Представники пізнього романтизму відновили ірраціоналізм епохи штурму та натиску і вони прагнуть до заглибленості, до безпричинних емоцій, до обмежень наявної цілісності. Проте вони не ігнорують досягнень класицистів. У романтизмі діє «свідомість», рефлексія та елемент розуміння сильніше ніж у класицизмі, романтизм на початку був більше філософсько-критичним, ніж поетично-творчим. З іншої сторони романтизм проник набагато глибше у надчуттєве, мрії і прагнення, у несвідоме, повне таємничості, у ті частини, в яких ми більш інтуїтивно відчуваємо, ніж знаємо завдяки можливості міркування та процесу думки.
Суть романтизму
Романтизм – це європейське піднесення духу, який виникає у Німеччині й охоплює всі країни Європи. Він впливає на політику, людську гідність, філософію, науку, живопис, архітектуру, музику, релігію та поезію. Суттєвими ознаками романтизму виступає безперервний рух, цілісність без поділу, проте з постійними змінами, художня безмежність у невтомних перетвореннях, прагнення без мети, границя без напрямку, арабеск, невизначеність та нескінченність.
В своїй праці «Антеней» (1798 – 1800), у період раннього німецького романтизму, Ф.Шлегель зображає свої уявлення про літературу романтизму: «Поезія романтизму – це прогресивна універсальна поезія. Її завдання полягає в об’єднанні усіх окремих жанрів поезії та поєднанні з філософією і риторикою. Вона хоче і мусить як змінити так і об’єднати поезію з прозою, геніальність з критикою, поезію мистецтва з природною поезією… Поезія романтизму розвивається; це її суттєва ознака вічно утворюватися і ніколи не закінчуватися. Її не можна вичерпати при жодній теорії… Вона нескінченна, вільна, і за її законом сваволя судді не терпить жодного закону у свою сторону».
Згідно з визначенням зникають границі і між мистецтвом, та і між літературними жанрами – драмою, лірикою та епосом.
Всі мистецтва взаємодіють і змішуються: звуки, кольори та слова розглядаються як різноманітні форми однієї мови, душі, яка повинна реагувати на кожний настрій та плин думок. З цієї причини поезію порівнюють з музикою як засіб для внутрішнього слуху та живопису, як засіб для внутрішнього погляду. За допомогою цього потрібно знайти переходи від одного мистецтва в інше. Представники романтизму любили такі вираження як: чути кольори та бачити музику.
Відмінення обмежень, розв’язка та об’єднання пов’язані з іншими поглядами представників романтизму. Вони розглядають життя, як щось одне і неподільне, як щось цілісне. На їхню думку, релігія, філософія, мистецтво становлять єдність. Життя – це поезія, а світ – це жива цілісність, у якій поезія виступає суттєвим вираженням людини та людською діяльністю. Таким чином німецький ранній романтизм підкреслює внутрішній зв’язок творчої літератури, критики, філософії та релігії. Поезія стає символом нескінченного. Як повідомляє Ф.Шегель, поезія романтизму стає трансцендентною, тобто такою, яка прагне до зв’язку ідеального та реального.
Мистецтво не можна вивчити як науку, воно може бути даним лише Богом. Іскра ентузіазму охоплює справжнього поета. Митцем може стати лише той, хто сповідує одну релігію, хто має оригінальний погляд на нескінченність. Митець – це посередник, хто відчуває в собі божество, він знищує себе з тією метою, щоб повідомити, розповісти, передати це божество всім людям у звичках і вчинках, у словах та працях. Поезія прагне лише до нескінченності і зневажає світове користолюбство.
На думку романтиків, музика здійснює великий вплив у поезії. Гофман помічає, що вона відкриває людям невідомий простір, світ, який нічого не має з ним спільного; у чарах музики залишає він певну емоцію й передає невимовні бачення. На землі немає нічого найпрекраснішого, як говориться в «Атенеї», ніж поєднання поезії та музики, що є досить делікатним вираженням.
Душею романтизму власне було безкінечне прагнення без цілі, границі чи мети. Представники романтизму у меншій мірі займалися чимось ясним, очевидним, вони набагато більше заглиблювалися у загадкову глибочінь, невідоме, безмежні почуття та бажання. У праці Новаліса «Генріх з Офтердінген» зображується мрія про синю квітку як символ невизначених, болісних, романтичних прагнень до нескінченного.
З таких представлень формується поняття романтизму. Із семантичної точки зору романтизм означає розвиток всіх природжених здібностей як наближення до нескінченної досконалості. Лише завдяки навчанню людина стає людиною, воно уособлює спроби охопити сукупність людського досвіду. Стати Богом, бути людиною, духовно розвиватись означає одне і теж саме.
Прагнення до безмежності у романтизмі знаходить свої відповідники у далекому минулому, у далеких краях. На відстані, за словами Нова ліса, все стає поетичним, романтичним. Не виникає жодних подивів у виявленні любові до літератури Середньовіччя з яскравими воєнними поезіями, лицарями, містицизмом, хрестовими походами.
Шеллінг вважає, що природа у романтизмі має філософське значення. Природа – це очевидний дух, а дух – це природа. У своєму розвитку природа – це прогресивне прозріння духу. Все у всесвіті – органічне. Усе має і тіло, і душу. Природа – це святе, чутливе, живе викриття божества. Вона, як джерело радості, світла та вічної любові збуджує фантазію. У контакті з природою людина відчуває безмежність світу. Вона вбачає цю величність та красу. Хто вказує на природу, той розуміє своє життя з погляду вічного й підтвердженого.
У поетичних трактуваннях природи представники романтизму виражали захоплення до образних змін й безмежного простору, які пробуджують прагнення та викликають спогади. Їх цікавив ліс, сповнений таємниць, самотність, тишина, природа, яка збуджує фантазію, хмари, які відганяють мрії в далечінь, сутінки, що стирають чіткі обриси.
Одним з важливих аспектів німецького романтизму є його іронія. Л.Тік визначає її як остаточну досконалість мистецького твору, як естетичний трансцендентальний дух, який охоплює творчість. Автор не занурюється у свою працю, він намагається піднести свій твір із використанням жартівливого глузування. Іронія романтизму включає урбанізацію та волю, майстерність та відчуття душевного спокою. З філософської точки зору, за словами Фіхте, вона бере початок з анатомії вільного розуму. У практичному застосуванні історія романтизму викликає почуття нещирості; у деяких віршах Гейне призводить до дисонансу.
Жанрова система
Роман – це жанровий різновид, якому надавали перевагу велика кількість романтиків; він надавав їм свободу у структурі, формі та технічних прийомах. Під романом Ф.Шлегель розумів сукупність розповідей, пісень та інших форм. На його думку, найкращий роман вміщує у собі приховані самовикриття самого автора, його досвід, квінтесенцію своєрідності. У цілому німецький роман доби романтизму визначається хиткістю структури, відсутністю цілісності, множинністю епізодів та мінливістю. Роман насичений великою кількістю пригод. Тут можна знайти різноманітність настроїв, які найчастіше виражаються у ліричних уривках.
Новела, зображення помітних подій, обставин, людей зазнала великого розквіту. Г.Шлегель вважав новелу належною до непрямого та символічного відображення суб’єктивного настрою та думки (найбільш прихованим способом).
Жанр драми найменше підходив до доби Романтизму, яка відхиляла формальні обмеження. Таким чином, можна спостерігати очевидні її слабкі сторони: поверховість, непереконлива мотивація, невідповідність описів, відсутність цілісності та загальна хиткість структури. Особливої уваги привертають трагедії та казки; де у казці світ мрій розглядають як світ дійсності.
Одним із найгарніших жанрів доби Романтизму була казка. Казка справляла на романтиків велике враження, так як вона, завдяки своїй нереальності, фантастичності, надприродності могла бути носієм правди. Казка у романтиків втілює здійснення їхніх бажань; дух романтизму тут найбільш вільний та творчий, тому що у цих межах не діють закони досвіду, часу, простору, причинності. Брати Грімм збирали та опубліковували народні казки, які до того часу усно переказувалися. Поштовхом до написання казок стали народні перекази.
Фрагмент – це форма вираження думки філософів раннього класицизму. Такий специфічний вид передачі літератури дає можливість романтикам раннього періоду підтвердити незалежність та самостійність свого творчого існування. Фрагмент представляє демократичні ідеї, спрямовані проти положень встановленої системи. Представники раннього романтизму хотіли об’єднатися у компанію з метою виступу проти посередності, вульгарності, пасивності думки. У фрагменті романтиків виголошувалася незалежність «вільного критичного духу», у якому романтики виражали свої думки. Але у них була помітна світоглядна безпорадність критичної вимоги, яка має на меті за допомогою оригінальної дотепної думки приборкати критичну дійсність і з боязкістю перед систематичним розробленням багатьох ідей стоїть осторонь від цієї дійсності. Новаліз визначає фрагмент як «уривок безупинного монологу».
Лірика займає значне місце у літературі доби Романтизму. Вона є найпомітнішим творчим внеском німецького романтизму.
Романтизм прагне до:
− нескінченності й безмежності;
− повалення границь між мрією та дійсністю;
− універсальної поезії, яка повинна бути одночасно науковою, релігійною, поетичною, а також ліричною, епічною, драматичною, музикальною;
− переваги фантазії;
− він прагне до палко-рушійного, загадкового неприборканого;
− він вимагає суб’єктивізму та індивідуалізму, безладності та без граничності між епосом, лірикою й драмою;
− він прагне до минулого, передусім до доби Середньовіччя, до простору, до мрійливого і загадкового;
− він цінує власний народ;
− він пробуджує національну свідомість.
Суттєві ознаки німецького романтизму з філософської точки зору