Сім нових чудес світу (стр. 2 из 4)

Згідно з легендою, душа Цінь Ші Хуан-ді під час сну злетіла на Місяць і звідти побачила Землю. Китайська імперія видалася йому маленькою беззахисною цяткою. Тоді й народилась у імператора думка спорудити мур, що захистив би всю імперію від набігів жорстоких варварів

Петра – столиця Едома або Ідумеї, пізніше столиця Набатейського царства, головне місто синів Ісава. Місто розташоване на території сучасної Йорданії, на висоті більше 900 метрів над рівнем моря і 660 метрів над навколишньою місцевістю, долиною Арави, у вузькому каньйоні Сик. Прохід в долину – через ущелини, розташовані на півночі і на півдні, тоді як зі сходу і заходу скелі прямовисно обриваються, утворюючи природні стіни до 60 метрів у висоту.

Петра розташовувалася на перехресті двох найважливіших торгових шляхів: один сполучав Червоне море з Дамаском, інший – Перську затоку з Газою на узбережжі Середземного моря. Караванам, що відправлялися від Перської затоки, переповнені дорогоцінними прянощами, тижнями доводилося мужньо переносити суворі умови Аравійської пустелі, поки вони не досягали прохолоди вузького каньйону Сик, ведучого в довгождану Петру. Там мандрівники знаходили їжу, дах і прохолодну цілющу воду. За словами римського історика Плінія туристичний бізнес жителів Петри був дуже прибутковим, тому що окрім плати за житло і за корм для верблюдів, були потрібні подарунки для охоронців, сторожів, служителів храму і слуг царя. Але прянощі і пахощі, що продаються в багатих європейських містах, приносили нечуваний прибуток, тому купці не жаліли коштів на такі витрати. Сотні років торгівля приносила Петрі велике багатство. Але коли римляни відкрили морські шляхи на схід, сухопутна торгівля прянощами зійшла нанівець і Петра поступово спустіла, загубившись в пісках. Багато споруд Петри споруджувалися в різні епохи і при різних господарях міста, в числі яких були ідумеї (18–2 ст. до н.е.), набатеї (2 ст. до н.е. – 106 р. до н.е.), римляни (106–395 рр. до н.е.), візантійці і араби. У 12 столітті н.е. ним володіли хрестоносці. Поряд з античним театром тут можна побачити будівлю епохи ідумеїв або набатеїв. Проте, пам'ятників, споруджених після 6 століття н.е. практично немає, бо в ту епоху місто вже втратило своє значення.

В наші дні близько півмільйона туристів приїжджає до Йорданії щороку, щоб подивитися на Петру, будови якої свідчать про її славне минуле. Коли туристи проходять прохолодним каньйоном Сик завдовжки кілометр, за поворотом їм відкривається Скарбниця – велична будівля з фасадом, висіченим з величезної скелі. Це одна із споруд першого століття, що найкраще збереглися. Будівлю вінчає величезна урна з каменя, в якій нібито зберігалося золото і коштовні камені, – звідси й походить назва «Скарбниця». Каньйон поступово розширюється, і туристи потрапляють в природний амфітеатр, в пісчаникових стінах якого безліч печер. Але головне, що впадає в очі, – це видовбані в скелях склепи, в які неодмінно бажають потрапити туристи. Колонада і амфітеатр свідчать про присутність римлян в місті в першому і другому століттях. Сучасні бедуїни, нащадки набатеїв, пропонують стомленим туристам проїхатися на верблюдові, продають сувеніри і поять свої стада кіз з міських джерел, води яких угамовують спрагу людей і тварин. Старими мощеними дорогами Петри до цих пір ходять виключно верблюди, коні і осли.

Сама назва «Петра», що означає «скеля», пов'язана з каменем. І Петра, дійсно, була містом з каменя, подібного до неї в Римській імперії не було. Набатеї, які побудували місто, з терпінням висікали будинки, склепи і храми з кам'яних глиб. Петра затишно розташувалася серед червоних пісковиків, які відмінно підходять для будівництва, і до першого століття нашої ери в серці пустелі виросло монументальне місто.

41.89, 12.491944 Колізе́й (лат. Colosseum) – найбільший амфітеатр Стародавнього Риму, символ могутності імператорського Риму. Розташований в Римі, в улоговині між Еквіллінським, Палатінським і Целієвським горбами, на тому місці, де колись був ставок, що належав до «Золотого Будинку» Нерона. Вміщав біля 50 000 глядачів. Будівництво цієї споруди розпочато імператором Веспасіаном після його перемог в Юдеї і закінчено у 80 р. н.е. імператором Титом, який ознаменував відкриття влаштуванням у ньому ігор, які тривали сто днів і коштували життя багатьом сотням гладіаторів і 5 тисячам диких звірів.

Спочатку Колізей називався амфітеатром Флавіїв (лат. Amphitheatrum Flavium), нинішня назва (лат. Colosseum, Colosaeus, італ. Colosseo) закріпилася за ним з VIII століття, і походить або від колосальності його розміру, або від того, що поблизу від нього стояла гігантська статуя, споруджена Нероном на честь самого себе.

Подібно до інших римських амфітеатрів, Амфітеатр Флавієвий в плані являє собою еліпс, середина якого зайнята ареною і концентричними кільцями глядацьких місць, які її оточують. Від всіх споруд такого роду Колізей відрізняється своєю величиною. Це найграндіозніший античний амфітеатр: довжина його зовнішнього еліпса дорівнює 524 м, велика вісь – 187,77 м, мала вісь – 155,64 м, довжина арени – 85,75 м, її ширина 53,62 м; висота його стенів – від 48 до 50 метрів. При таких розмірах він міг вміщати в себе до 87000 глядачів.

Амфітеатр Флавієвий побудований з великих шматків травертінського каменя, які колись були сполучені між собою залізними зв'язками; для внутрішніх частин використані також місцевий туф і цегла. Дірки, видимі нині в різних місцях стін, – гнізда згаданих зв'язків, зниклих в середні віки, – епоху, в яку залізо дуже цінувалося і всюди розшукувалося. Із зовнішнього боку будівлю представляли три яруси арок. Між арками розташовані півколони, в нижньому ярусі – тосканського, в середньому – іонічного і у верхньому – стилю Корінфа. Зображення Колізею на стародавніх монетах, що збереглися, свідчать про те, що в прольотах арок середнього і верхнього ярусів стояло по статуї. Над верхнім аркадним ярусом підноситься четвертий вищий поверх, який є суцільною стіною, розчленованою пілястрами Корінфа на компартіменти і яка мала по чотирикутному вікну в середині кожного компартімента. На краях великої і малої осей еліпса знаходилися чотири головні входи у вигляді трьохарочних воріт. Двоє з цих воріт (на краях малої осі, з боку Еквіллінського і Целієвського горбів) були призначені для імператора; останні служили для урочистих маршів перед початком видовищ, для впускання звірів і для ввезення необхідних машин.

Глядачі входили в амфітеатр з-під арок нижнього поверху, помічених цифрами від I до LXXVI, і піднімалися до своїх місць по сходах, яких було також 76. Ці місця були розташовані навколо всієї арени у вигляді рядів кам'яних лав, що піднімаються одна над іншою (лат. gradus). Нижній ряд, або подіум (лат. podium), був призначений виключно для імператора, його сімейства, сенаторів і весталок, причому імператор мав особливу, піднесену нішу для сидіння (лат. pulvinar). Подіум відділявся від арени парапетом, достатньо високим для того, щоб захистити глядачів від нападу випущених на арену тварин. Далі слідували місця для публіки, складаючі три яруси (лат. maeniana), відповідно яруси фасаду будівлі. У першому ярусі, що містив в собі 20 рядів лав (тепер абсолютно зруйнованих), сиділи міські власті і особи, що належать до стану вершників; другий ярус, що складався з 16 рядів лав, призначався для людей, що мають права римського громадянства. Стіна, що відокремлювала другий ярус від третього, була досить високою, лави ж третього ярусу були розташовані на крутішій похилій поверхні; цей задум мав на меті дати відвідувачам третього ярусу можливість краще бачити арену і все, що відбувається на ній. Глядачі третього ярусу належали до нижчих станів. Над цим ярусом знаходився портик, що опоясував все коло будівлі і що примикав одною своєю стороною до його зовнішньої стіни. На його даху, під час видовищ, поміщалися матроси імператорського флоту, які вишиковувалися для натягування над амфітеатром величезного тенту (лат. velarium) для захисту глядачів від пекучих променів сонця або від негоди. Тент цей прикріплявся за допомогою канатів до щогл, розставлених по верхньому краю стіни. У багатьох місцях зовнішнього карниза ще до цієї пори видно отвори, через які проходили такі щогли, що упиралися своїм нижнім кінцем в висунуті зі стіни камені, як би кронштейни, що донині уціліли там, де ще зберігся четвертий поверх. Місця для глядачів підпиралися знизу могутньою склепінчастою конструкцією, що містила в собі прохідні коридори (лат. itinera), камери різного призначення і сходів, що вели у верхні яруси.

Під ареною, у фундаменті внутрішньої стіни, знаходилися клітки для звірів, а ближче до середини арени виявлено, як вже було сказано вище, безліч стін, стовпів і зведень, що підтримували арену або що служили для миттєвої появи з-під неї людей, тварин, машин і декорацій. Хоча новітні розкопки розповсюдилися більш ніж на половину всього простору арени, призначення багатьох з цих стін і стовпів поки що достовірно невідоме.

Довгий час Колізей був для жителів Рима та гостей міста головним місцем розважальних видовищ, таких, як бої гладіаторів, цькування диких звірів, морські битви (наумахії). При імператорові Макріні цирк сильно постраждав від пожежі, але був реставрований за указом Александра Севера. У 248 імператор Філіпп ще святкував в ньому тисячоліття Рима. Гонорій в 405 заборонив гладіаторські бої як несумісні з духом християнства, яке було запроваджено після Костянтина Великого пануючою релігією римської імперії; проте, звірині цькування продовжували відбуватися в Колізеї до смерті Феодосія Великого. Після цього для Флавійового амфітеатру наступили сумні часи.

Нашестя варварів привело амфітеатр Флавіїв у запустіння і поклало початок його руйнуванню. Ще в 1332 році місцева аристократія влаштовувала тут бої биків, проте з цієї пори почалося систематичне руйнування Колізею. На нього почали дивитися як на джерело добування будівельного матеріалу, і не тільки каміння, яке відвалювалося, але і навмисне виламані з нього, почали йти на нові споруди. Так, в XV і XVI сторіччях папа Римський Павло II брав з нього матеріал для споруди так званого венеціанського палацу, кардинал Ріаріo – палацу канцелярії (Cancelleria), Павло III – паллацо-фарнезе. Проте значна частина амфітеатру уціліла, хоча будівля в цілому залишилася спотвореною. Сикст V мав намір скористатися нею для обладнання суконної фабрики, а Климент IX насправді перетворив Колізей на завод для добування селітри.