, що танець модерн поступово перетворюється з експериментального напрямку у визначену танцювальну систему, зі своїми принципами і законами технічного виконання. Саме в "Денишоун" народився американський експресіонізм у танці, що об'єднав творчість багатьох хореографів і виконавців. Це було перше, найбільш серйозний напрямок, що багато в чому спиралося на теорії Зиґмунда Фрейда. Характерно, що до середини 30-х років ідеї танцю модерн розвивалися паралельно й у США, і в Західній Європі, насамперед у Німеччині.
Одним з теоретиків і натхненників танцювального експресіонізму в Європі був Рудольф ФОН Лабан. (18791958). Угорський танцівник, балетмейстер, теоретик руху, інтелектуальний засновник Європейського сучасного танцю, і винахідник найбільше широко використовуваної системи запису танцю. Його найбільш відомими учнями були німецькі танцівники Мери Вигман, Курт Йосс, і Сигурд Чидер. Його метод запису людського руху, тепер називається Labanotatіon, був обґрунтований у теоретичній праці "Кинетография" (1928). Лабан запропонував універсальну теорію танцювального жесту, що виявилася застосовної для аналізу й опису всіх пластическо-динамических характеристик, незалежно від того, до якої національно-стильової і жанрової категорії вони належать. Простір, Час, Енергія - три константи, на яких побудував Лабан свою теорію руху.
По теорії Р.Лабана всі рухи можна розділити на п'ять основних груп:
1.Пересування (поступальний рух)
2.Стан спокою. Як розслаблення і як напругу, як затримка м'язової діяльності, балансування.
3.Жестикуляція (рух частинами тіла)
4.Элевация. Підйоми і стрибки
5.Обертання. Як усього тіла, так і окремих його частин. Головну роль у цьому напрямку танцю грає здатність виконавця до імпровізації, тобто його здатність самовиражатися через рух.
У танці, по Лабану, людина повинна бути вільна від канонів, а тому що танець виражає суспільні відносини, Лабан сподівався через нього вплинути на суспільство. Одна з найбільш відомих учениць Р.Лабана, Мэри Вигман. Подібно іншим виконавцям Вигман намагалася установити незалежність танцю як художньої форми. Форма хореографії у Вигман тісно зв'язана з поняттям простору. Оригінальні риси хореографії Вигман, що різко відрізняли її від інших виконавців, - похмура тональність, постійне використання поз на підлоги, який часто завершувалися її танці, що символізували тяжіння, повернення до матері-землі. Найчастіше у своїх постановках ("Скарга", "Жертва", "Танці матері" і багатьох інших) вона свідомо відмовлялася від традиційно красивих рухів. Виродливе і страшне М. Вигман також вважала гідним вираження в танці, тому її постановки завжди відрізнялися крайньою напруженістю і динамікою форми.
Також як А. Дункан, Мэри Вигман, вважала, що емоційне й індивідуальне вираження є самим головної для танцівника. Саме через тіло ми безпосередньо переживаємо і відповідаємо життя. Відкинувши убік строгу і структуровану техніку балету, ці виконавиці, насамперед , звертали увагу на безпосереднє, пряме вираження індивідуальності засобами танцю. За допомогою танцю вибудовується комунікація із самим собою і навколишнім середовищем. Ці танцівниці-новатори думали, що танець втягує в дію всю особистість цілком: тіло, інтелект і душу, і є засобом вираження і комунікації.
Учнем Р. ФОН Лабана був Курт Йосс, а також багато виконавців так називаної "німецької школи" танцю модерн: сестри Визенталь, К. ФОН Дерп, А. Саха рів, Л.Глосар і інші. Курт Йосс разом із Сигурдом Лідером, заснував балет "Jooss". Його головна робота, "Зелений Стіл" (1932), була експресивним баченням жахів війни, сценою замаскованого раунду переговорів дипломатів. Подібно Лабану, Йосс був змушений був залишити Німеччину під час Другої Світової війни. У середині 30-х років центр розвитку модерн танцю перемістився в США. Американський театр модерн танцю став етапним у розвитку всієї американської хореографії. Основоположниками модерн танцю вважаються Марта Грехем (Грем, у різних дослідженнях прізвище транскрибується по-різному, у пропонованій роботі буде всітаки використовуватися більш розповсюджене написання Грехем), Дорис Хемфри, Чарльз Вейдман, Хелен Тамирис, Ханья Хольм. Їхня заслуга складається, насамперед , у тім, що кожний з них був не тільки блискучим хореографом і виконавцем, але і педагогом, що створив свою систему підготовки танцівників.