Тема: Проблема злочину і спокути у творчості Т.Шевченка періоду заслання
Актуальність теми дослідження. Тарас Григорович сягнув верховин української і вселюдської культури як геніальний поет, мислитель, художник-академік. Зміни у сучасній культурі надають новий поштовх до розвитку українознавчих досліджень і можливість комплексного підходу до вивчення історичних явищ і осіб, національного буття українців. На сучасному етапі становлення української науки посилюється увага до процесів культурного розвитку та впливу особистості на розвиток соціуму. Звідси необхідним є дослідження творчості Т.Г.Шевченка як формовиявів національного самоствердження подвижників української нації, а також їхнього впливу на розвиток національної ідентичності українців.
У цьому контексті тема курсової роботи зумовлена, по-перше, недостатньою комплексною розробкою в історіографії проблеми дослідження проблем злочину і спокути у творчості Т.Г.Шевченка.
Тарас Шевченко як воістину народний митець успадкував усі таланти й духовні риси свого давнього, життєздатного, вільнолюбного, великодушного народу. Тарас Григорович сягнув верховин української і вселюдської культури як геніальний поет, мислитель, художник-академік. Зміни у сучасній культурі надають новий поштовх до розвитку українознавчих досліджень і можливість комплексного підходу до вивчення історичних явищ і осіб, національного буття українців зумовлюють увагу науковців до процесів культурного розвитку та впливу особистості на розвиток соціуму. Звідси необхідним є дослідження впливу творчості Т.Г.Шевченка на розвиток національної ідентичності українців.
Об’єктом курсової роботи є дослідження творчості Т.Г.Шевченка періоду заслання.
Предметом дослідження є творчий доробок Тараса Шевченка, аналіз проблеми злочину і спокути.
Мета роботи — здійснити на основі ґрунтовного аналізу матеріалів у період заслання значущість творчості, розробку проблем злочину і спокути Т.Г.Шевченком. Проаналізувати джерела й стан наукової розробки досліджуваної проблематики.
Задачі дослідження:
огляд літератури за темою дослідження;
розробка методології дослідження творчості Т.Шевченко
розробка актуальної українознавчої тему – творчість періоду заслання, яка не отримала достатньо всебічного й об’єктивного висвітлення в історичній літературі.
аналіз проблеми злочину і покарання у творчості Т.Г.Шевченка Методологія і методи дослідження. Міждисциплінарний характер дослідження для обґрунтування виводів є синтезом літературно-філософського, історичного та лінгвістичного знання. В процесі дослідження застосовуються методи: діалектичний, історичний, літературознавчій, біографічний, компаративний, системний, структурно-функціональний.
Проведене дослідження дозволить більш повно проаналізувати особливості творчості Т.Г.Шевченка періоду заслання, визначити проблеми злочину і спокути.
Навесні 1846 року в Києві виникла таємна українська політична організація — Кирило-Мефодіївське товариство. Вперше в історії українського суспільного руху висунуло політичні програмні завдання, спрямовані на докорінну перебудову тогочасного суспільства. Засновниками братства були М.Костомаров, М.Гулак, В.Бєлозерський. Товариство мало назву на честь відомих слов'янських просвітителів, православних святих — Кирила і Мефодія. Знаком товариства був перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846».
У засіданнях товариства активну участь брали Т.Шевченко, П.Куліш, полтавський поміщик, педагог і журналіст М.Савич, поет-перекладач О.Навроцький, етнограф-фольклорист П.Маркевич, поет і публіцист Г.Андрузький, педагоги О.Тулуб, Д.Пильчиков, І.Посяда. Всього до Кирило-Мефодіївського товариства увійшли 12 осіб. Майже всі вони були на той час викладачами або студентами віком від 19 до 30 років.
У контексті відродження української культури Кирило-Мефодіївське братство започаткувало перехід від дворянсько-шляхетського етапу українського національного руху до етапу різночинсько-народницького. Вони склали програму, що передбачала важливі державні перетворення: ліквідацію в Україні чужоземних колонізаторських режимів, демократизацію суспільства, встановлення республіканської форми державного правління налагоджування федеративних зв'язків із сусідніми країнами.
Головною метою своєї діяльності товариство вважало досягнення Україною національно-державної незалежності. Україна повинна була стати країною з демократичним ладом на зразок США або Французької Республіки. І посісти у конфедеративній спілці незалежних слов'янських держав важливе місце. Київ мав стати центральним містом усієї федеративної спілки, в якому раз на чотири роки збирався б найвищий консультативно-регулюючий міждержавні взаємини орган — собор (або сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося мати невелике регулярне військо, а кожний штат мав би свої збройні сили. Всі громадяни мали навчатися військової справи, щоб бути готовими в разі війни стати на захист батьківщини.
Щодо громадянських прав населення всеслов'янської федерації, то передбачалися скасування смертної кари й тілесних покарань, обов'язкове початкове навчання, свобода віросповідання, заборона «будь-якої пропаганди як марної при свободі». Ідеї визволення слов'янських народів з-під іноземного гніту та їхнього державно-федеративного єднання мали поширюватися шляхом літературно-просвітницької пропаганди.
Програму товариства викладено в «Книзі буття українського народу», або «Законі Божому». Цей історично-публіцистичний твір братчики склали спільно, обґрунтувавши його зміст заповідями Євангелія Христового. В його основі — ідеї українського національного відродження і панславізму. Свої ідеї вони поширювали через донесення до свідомості широких верств програмних документів [[1]].
Громадська діяльність кирило-мефодіївців зосереджувалась навколо освіти народу і шляхів піднесення економіки України. Вони збирали кошти для видання популярних книжок з практичними рекомендаціями сільським господарям, склали проект впровадження в Україні широкої мережі початкових навчальних закладів. Активно займалися науковою працею, читали лекції в навчальних закладах.
Послідовно обстоював необхідність поширення освіти в народних масах Т.Шевченко. Його поеми «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим», «Великий льох» та інші справляли могутній вплив на формування національної свідомості іполітичної активності передової громадськості та широких народних мас. Ці твори відверто закликали до боротьби проти національного та соціального гніту. Т. Шевченко також пропагував ідею єднання слов'янських народів. Цю поему Шевченко присвятив чехові П. Шафарику і навіть зумів передати йому власноруч переписаний текст. А рукопис своєї поеми «Кавказ» передав через одного з кирило-мефодіївців великому польському поету і революціонеру Адаму Міцкевичу. Такі контакти кирило-мефодіївців з діячами слов'янських народів підтверджували на практиці їх програмні задуми.
Кирило-Мефодіївське товариство проіснувало трохи більше року. Навесні 1847 р. царські жандарми заарештували у Києві всіх 12 постійних учасників засідань братства і під конвоєм відправили до Петербурга. Слідством над кирило-мефодіївцями керував сам Микола І. Він же затверджував кожному вирок.
Усіх учасників товариства покарали без будь-якого суду засланням до різних місць Російської імперії. Найтяжче було покарано Шевченка, бо під час арешту в нього знайшли рукописи його анти царистських і антикріпосницьких творів. Тривога за долю Батьківщини невдовзі зробила митця, у віці Христа (1847 року, коли Шевченка було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, йому виповнилось 33 роки) знову соціально безправним і упослідженим. Соціально, але не духовно.
Спираємося на принцип об'єктивності літературознавчого та філологічного аналізу. Діалектичний метод орієнтований на критичний аналіз літературного процесу, виявлення суперечностей як джерела його розвитку. Творчість Т.Г.Шевченка періоду заслання досліджувалася О. Багріем( 1930), Ю. Івакіним ( 1984). У плані виявлення християнської етики поета науковцями С.Смаль-Стоцьким ( 1931); Н. Іщук-Пазуняк(1960.)
Історичний метод, що дозволяє виявити процес зародження і формування ідей і поглядів Т.Г.Шевченка в конкретно-історичних умовах, і ми визначили вплив Кирило-Мефодієвського товариства на формування світогляду Т.Г.Шевченка..
Історичний метод дозволяє підходити до вивчення літературної творчості Т.Г.Шевченка на всіх етапах її розвитку. А так ож проаналізувати особливості творчості періоду заслання. Він надає можливість вивчити явища літературного процесу в їх послідовному тимчасовому розвитку, виявити зв'язки минулого, сьогодення і майбутнього, виділити як скороминуще, так і таке, що залишається в історії. У період заслання Шевченко пише «невольничі поезії» в осени 1845 р.
Шевченко в Переяславі тривалий час хворів на гарячку, яку один з його біографів О. Я. Кониський називає "якоюсь тифозною хворобою". Про те, що у Переяславі Тарас Григорович переніс "гарячку", розповідає у своїх спогадах про Шевченка письменник і етнограф О. С. Чужбинський.
Саме у цей період Тарас Григорович написав свій славнозвісний "Заповіт" ("Як умру, то поховайте").
Незважаючи на тяжкі умови життя, на погіршення стану здоров’я, Тарас Григорович не втрачав любові до життя, до малювання, до поезії. Особливо чутливий він був до сприйняття чудової української природи. Колоритні пейзажі рідної землі - "садок вишневий коло хати", могутній сивий Дніпро, широкі степи з почорнілими на них могилами, вітри, що пахнуть черебцем і м’ятою, переливний блиск ковили, безкрайні обрії - все це знав і любив Тарас. Все це глибоко хвилювало вразливого юнака і згодом ожило в його поезії.