Економічний ефект біотехнології (біоконверсії) складається з вартості додаткового врожаю, одержаного за рахунок підвищення врожайності і вивільнення додаткової кількості нафти та природного газу. За деякими експериментальними даними, внесення у грунт органічних залишків після анаеробної ферментації забезпечує додатковий приріст врожайності 12-15% на кожну тонну сухої органічної речовини, а економічний ефект становить близько 55 крб./т.
Біоенергетика дозволяє організувати багаторазове використання хімічних добрив за рахунок того, що перший раз в грунт вносять повний набір добрив, а потім вони повертаються із сухою органічною речовиною.
Нині кількість біомаси, яка може бути перетворена в енергію становить 150 млрд т, у тому числі деревина – 70, інші рослини – 30, водорості – 50 млрд т.
Як вторинні енергетичні ресурси промисловості для потреб сільського господарства можуть бути використані теплові відходи промислових підприємств, теплоелектроцентралей, газокомпресорних станцій, газопроводів. Обігрівання 1 га теплиць цими джерелами теплоти залежно від природної зони дає економію 1500-4000 т ум. п. на рік.
Застосування теплових відходів та геотермальних вод для теплопостачання тепличних комбінатів зменшує капітальні вкладення на 47 %, експлуатаційні – 70 %, знижує собівартість продукції на 5-20 %, витрату палива – у 3-10 разів порівняно з існуючою технологією виробництва овочів у звичайних теплицях.
Розвиток вітроенергетики очікується у двох напрямках:
- автономної – для споживачів з великими витратами на транспортування органічного палива;
- системної – для паралельної роботи з енергосистемою. Застосування вітроенергетичних установок з резервуванням або акумулюванням енергії дозволяє використовувати їх для електро-, теплопостачання, подачі води на пасовищах і присадибні ділянки, опріснювання високо мінералізованої води, аерації водоймищ.
Перспективним вважається використання вітроенергетичних установок, зблокованих з електротеплоакумуляційною системою опалювання, для обігрівання будинків площею 100-130 м2. Така система заряджається 7-10 год на добу від цих установок, а розряджається – 17-14 год, підтримуючи температуру у приміщенні 20-25ºС.
Останнім часом переведено на прогресивне паливо – природний газ більшість котлоагрегатів, замінено застарілі неекономічні парові та водонагрівні котли високого тиску. Проводиться робота по використанню електроенергії замість моторного палива та світлих нафтопродуктів в котельних, які працюють в нічні години з акумулюванням тепла. Введено в експлуатацію 14,5 га теплиць, які обігріваються вторинним теплом газокомпресорних станцій. Розпочато впровадження нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Впровадження на цукрових заводах системи інтенсивного згорання топкового мазуту, використання вторинного пару низького потенціалу, автоматизації технологічних процесів дає щорічно по галузі понад 20 тис. т умовного палива. Ведеться робота по забезпеченню постійної технічної готовності машинно – тракторних парків.
На перспективу до всіх агропромислових формувань доведені питомі норми витрат, теплової та електричної енергії на основні види продукції (близько 80 % від загального його обсягу).[2]
Енергозберігаюча політика країни
Орієнтація в минулому господарських комплексів України на загальносоюзні потреби, вади командно-адміністративної системи керування зумовили чимало проблем у розвитку економіки нашої держави. Велика частка застарілого, технічно зношеного обладнання та устаткування, енерговитратних технологій (особливо в енергетиці, чорній металургії, нафтохімічній промисловості, інших енергомістких галузях), орієнтація на дешеві паливно-енергетичні ресурси (ПЕР) призвели до критичних рівнів марнотратного та нераціонального використання ПЕР. Це стало однією з основних причин енергетичної та економічної кризи в нашій країні.
Можна констатувати, що вітчизняне виробництво технологічно відстало від світових тенденцій розвитку, має місце незбалансована структура господарства та значна залежність від імпорту, існує тенденція згортання наукомістких виробництв. Україна втратила 65 % своїх колишніх ринків збуту.
У цілому в Україні виробництво більшої частини продукції здійснюється за рахунок підвищення питомих витрат енергоресурсів. У 1995 р. зросли питомі витрати тепло- та електроенергії на виробництво понад 50 % видів продукції, що контролюється органами статистики, а котельно-пічного палива - на 44 % найменувань. Якщо ще недавно питома вага ПЕР у собівартості машинобудівної продукції України складала 5-6 %, то зараз вона зросла до 30-50 %, що в декілька разів перевищує аналогічні показники закордонних фірм. Це призводить до неконкурентоспроможності вітчизняної продукції на світовому ринку.
Слід відзначити обтяжливу залежність національної економіки від зовнішніх джерел енергопостачання, яка залишається високою (на рівні 50 %). Це одна з причин дефіциту платіжного балансу, що веде до зростання зовнішньої заборгованості. Сьогодні проблема енергозабезпечення країни вже переросла в проблему національної безпеки. Від її вирішення прямо й безпосередньо залежить можливість остаточного подолання кризових процесів. Ситуація ускладнюється неефективним впровадженням заходів із енергозбереження. Для нас надзвичайно важливим є всебічне осмислення проблеми отримання альтернативних джерел енергозабезпечення, технічне та економічне обгрунтування заходів із енергозбереження.[4]
При представленні Програми діяльності уряду на 1996 р. на сесії Верховної Ради України 11.10.95 р. було зазначено, що дефіцит енергоресурсів породжений не тим, що їх немає де закуповувати. Проблема полягає в нестачі коштів. Сьогодні це найбільш виснажлива стаття нашого імпорту, яка лягає основним тягарем на платіжний баланс і поглиблює його від'ємне сальдо. Загальновідомо, що першопричина надмірного енергоспоживання - у деформованій структурі української економіки, що зумовлює її витратний характер. Відповідна структурна перебудова, яка має на меті усунення таких деформацій, успадкованих від колишньої структури господарювання СРСР, визначена у Програмі як один із стратегічних напрямків діяльності уряду.
Необхідно відзначити, що основний внесок у розв'язання проблеми ПЕК розвинутих країн світу після енергетичної кризи 1973 р. зробили не нарощування видобутку та виробництва ПЕР, не розширення кількості джерел енергопостачання, а конкретні заходи з енергозбереження. У 80-х роках у деяких із цих країн стало можливим економічне зростання при зменшенні потреб у ПЕР. Але існує об'єктивна межа енергозбереження, яка визначається інерційністю розвитку систем енергозбереження. У 1973-1985 рр. середньорічні темпи зниження енергоємності в розвинутих країнах не перевищили 3,0 %, а без Японії - 2,1 % за рік.
При цьому підвищення темпів енергозбереження було досягнуто значною мірою за рахунок зниження темпів економічного зростання. Зниження енергоємності в різних країнах було тим значнішим, чим вищим був досягнутий рівень економічного розвитку, рівень енергоспоживання на душу населення, а також здатність господарського механізму та системи управління реалізувати структурну перебудову економіки на новій наукомісткий технологічній базі.
Для країн, які розвиваються, проблема енергозбереження також є актуальною. Але її вирішення в основному спрямоване на уповільнення темпів зростання енергомісткості валового національного продукту (ВНП).
Можливий кумулятивний ефект енергозбереження - економія 200 млрд. т у. п. органічного палива в 1986-2020 рр., тобто такої кількості, яка була видобута з надр за всю попередню історію розвитку людства. Прогнозується, що за рахунок енергозбереження буде задовольнятися дві третини приросту світових потреб в енергії. Від успіхів у сфері енергозбереження залежать розвиток та масштаби видобування та виробництва ПЕР, напрямки еволюції та структура світового енергетичного балансу.
Аналіз чинників та межі зміни пропорцій між економічним зростанням та енергоспоживанням підтверджують, що зараз рушійною силою енергозбереження в Україні стає перехід до ресурсо- та енергозберігаючого типу економічного зростання.[3]
Висновки
Енергозбереження визначено одним із пріоритетних напрямків державної політики України і має реалізуватися як довгострокова та чітко спланована програма дій.
Комплексне вирішення проблеми енергозбереження – один із найбільш вірогідних для України шляхів успішного подолання економічної та енергетичної криз, входження в сім’ю високорозвинутих країн світу. Вирішення цієї проблеми дозволить нашій державі різко зменшити залежність її економіки від імпорту енергоресурсів, вивести з експлуатації низку генеруючих потужностей, провести технологічне переозброєння енергомістких галузей та структурну перебудову господарських комплексів, сформувати оптимальні рівні самоенергозабезпечення регіонів та галузей, створити вітчизняну галузь із випуску та впровадженню конкурентоспроможного енергозберігаючого обладнання, суттєво обмежити вплив техногенних чинників на навколишнє середовище, забезпечити соціально-побутові потреби людини.
Розбудова державності України, входження її повноправним членом у світове співтовариство вимагають передусім вирішення проблеми організації сталих та надійних шляхів забезпечення ПЕР, зменшення залежності від імпорту енергоресурсів та їх ефективного використання. Розвиток та оптимальне функціонування паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) нашої держави є одним із основних чинників забезпечення життєздатності її економіки, задоволення соціальних потреб людини. Вирішення завдань, які стоять перед ПЕК, може виконуватися за кількома напрямками: розвитком традиційної енергетики, диверсифікацією джерел імпорту енергоносіїв, пошуком перспективних нових джерел енергії (насамперед поновлюваних), впровадженням енергозберігаючих заходів та підвищенням енергоефективності.