Сім нових чудес світу (стр. 1 из 4)

Сім нових чудес світу

В 2001 році швейцарський мільйонер Бернард Вебер запропонував оголосити всесвітнє голосування з відбору нових семи архітектурних шедеврів, оскільки з «класичних» чудес залишилося лише одне – піраміда Хеопса в Гізі.

Незабаром після цього він заснував в Цюріху Фонд «Нові сім чудес світу» (NOWC).

В кінці 2005 року почалося всесвітнє голосування. Будь-який житель планети міг відправити свій голос, скориставшись телефоном або електронною поштою, на підтримку семи з 21 заздалегідь відібраного архітектурного шедевра. До речі, організатори визнали, що механізм голосування не припускав захист від людей, які могли висловлюватися на підтримку тієї або іншої споруди по кілька разів.

ЮНЕСКО ж, яка складає власний список об'єктів, що належать до Всесвітньої спадщини, від церемонії в Португалії дистанціювалася. В свою чергу, Ватикан звинуватив організаторів інтернет-голосування за сім нових чудес світу в умисному ігноруванні християнських пам'ятників. Хоча в короткому списку претендентів значаться монументальна статуя Христа Спасителя і московський храм Василя Блаженного, в Римі переконані, що ці витвори мистецтва потрапили в перелік фіналістів тільки завдяки політичному тиску цих двох країн, відзначає лондонська газета The Times.

Незадоволеність списком фіналістів раніше виявив і Єгипет: у цій країні визнали, що піраміди в Гізі не потребують ніякого інтернет-голосування і є дивом світу самі по собі.

Саме 7 липня 2007 року (07.07.07 – символічна дата) в Лісабоні (Португалія) відбувся фінал конкурсу на звання «Чудо Світу» (The New Seven Wonders): нові чудеса світу отримали офіційний статус. А сім визнаних чудес світу іменуватимуться тепер з приставкою «минулі сім великих чудес світу».

На звання Нових чудес світу претендували:

Акрополь, Афіни, Греція

Альгамбра, Гранада, Іспанія

Ангкорський храм, Камбоджа

Ацтекське місто Чичен-Ітца, Юкатан, Мексика

Велика стіна, Китай

Місто Тімбукту, Малі

Стародавнє місто Петра, Йорданія

Замок Нойшвайштайн, Німеччина

Будівля оперного театру Сіднея, Австралія

Колізей, Рим, Італія

Загублене місто інків МачуПікчу, Перу

Московський Кремль / Покровський собор (Храм Василя Блаженного),

Москва

Піраміда Хеопса в Гізі, Єгипет

Статуї острова Пасхи, Чилі

Статуя Свободи, Нью-Йорк, США

Статуя Христа Спасителя, Ріо-де-Жанейро, Бразилія

Стоунхендж, Еймсбері, Великобританія

Мавзолей Тадж-Махал, Агра, Індія

Храм Кіоміцу, Кіото, Японія

Храм Святої Софії, Стамбул, Туреччина

Ейфелева башта, Париж, Франція

Було вирішено вибрати сім нових див світу шляхом всесвітнього голосування в три етапи. В результаті першого прямого голосування було відібрано 77 об'єктів, другого – 21 об'єкт. Переможці оголошені 7 липня 2007 року в Лісабоні (Португалія). Голосування проходило за допомогою SMS, телефону або Інтернету.

Внаслідок голосування майже 100 мільйонів осіб фаворитами виявилися:

Назва	Регіон	Місцезнаходження	Зображення
Великий китайський мур	Азія	Китай
Петра	Азія	Йорданія
Тадж-Махал	Азія	Агра, Індія
Колізей	Європа	Рим, Італія
Мачу-Пікчу	Південна Америка	Куско, Перу
Христос-Спаситель	Південна Америка	Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Чічен-Іца	Північна Америка	Юкатан, Мексика

Великий китайський мур – серія кам’яних та земляних укріплень в північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії проти вторгнень різних кочових племен. Найстаріша частина муру була збудована ще в п’ятому столітті до н.е. Пізніше, будівництво нових секцій тривало аж до 16 століття включно. Одна з найбільш відомих частин муру збудована в 220–206 до н.е. першим імператором Китаю Цінь Ші Хуан-ді. Небагато з них дійшли до наших днів. Більшість нині існуючих були збудовані в епоху династії Мін.

Великий китайський мур простягається від Шаньхайгуань на сході до Лобнор на заході по дузі, що приблизно розмежовує південні околиці Внутрішньої Монголії. Найбільш повне археологічне дослідження, з використанням передових технологій, останнім часом прийшло до висновку, що Великий мур з усіма його секціями простягається на 8,851.8 км. Ця довжина складається з 6259 км самих стін, 359,7 км траншей та 2 232,5 природних захисних бар’єрів, таких як гори та річки. Уздовж усієї Великої китайської стіни споруджені каземати для охорони і сторожові башти, а у головних гірських проходах – фортеці. Великий китайський мур зберігся до наших днів, переважно, у вигляді кам'яної захисної стіни династії Мін (17 століття).

До періоду Весни та Осені, який розпочався приблизно у 8 столітті до н.е., китайці вже були знайомі з технікою будівництва захисних стін. У період Воюючих царств з 5 століття до н.е. до 221 року до н.е., удільні князівства Цінь, Вей, Чжао, Ці, Янь та Чжуншань побудували протяжні укріплення для захисту своїх власних кордонів. Здатні витримати атаку легкої зброї, такої як мечі та списи, ці стіни будувались, головним чином, утрамбовуванням землі та гравію між щитами.

Цінь Ші Хуан-ді підкорив практично всі ворогуючі князівства та об’єднав Китай в 221 році до н.е., започаткувавши династію Цінь. Маючи намір запровадити централізоване правління і не допустити відродження колишніх регіональних правителів, він наказав будувати нові мури щоб з’єднати вже існуючі укріплення вздовж нових північних кордонів імперії.

В 221 році до Р.Х. імператор Цінь Ші Хуан-ді наказав послати на кордон імперії 300-тисячну армію на чолі з полководцем Мен Тянем для будівництва між наявними земляними валами фортифікаційних укріплень із каменю та цегли, значна частина яких повинна була проходити в непрохідних гірських районах.

Будівництво муру розпочали з будівництва башт, яких налічувалось близько 25 000. Вони були різного розміру та побудовані з різного матеріалу, але кожна представляла піраміду завширшки та заввишки близько 12 м. Відстань між ними була в «два польоти стріли», а з'єднувались вони товстою стіною заввишки близько семи метрів. По ширині стіни спокійно могла пройти шеренга із восьми чоловік. Будівництво муру в основному було закінчено до 213 року до н. е. Крім 300 тисяч солдат, у будівництві стіни брали участь сотні тисяч мобілізованих селян. «Найдовшим цвинтарем світу» називають Великий китайський мур, де на будівництві загинуло близько 400 000 чоловік. Незважаючи на назву в самому мурі вони поховані не були.

Конструкція Великого муру була відновлена ще раз в епоху династії Мін. невдовзі після поразки китайської армії від ойротів в битві при Туму в 1449 році. Мін не вдалося підкорити маньчжурські та монгольські племена після цілого ряду проведених битв а тривалий конфлікт ліг тяжким тягарем на імперію. Мін прийняла нову стратегію захисту від кочових племен, яка полягала в будівництві муру вздовж північних кордонів Китаю. Визнаючи встановлення монгольського контролю над пустелею Ордос, стіна огинала південний її край, включивши, натомість, вигиб річки Хуанхе.

Наприкінці династії Мін, Великий мур допоміг захистити імперію проти маньчжурських вторгнень, що розпочалися близько 1600 року

Загальна характеристика муру

До використання цегли Великий мур будувався, головним чином, із земляного ґрунту, каміння та дерева. В часи династії Мін цегла активно використовувалась в багатьох секціях муру нарівні з вапном та каменем. Розмір та вага цегли полегшували роботу, у порівнянні з каменем та ґрунтом, тому будівництво пришвидшилось. До того ж, цегла могла витримувати більше навантаження та служити триваліший термін, ніж утрамбований земельний насип. Камінь може витримувати більше навантаження, ніж цегла, але він більш складний у використані. Камінь, висічений у формі прямокутника, використовувався при закладанні фундаменту, внутрішніх та зовнішніх частин муру та проходів. Парапети, найвища частина муру, були збудовані в більшості секцій, з отворами шириною 23 см та висотою 30 см.

Зв’язок між військовими підрозділами вздовж Великого муру, включаючи можливість виклику підкріплень, та попередження війська про наближення ворога, мав велике значення. Простягаючись на тисячі кілометрів, Великий мур з'єднав в одне ціле фортеці, застави, гірські проходи і сигнальні вежі, які ставилися на певній відстані одна від одної. Сторожові вежі служили, головним чином, для передачі військових сигналів. При виявленні ознак противника вдень сигнал передавався при допомозі диму. Вночі запалювався вогонь, таким чином система передачі утворювала цілісний ланцюжок зв'язку. Вежі над стіною мали 2–3 поверхи, в них жили воїни, зберігалася зброя, вони зіграли важливу роль у військовій обороні.

Цікаві факти

Старовинна китайська легента оповідає, що будівничі великого китайського муру замішували розчин для скріплення каменів на рисовому відварі. В наші дні, під час археологічних досліджень перед реставрацією міського муру періоду Мін (1368–1644) археологи дійсно знайшли в складі вапняного розчину сліди рисового клейстеру. Цілком можливо, що легенда передає реальні факти – стверджують дослідники.