Міністерство освіти і науки України
Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації
НТУУ " КПІ "
РЕФЕРАТ
на тему:
«Особливості українського бароко»
Київ – 2008 рік
План
Вступ.
1. Історична характеристика бароко.
2. Українське бароко:
а) архітектура;
б) малярство;
в) скульптура;
г) література;
д) театр.
Висновок.
Література.
Вступ
Термін «бароко» був уведений у XVIII столітті, причому не представниками напряму, а їхніми супротивниками - класицистами, які вбачали в мистецтві бароко цілком негативне явище. До речі, із засудженням ставилися до бароко й у XX столітті, зокрема - в офіційному радянському літературознавстві. Нерідко взагалі відкидалася сама можливість існування цього напряму в українській і російській літературах. Етимологія терміна «бароко» не визначена й сьогодні. Так, існують принаймні три версії щодо його походження. Відповідно до першої, термін сходить до португальського виразу «perola Barroca» - «перлина неправильної форми». За словами Альбрехта Шене, це «екзотичне коштовне, мерехтливе багатокольоровим переливом, нерівномірне й незавершене за формою утворення перлини щасливо підійшло до назви доби».
За другою версією, термін «бароко» походить від латинського «baroco». Ця назва використовувалась у схоластичній логіці стосовно одного з різновидів силогізму, що відзначався особливою складністю та дивовижністю.
Згідно ж із третьою, найменш поширеною версією походження терміна «бароко», він сходить до французького жаргонізму художніх майстерень «baroquer», який означав «розчиняти, пом'якшувати контур».
Історична характеристика бароко
Стиль бароко виник в Італії наприкінці XVI ст. і прийшов на зміну стилю Відродження в результаті кризи гуманістичної ренесансної культури. В XVII ст. бароко поширився в більшості європейських країн. Причому в одних країнах наслідували італійські першоджерела, в інших - сприйняли лише окремі, найбільш відповідні, пануючі в країні смаки і художні традиції особливості стилю. Так у Франції в XVII ст. бароко знаходить вираження лише в деяких рисах церков і в інтер'єрах будинків при тім, що основним стильовим напрямком Франції XVII ст. був класицизм.
Стиль бароко був суперечливим і неоднозначним. Так у різних країнах він виражав і ідею дворянської культури часів світанку абсолютизму, боротьби за національну єдність, смаки бюргерства. У барокко в порівнянні з ренесансом класичні форми здобувають інший характер і інше композиційне бачення. На зміну раціональної тектонічності приходить атектонічність, ренесансна графічність переміняється мальовничістю, пластику, що стала основним засобом художньої виразливості, створює неспокійну гру світлотіні, у планах і формах панують складні криволінійні обриси, статичність ренесансних композицій переміняється бурхливою динамікою форм, групуються колони й пілястри , фасади й інтер'єри будинків насичуються скульптурами, в інтер'єрах широко використовується позолоть, ліплення, різьблення, мальовничі плафони, що ілюзорно зображують небо зі зводами, що летять по ньому ангели, і інше.
Достоїнства стилю виявилися у винятково сильні по художній виразності принципах створення архітектурних ансамблів і дивному вмінні органічно вписувати архітектуру в навколишню природу. Головне в ньому - вразити уяву людини незвичайним, вплинути на його почуття.
Українське бароко
Другою після княжих часів добою розвитку українського мистецтва, його золотим віком треба вважати XVII - XVIII ст. - часи, коли українське козацтво в боротьбі зі своїми сусідами виборює фактичну незалежність України - вдруге після княжої доби. Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи - стиль бароко. Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, - так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показніші форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Замість колишньої краси відтепер протиставляють силу, проти спокою — рух, замість гармонії — боротьбу. Саме ці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок – бароко. Хоч зразки бароко приходили до нас із Західної Європи, з Італії й Німеччини. Власною творчістю українського народу, що відтепер був пробуджений до нового вільного життя, бароковий стиль прибирає своєрідних та оригінальних форм, що має у світовій літературі заслужену назву осібного українського бароко. Визначальними рисами бароко були: - посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів; - мінливість, поліфонічність, ускладнена форма; - тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму; - прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору; - трагічна напруженість і трагічне світосприймання.
Незважаючи на те, що українське барокко як сформований стилістичний напрям у мистецтві, літературі та й у культурі в цілому запозичувало свої починання із Заходу, значною мірою під впливом польської бароккової культури, воно набуло власних національних рис, спиралося на народні традиції. Якщо конкретніше торкатися певних особливостей, то необхідно звернути увагу на своєрідний динамізм українського барокко, яке поєднало в собі два чинники його саморозвитку: у зв'язку з поверненням культурного життя до його прадавньої духовної столиці Києва й посилення визвольного руху на Півдні, в Подніпров'ї, Слобожанщині розширювалися межі творення самобутньої бароккової культури. Українське барокко, належачи до однієї з найвідмітніших ознак культури XVII—XVIII століть, увібрало в себе найсуттєвіші грані об'єднавчого характеру. Так само, як і мова, історико-наукове осягнення себе, утвердження православної віри, барокко виявилося тим зовнішнім вираженням єдності й «одноцілості культури» , яка допомагала консолідувати націю. Сам дух і неспокій, антиномія потягу до власного, того, що кровно йшло від орнаменту земного буття, переосмислення в контексті цього земного релігійних і світських норм життя, яскраво виражені критицизм і тренос, прагнення до нестандартності, проблисків світла в складних суперечливих лабіринтах буття дали відмітний тип бароккового світосприймання. Поняття «барокко» охоплює не лише архітектуру, а й ужиткове мистецтво, фольклорні мотиви з естетикою яскравих оптимістичних форм, літописання, театр, музику, малярство.
Архітектура. Зароджується бароккова архітектура, а в синтезі з нею й інші мистецтва, на початку XVII століття у Львові (костьол бернардинів 1600 p., єзуїтів 1613-1670 pp.). Самостійна творчість українських майстрів розпочинається в другій половині XVII століття, та досягає найбільшого розквіту в добу Мазепи. «Новий характер української архітектури складається головно під впливом двох чинників - старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев'яного народного будівництва». Вважається, що перший тип будов постав із поєднання тринавної церкви, віддавна пристосованої до літургійних потреб східної обрядовості, із західним і базилічним типом барокко, близького до візантійсько-української базиліки. До таких споруд нашого краю належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові (1679 p.), собор Мгарського монастиря неподалік від Лубен, будівництво якого розпочав гетьман Самойлович у 1682 році, дві будівлі часів гетьмана Мазепи в Києві -Михайлівський собор (1690-1694 pp.) і Братська церква Академії (1695 p.). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі.
Стало зрозумілим також, що немає кращої оборони, як повернення увірваної традиції з великим і славним минулим. «Румовищами будівничої творчості великокняжих часів була засіяна вся Україна, а в першу чергу Київ. В їхній віковій повазі й святості загрожене українство вирішило шукати підтримку в культурній боротьбі з ворожим натиском. В тому коріниться в першу чергу той завзятий і послідовний реставраційний рух, що його свідками стаємо від початку XVII в. - за Могили, а відтак у добу Хмельниччини. Нова Україна XVII в. підіймала з домовини стару Україну княжих лицарів і переможців. Очевидно, форми, в які мимоволі одягалася та реставраційна акція, мусили відповідати естетичним вимогам свого часу. На останках стін, на фундаментах княжих церков зростали тепер будівлі із сучасним - ренесансовим, а відтак барокковим -оформленням».
Почався будівничий і відновний період. А сама реставрація потребувала суттєвих добудов, а не просто декорування чи повторення старого. В увесь цей процес укладався глибокий сенс безперервності історії, саме культурної історії. Під протекторатом князя Костянтина Острозького почалося обновлення Кирилівської церкви (зведена у XII ст.), через певний час, у 1613 році, італійський архітектор Себастьян Браччі почав перебудовувати Успенський собор на Подолі в Києві. Відновлювалися й піднімалися з руїн Софія Київська, численні церкви - Десятинна в Києві, Спаса на Берестові, Успенська в Переяславі, Іллінська в Троїцькому монастирі в Чернігові. Викликали захоплення барокковою ошатністю й довершеністю оздоблення споруд, дзвіниць, іконостасів, церковних брам, гравюр. Змінювалося саме обличчя архітектурного світу, усміхнене своєю позолотою, внесенням яскравих народних мотивів, синтезом нового архітектурного та образотворчого мислення. Виконані в барокковому стилі іконостаси XVII - XVIII століть своєю величністю й монументальністю ставали центральною окрасою Єлецького собору, Троїцького собору в Чернігові, Преображенської церкви у Великих Соро-чинцях.