ЦАРИЦЯ КАРПАТСЬКИХ ГІР
Хто хоч раз побував у Карпатах, той ніколи не забуде чарівливих смерекових шат, які сповивають гори від долів до верховин. Смерека є головною лісоутворюючою породою цих гір з прадавніх часів. Сьогодні вона займає 40,4 % вкритої лісом площі Українських Карпат, а за запасами деревини — понад 126 млн. м3.
Невибагливість смереки (ялини) до ґрунту справді вражаюча. Вона міцно вросла у непідвладний багатьом деревам кам'янистий ґрунт, утворюючи щільні лісові масиви, і на голих кам'янистих розсипах та скелях, і на багатих на поживні речовини супіщаних та суглинистих ґрунтах. Добре розгалужена коренева система проникає у тріщини між камінням, розповзається, скріплюючи ґрунт, далеко по поверхні. На мало-кам'янистих землях смерека менш стійка проти вітровалу порівняно з ялицею, тому домішка останньої (до 20—ЗО %) тут дуже доречна. Найчастіше смерека сусідує в Карпатах з явором та ільмом, буком та ялицею. Тіньовитривала, призвичаєна до надмірної вологості клімату, найкращі умови для зростання смерека знаходить на багатих, свіжих, добре дренованих, але не надто сирих землях та в лісах, зволожених протічними водами. Найкращі деревостани вона утворює в середній танижній частинах схилів (до 1100—1200 м н.р.м.) на суглинках та су-піщаниках. Тут зростають високопродуктивні насадження, що мають в середньому 700—800 м3/га деревини у віці 120—150 років. Запас деревини смереки на 1 га площі у стиглих і перестійних лісостанах перевищує 400—500 м3, а в окремих випадках становить 1000 м3 і навіть більше. У Рахівському лісокомбінаті зустрічаються окремі екземпляри висотою 50 м і діаметром 180 см. їх вік — 300—350 років.
Нижня межа смереки у Карпатах проходить на висоті 600—700 м (Прикарпаття) і 700—800 м (Закарпаття), верхня ж — 1400—1500 м н.р.м. Оптимальні умови зростання цієї породи спостерігаються на висоті 850—1100 м. Смеречники там відзначаються високою продуктивністю, швидким ростом і малою ураженістю стовбурів серцевинною гниллю.
На потужних бурих лісових ґрунтах в умовах Карпат на висоті від .700 до 1100—1200 м смерека росте швидко. У віці 120—130 років вона виростає на 40 м у висоту. Взагалі за весь свій вік рідко коли досягає 40—50 м.
Крім Карпат та Прикарпаття, смереку, або ялину європейську, як декоративну породу культивують на всій території України. У природних умовах невеликими ділянками вона росте у хвойних лісах на Поліссі та в Західному Лісостепу.
Стовбур смереки вкритий порівняно тонкою з дрібними тріщинами корою. Крона у молодих та стиглих дерев різко вираженої пірамідальної форми. Гілки та хвоя густі, довжина хвої коливається від 1 до 2,5 см, у поперечному розрізі вона ромбічної форми. Хвоя опадає через 5—7 років. Стільки ж часу триває перерва між урожайними роками. Цвіте смерека в травні — червні. Чоловічі і жіночі шишечки з'являються на кожному дереві. Насіння дозріває до жовтня, але випадає з шишок лише у другій половині зими. Шишки звисаючі, довжиною 8—16 см. Насіння бурувате, з світло-коричневими крильцями, добре розноситься вітром. Його схожість досить висока — від 60 до 95 %, зберігається протягом чотирьох-п'яти років. Воно дуже любить тепло і проростає лише тоді, коли ґрунт прогрівається до 18—20 °С. Крім насіння, смерека розмножується ще й відводками — вкоріненими нижніми гілками, вершини яких підіймаються угору і дають початок новій рослині.
Великої шкоди насадженням смереки завдають шовкопряд-монашка та типограф. Часто вона уражується і грибними хворобами — опеньком та кореневою губкою (спричинюють гниття).
У мішаних високопродуктивних та щільних смеречниках буреломи бувають рідко, переважно на гірських вітроударних хребтах та вологих ґрунтах. У цих місцях необхідно створювати мішані лісостани з домішкою ялиці та модрини європейської (до 20 %).
Слід зазначити, що з 1945 по 1965 р. обсяг рубок головного користування в смерекових лісах Карпат перевищував 2—3 розрахункові норми, що призвело до різкого виснаження лісостанів, посилення ерозійних процесів на суцільних вирубках і стало однією з причин виникнення вітровалів та повеней, які завдали великих збитків народному господарству. Щорічне змивання верхнього родючого шару грунту на вирубках досягло величезних розмірів (500—600 т/га) і призвело до зменшення продуктивності сучасних смерекових молодників.
Для підвищення вітростійкості і продуктивності смерекових лісів потрібно приділяти належну увагу рубкам догляду в молодниках і середньовікових лісостанах, реконструювати чисті смерекові молодники і відтворювати біологічно стійкі корінні типи смерекових лісів.
Деревина смереки має велике народногосподарське значення. Вона м'яка, легка, не надто насичена смолистими речовинами, її використовують у будівництві, в целюлозно-паперовій промисловості. Рідкісні екземпляри мають дуже щільну деревину, річні кільця її рівномірно притиснуті одне до одного. З таких смерек роблять музичні інструменти.
Кора смереки містить значну кількість танінів. Високо цінується також олія, яку добувають екстрагуванням або пресуванням з насіння. З хвої смереки також одержують ефірну олію для парфюмерії і концентрат вітаміну С. Скипидар та каніфоль, видобуті з живиці смереки, не поступаються за якістю сосновим. Смерека — також і медоносна рослина.
Для людей, які мешкають у горах, густі смерекові ліси завжди були і тереном проживання та промислів, і надійним захисником від ворогів. Не випадково ж саме у Карпатських лісах горяни зуміли зупинити й не пропустити вглиб Європи монголо-татарської орди. Буковинці, бойки, гуцули та лемки здавна використовували деревину смереки для господарських потреб, з глибокою пошаною ставились до цього гордого дерева. Власне кажучи, чому — ставились? Адже народна традиція жива і сьогодні. Уродженець Карпат, молодий поет Василь Герасим'юк пише:
...коли в тобі зрубали
щось високе і горде, як смерека,
ти поглянь, як рубають смереки,
рубають на хату,
бо на хату в горах — тільки смерека,
як, до речі, і на труну...
Отож, коли в тобі зрубали
високу і горду смереку,
не притримуй — хай падає .
і боляче придавить серце...
Тоді обітни їй гілля,
але залиш верхівку,
бо й таке верхів'я ще пригодиться,
бо навіть повержене верхів'я смереки
витягне з дерева убитого всі соки,
зробить його легким і теплим
і непридатним для шашеля —
вивільнить твою душу...
і тоді відітни верхів'я,
бо з поверженим — не підведешся,
навіть із верхів'ям смереки.
Відітни!
На Україні назва смерека поширена на Прикарпатті та в Карпатах. У Лісостепу і на Поліссі це дерево називають ялиною. Перша назва походить, очевидно, від слів «смерк», «смеркання», адже під покровом густого смерекового лісу і в день панують сутінки. До того ж смерека погано переносить літню спеку, під час якої її хвоя підсихає. Смерека дуже чутлива до вологості повітря, в суху погоду гілки никнуть, а перед дощем вигинаються догори. Особливо добре почуває себе це дерево в сутінках. Тож, можливо, саме ця особливість вплинула на виникнення назви смерека.
Справді легендарне дерево у Карпатах — смерека. Поважають його не лише за хорошу деревину, а й за цілющі властивості. Відвар з бруньок, заготовлених рано навесні до їх розпускання, вживають при туберкульозі легенів. При мікроінфарктах, міо- і ревмокардитах п'ють сироп, тобто настій бруньок смереки на цукрі, вистояний 3—4 тижні. Із смоли, одержаної в результаті підсочки, перевареної із свинячим жиром і змішаної з воском, одержують мазь, яку вживають при фурункульозі та інших наривах. Лапки смереки варять з сіллю і роблять ванни при радикуліті.
БІЛОКОРА КРАСУНЯ
Немає, мабуть, у наших лісах дерева, поетичнішого і привабливішого, ніж береза. Скільки добрих слів про неї мовлено, скільки пісень складено. Впродовж багатьох століть на Україні береза є символом ніжності й чистоти, вірності і щедрості, граціозності та краси, а нерідко — уособленням народної долі:
В чистім полі береза стояла, на березі зозуля кувала. Питається зозуля берези:
—Чом, березо біла, не зелена?
—Як я маю зеленою бути —
піді мною стояли рекрути,
піді мною стояли татари,
шабельками гілля обтинали.
З того гілля ярий вогонь клали. З-під коріння води добували.
Здавна люди шанували березу за корисні властивості, якими щедро наділила її матінка-природа. З незапам'ятних часів береза зігрівала, поїла, лікувала людей.
Ледь-ледь почне сходити сніг, а вона вже прокидається зі сну. Недарма ж і перший місяць весни у нас називається березнем,— у дереві починається рух соку. Потужним насосом постачає коріння життєдайну вологу кроні — гіллю і брунькам. Але листків — споживачів соку ще немає, тому протягом двох-трьох тижнів, поки вони не розпустяться, із стовбурів через щонайменшу щілину у корі виділяється сік.
У цей період ще у княжі часи проводився збір соковиці — солодкого березового соку. Не забутий цей промисел і в наші дні. Березовий сік — справжній еліксир здоров'я. Він приємний на смак, добре освіжає і тонізує, містить вітаміни С та групи В, мінеральні солі й мікроелементи, а також цукор (1,1 % ), окис кальцію, магній, мідь, калій, залізо, яблучну кислоту, сполуки сапоніну, бутулол, ефірну олію, дубильні, ароматичні та інші корисні речовини. Це дуже цінний лікувально-дієтичний продукт. Особливо потрібен він організмові ранньою весною, коли в їжі мало вітамінів. У хворих з високою температурою він добре вгамовує спрагу. Сік активізує обмін речовин, видільні функції, зміцнює нервову систему, а також діє сечогінно. Використовують його як вітамінний, протисклеротичний, глистогінний і загальнозміцнюючий засіб. Він корисний при цинзі, золотусі, подагрі та ревматизмі, хворобах нирок, печінки і шлунково-кишкового тракту. Із соку, заправленого підсмаженим ячменем або сухими грушами чи лимоном, виготовляють квас, який зберігає свої властивості кілька місяців. Сік використовують також на виготовлення пива, сухих вин, зокрема й шампанського.