Особливої уваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіонального інформаційно-бібліотечного центру, як представлення власних інформаційних ресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зору інформаційного забезпечення галузі є досвід представлення в Інтернеті інформації щодо установ культури та мистецтва, накопичений російськими фахівцями [1,с.17]. Пропоноване ними моделювання структури відповідних сайтів передбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних основ формування типових моделей закладів культури та мистецтва регіону для представлення в мережі. Зокрема, окреслено коло завдань, що підлягають обов'язковому вирішенню:
- розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативного документа зі структурування інформації у сфері культури та мистецтва;
- виявлення переліку об'єктів культури та мистецтва регіону;
- порівняльний аналіз характеристик і реквізитів, представлених у «Паспорті культурного життя» та схемах опису установ культури та мистецтва;
- розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів у сфері культури та мистецтва[1,с.17].
«Паспорт культурного життя» визначає основні напрямки, що характеризують стан культурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноекономічні характеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких установ; показники фінансово-економічної діяльності, матеріально-технічної бази та організації діяльності закладів культури й мистецтва; стан кадрів; рівень міжнародних контактів; наявність правової бази[1,с.17].
Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культури та мистецтва України пов'язана з розвитком двох стратегічних напрямків: по-перше, з посиленням співпраці провідних інформаційних установ держави переважно в напрямку формування електронного інформаційного середовища, а, по-друге, з ефективним виконанням інформаційними установами функцій щодо задоволення ІП фахівців культури та мистецтва в умовах взаємодії.
2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва
Моніторинг - безперервне спостерігання за станом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування про можливості настання несприятливих, критичних або неприпустимих ситуацій [43,с.26].
Моніторинг - це дослідження ключових елементів реалізації програми на регулярній основі [38,с.4]. Моніторинг – це системне збирання, оброблення та аналіз даних з метою прийняття обґрунтованих рішень [11,с.35] Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичних або змістовних показників, які характеризують об'єкт спостереження і які можна виміряти. Система спостережень будується на фіксації дискретних кількісних характеристик об'єкта спостереження, накопичуванні цих відомостей і на можливості шляхом інтелектуальної інтерпретації одержаних відомостей зробити висновки про якісний стан об'єкта. Моніторинг ґрунтується на спостереженні типових рис у поведінці об'єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їх фоні різних відхилень від норми.
Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко.
Методика бібліометричного дослідження ГДП передбачає:
визначення закономірностей формування і розвитку ГДП;
структурування ГДП за тематичним, типовидовим, мовним, видавничим та іншими аспектами;
виявлення кількісного наповнення зазначених структур;
визначення основних тенденцій розвитку ГДП;
розроблення на цій підставі можливих гіпотез удосконалення репертуару галузевої книги[22,с.89].
Формування і розвиток ГДП зумовлені певними закономірностями: ГДП є системним об'єктом з відповідними якостями та ознаками; зміст і структура ГДП визначаються змістом, структурою й іншими особливостями галузі культури та мистецтва, компонентом якої він є; ГДП формують документи різних типів і видів, що відповідають різноманітним галузевим документно-інформаційним потребам[18,с.24].
Обравши методом оперування інформацією технологію, що базується на бібліометрії, потрібно визначити параметри, які характеризують джерело інформації і водночас фіксуються в традиційному бібліографічному описі документа. Традиційний набір бібліографічних даних неповною мірою відображає специфіку культурологічно-художньої сфери та особливостей відношення користувачів до культурно-мистецьких цінностей. Саме тому в реальній практиці бібліометричних досліджень параметри аналізу для потоків документів з культури та мистецтва ще не вироблені й науково не обґрунтовані.
Для вивчення особливостей формування репертуару вітчизняної книги з культури та мистецтва потрібно використовувати параметри бібліографічного опису документів, що найповніше відображають змістові характеристики ГДП. Накопичуваний масив з наборів різноманітних параметрів досліджуваних об'єктів робить можливим багаторазове звернення до отриманих даних. Це дозволяє аналізувати й контролювати первинно-документний сегмент репертуару галузевих документів і здійснювати при потребі прогноз критичних станів об'єкта дослідження[22,с.89].
Основою проведеного бібліометричного аналізу документного потоку з проблем культури та мистецтва викладачем РДГУ Костенко, слугували покажчики державної бібліографії України - "Літописи книг". Аналіз ГДП за певний часовий проміжок дозволяє визначити ступінь досягнення сформованим потоком документів його мети - інформаційного забезпечення галузі. Достатньо репрезентативним для подібних досліджень хронологічним періодом вважають термін від трьох до п'яти років. Вибір хронологічних меж аналізу (1997-2001 рр.) зумовлений тим, що на початку 1990-х рр. намітилася тенденція до зниження випуску літератури (це було спричинено кризовим станом українського книговидання в цілому). І лише з 1996 по 1997 рр. спостерігаються як кількісне збільшення видань літератури з питань культури і мистецтва, так і якісні зміни ГДП[22,с.90].
Дослідження формування репертуару вітчизняної книги з питань культури і мистецтва здійснювалося за такими аспектами: кількісний розподіл видань; розподіл видань за мовою публікацій; розподіл видань за типами та видами; розподіл видань за основними тематичними розділами. Бібліографічні записи з "Літопису книг" індексувалися нами за кількома "профілями". Виділення семантичного профілю [Дод.4.] дає можливість віднести конкретне видання до однієї із запропонованих тем. Поняття " тема" є певною мірою умовним, оскільки точніше говорити про тематичні блоки (комплекси), поєднані спорідненими критеріями. Зміни національних пріоритетів, масштаб і темпи змін, що відбуваються в суспільстві в цілому і культурі зокрема, зумовили тематичні зміни в первинно-документному галузевому потоці.
У табл. [Дод.4.] показаний розподіл загальної кількості публікацій з питань культури і мистецтва за основними тематичними розділами в межах кожного року і в цілому за п'ять (1997 - 2001) років, а також обсяг ГДП по темах у процентному відношенні. Аналізуючи тематичну структуру ГДП упродовж п'яти років, М.С. Костенко дійшла такого висновку: пріоритетною протягом усього періоду лишається проблематика музики, другу позицію посідає література з питань архітектури, менша частка припадає на інші видання. Приблизно однаковий рівень випуску видань з мистецтвознавства, декоративно-прикладного мистецтва, живопису, театрального мистецтва, кіномистецтва. Найменшу частку становить випуск літератури з питань образотворчого мистецтва, графіки, хореографії, іконопису, фотомистецтва, естетики, циркового мистецтва.
Отже, як свідчать результати дослідження, найбільшу питому вагу в документному потоці з культури і мистецтва в 1997 - 2001 рр. отримали видання з музики й архітектури, що разом становить понад 50% загальної кількості видань. Така ж тенденція прослідковується й при аналізі по окремих роках. Якщо розглядати динаміку тематики видань у межах року, помітне зростання випуску документів з архітектури, музики, мистецтвознавства, кіномистецтва, театрального мистецтва, живопису. Випуск літератури з образотворчого мистецтва, графіки, хореографії має статичний характер упродовж кількох років. У межах ГДП з культури та мистецтва найменшою є частка літератури з церковного мистецтва (1), естетики (2), іконопису (4),фотомистецтва (4). Аналізуючи причини такого стану, можна припустити, що музика - це вид мистецтва, яким займаються, який досліджують, якому навчаються. До того ж, музика й архітектура є найдавнішими видами мистецтва, тому багато осіб упродовж років працювали і працюють у цій галузі. Архітектура - це свого роду будівництво, а воно актуальне завжди. Зазначений факт має свої як переваги, так і недоліки, оскільки, крім ефективного інформаційного забезпечення даних галузей культури та мистецтва, спостерігається незабезпеченість первинно-документною інформацією не менш важливих напрямків культурно-мистецького процесу. Можна сказати, що видання літератури з цих питань скеровують потреби нашого суспільства, адже підвищений інтерес до будь-якої теми зумовлює розширення випуску літератури з неї [22,с.91].