Інкунабули були порівняно недорогими. Один єпископ у листі Папі повідомляє, що друковані книги раз у п'ять дешевше рукописних.
Феодальні монархи й папство всіма мірами намагалися підкорити собі видавництво, що розвивалося. Ще в 1515 р. Папа римський видав буллу (указ), у який уводив цензуру - політичний і цензурний контроль всіх книг, що готувалися до печаті. Періодично друкувався (друкується й нині) папський "Індекс" - список книг, заборонених до видання, поширення й читання. Книги, що потрапили в "Індекс", спалювалися на багаттях, а в 1546 р. у Парижі був спалений зі своїми книгами друкар Етьєн Частці. Друкарню або книжкову крамницю дозволялося відкривати тому, хто придбає "королівський привілей" (ліцензію). Книгоноші мали право торгувати тільки календарями й картинками. Поліцейські чиновники брали чималі штрафи й хабарі. У Німеччині була заснована ціла комісія інквізиторів для спостереження за книжковою торгівлею.
До кінця XVI сторіччя в багатьох європейських країнах склалася сувора ієрархія в книговиданні. Виділялися великі, привілейовані видавці, видавці й типографи середньої величини, і дрібні друкарі. Між ними йшла тверда конкуренція. "Контрафакції" - піратські видання - були далеко не рідким явищем. Іноді боротьба за право видання тої або іншої книги закінчувалася сутичками. Ринок, що формувався, у книжковій справі диктував свої закони, іноді навіть жорстокі.
2.2 Друкарство в XVII - XIX сторіччях
XVII століття з його посиленням політичної боротьби, століття революцій, що насуваються, і демократизації суспільства зажадав випуску як можна більшої кількості, як можна більше дешевих видань.
Якщо в XVI столітті основну масу книг становили релігійні видання, розраховані на деяких утворених людей, той в XVII столітті потік політичних книг, брошур і листівок збільшилося в багато разів. XVI століття було часом панування книг латинською мовою, а в XVII столітті переважають книги на народних мовах - французькому, німецькому, італійському, голландському, англійському.
XVIII століття - час торжества ідей буржуазно-демократичних революцій, перемоги капіталістичних відносин у соціальній і економічній сферах життя країн Європи й Північної Америки. Неодмінною умовою суспільного розвитку стали воля інформації, доступність утворення для всіх, у тому числі й для широких мас споживачів. Епоха вимагала випереджального розвитку науки, техніки, практичних занять. Для реалізації цих історичних умов була необхідна книга технологічно зроблена, універсальна по змісту, вільна по напрямку. Галузі діяльності, безпосередньо пов'язані із книгою, зокрема книговидання, книговиробництво, книгорозповсюдження, грали усе більше вирішальну роль в історії людства.
На початку XVIII століття на книжковому ринку панували аристократичні книги, у моді була легковажна чуттєвість, пристрасть до різноманітних "красивостей", манірності. В оформленні цих видань переважав стиль рококо. Видавці любили випускати книги мініатюрні, вигадливо обрізані у вигляді овалу, квітки, серця й т.д. Все це були книги еротичного або сентиментального змісту. Розкіш видання й малюсінькі тиражі робили ці книги дуже дорогими.
В XVIII столітті з'явилися альманахи - невеликі збірники кишенькового формату, що містили різні повідомлення, статті, нариси, вірші. Були альманахи, що складалися з галантних анекдотів і новел для читання в модних салонах, але були й збірники революційних статей. Поступово деякі альманахи стали виходити у світло періодично й перетворилися в те що ми називаємо журнал.
Велику роль у розвитку книжності епохи Освіти зіграли енциклопедії. Енциклопедія означає систематизований звід знань. Тип енциклопедичних видань виявився дуже популярним в умовах Освіти. Перше видання під цією назвою відомо з 1620 р. (Нідерланди). Найбільший успіх мало видання Дідро й Д'аламбера, що вживали в 1751-1780 гг. за назвою "Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел". Енциклопедії одержали поширення у всіх країнах. В 1772 р. початку виходити Британська енциклопедія в Лондоні, а з початку XIX сторіччя енциклопедії виходять у Німеччині, Іспанії, Росії.
Капіталістичне книговидання в XIX столітті було рішучим кроком у русі вперед у порівнянні з феодально-абсолютистськими порядками попередньої епохи. У першу чергу треба відзначити прогрес в області технічного переозброєння друкарства. Мова йде про введення механічних двигунів в основні процеси виробництва книг. З історії техніки широко відомі імена Дж. Уатта, Дж. Стефенсона, Дж. Фультона й багатьох інших, буквально подвижників парового двигуна, що у корені змінив всю виробничу обстановку XIX століття, а за цим і все життя людства.
Книгопродавець Фрідріх Кениг і математик Андрій Бауэр в 1811 р. у Лондоні побудували першу у світі швидкопечатну машину, пов'язану з паровим двигуном. Технічно її ідея полягала в тому, що замість колишнього преса, що рухається нагору-донизу, як у верстаті Гутенберга, талер-плита, на якій установлюється друкована форма (готовий набір, кліше), рухався вперед-назад (поступально). Були одночасно винайдені й валики, що наносять фарбу, і великий механічний циліндр, що притискає до форми аркуш паперу. Верстат Кенига й Бауэра являв собою технічно зроблене для того часу спорудження, що гранично виключило ручну працю й колосально підвищила продуктивність праці ( 3-5 тис. аркушів-відбитків у годину). Характерно, що з деякими вдосконаленнями (самонаклад аркуша, автоматична подача фарби, електричний мотор) ця машина працює й у сучасних друкарнях. Уперше була пущена в хід в 1814 році для друкування газети "Таймс".
Однак для газет і комерційних книжкових видань цього було недостатньо. Пошуки нових технічних ідей тиснення привели до думки про ротатор - передавач друкувального пристрою не по лінії нагору-донизу або назад, а по колу, безупинно. Впровадження обертального механізму з'явилося наступним кроком на шляху прогресу. Нова машина була сконструйована англійцями А. Эплгейтом і Р. Хоэ в 1846-1848 гг. і названа ротаційною. Вона давала 12000 відбитків у годину. Спеціально для цієї машини стали застосовувати папір не в нарізаних аркушах, а у вигляді безупинно намотуваного рулону. На цих машинах друкували з наборної форми, і окремі літери швидко зношувалися. Це було істотним недоліком ротаційних машин. Крім того, машина була громіздка, незграбна й не зовсім зручна в експлуатації. Для того, щоб розмістити її в будинку друкарні, ламали перекриття, а робітники назвали її "Мамонт". Ці недоліки стали особливо помітні з появою більше економічних рулонних машин, які поступово майже повністю витиснули з газетного виробництва листові машини.
Іншою найважливішою проблемою, що вирішувалася в ході технічної революції в друкарстві XIX століття, було вдосконалення друкованого відтворення зображень (ілюстрацій). Тут історія починається з репродукційної торцевої гравюри на дереві, винайденої англійцем Томасом Б'юіком в 1790 р. для ілюстрування власного твору "Загальна історія чотириногих".
Перевага техніки торцевої гравюри перед звичайною ксилографією полягає в тім, що розпиляна поперек деревних шарів пластина менш зношується при типографському тисненні, а продуктивність росте. В XIX столітті торцева гравюра на дереві була основною технікою виготовлення ілюстрацій для книги.
У ті ж роки народжується технологія плоскої печатки для виробництва в першу чергу ілюстрацій - літографія. Власник невеликої нотопечатні в м. Мюнхені Алоіз Зенефельдер експериментуючи, в 1799 р. запатентував друкування із гладкої поверхні пористого каменю, де попередньо спеціальною, жирною фарбою наносився зроблений від руки малюнок. Літографія також пережила незвичайний успіх. З'єднуючись із іншими формами друкування, вона дала ряд продуктивних технологій (наприклад, хромолітографію - багатобарвну печатку). Слідом за торцевою гравюрою вона панувала в книговиробництві XIX століття. Особливо продуктивною вважалася гравюра на сталі, оскільки менше зношувалася при тисненні. Для двоколірної печатки використовувався спосіб маскування, коли на одному аркуші текст друкувався двічі, з різних для кожного кольору друкованих форм.
Могутній імпульс в подальшому розвитку книговиробництва дав винахід фотографії. В 1839 р. француз Л.Ж.М.Дагер запропонував спосіб одержання фотозображень, названий їм дагерротипією. Цей спосіб був удосконалений Ж.Н.Ньєпсом і одержав назву фотоцинкографія. Застосовується він і в сучасній поліграфії. В 80-ті роки американський винахідник Отмар Мергенталлер запропонував практичний і порівняно простий агрегат, що він назвав лінотип, тобто строкоотливну машину, що з'єднує в собі операції набору матричних форм для кожної літери за допомогою клавіатури виключення рядків, що набираються, нарешті, виливка набраного тексту. В останні роки XIX століття була винайдена офсетна ротаційна печатка. "Офсет" - слово англійського походження, воно означає "перенос" і в буквальному значенні переводиться як "печать з переносом" або "непряма печать". Офсетна ротаційна печать через проміжні валики переносить фарбу, що перешкоджає стиранню друкованих форм.
Основним підсумком технічної революції в друкарстві з'явилося те,що було покладено початок поліграфії як особливому роду діяльності людини в процесі створення книг.
Книги XIX століття розділялися на дві категорії: книги розкішні для заможних покупців і книги дешеві, непоказно оформлені для широких мас. Розкішні дорогі видання друкувалися на "слоновому" паперу із золоченим обрізом, з багатобарвними літографіями й гравюрами. Вони особливо славилися своїми плетіннями з рясним тисненням. Шкіряне плетіння поступилося місцем переплету-картонажу. Для цього було винайдено спеціальні синтетичні матеріали: коленкор, дерматин, ледерин.