Краківська академія мистецтв є одним із найдавніших вищих навчальних мистецьких закладів Польщі. Заснована в 1818 р. як Школа рисунку і малярства відділу літератури Ягеллонського університету. Після відокремлення від нього у 1873 р., отримала назву Школа образотворчого мистецтва, директором якої став відомий польський історичний живописець Ян Матейко (1838–1893). Сучасна академія мистецтв носить ім’я цього великого майстра пензля. Після смерті Я. Матейка важливу роль у становленні навчального закладу відіграв перший ректор академії – Юліан Фалат – польський пейзажист, реформатор Краківської академії мистецтв, яка за час його керівництва отримала таку назву і статус вищого навчального закладу. Очоливши краківську Школу образотворчого мистецтва, він вирішив змінити її консервативну навчальну програму, яка базувалась виключно на малярських засадах академізму. Таким чином, період керівництва Ю. Фалатом став переломним в історії навчального закладу, а реформа, проведена ним – основою для подальшого розвитку якісної мистецької освіти в академії.
Передусім Ю. Фалат оновив професорсько-викладацький склад Академії, запросивши нових, молодих, але вже добре знаних митців – Леона Вичулковського, Яна Станіславського, Станіслава Виспянського, Теодора Аксентовича та інших; запровадив нову систему навчання, в основі якої, головним чином, було студіювання натури, але не гіпсових моделей як за часів Яна Матейка; змінив програму та методи навчання; сформулював, в теоретичному розумінні, нову мету навчання в академії: “розвивати мистецьку індивідуальність, а рівночасно здобувати якнайкращі технічні вміння”, якої дотримувались до 1939 р. В академії запанували нові мистецькі гасла: імпресіоністичний пленеризм, сецесія, символізм. Завдяки активній виставковій діяльності професорів КАМ та їхніх учнів за кордоном, слава про неї як про мистецький заклад європейського рівня поширилась далеко за межі Польщі. Міжвоєнний період в історії КАМ характеризується передусім частими змінами керівництва, реорганізаціями, відкриттям філії у Парижі та створенням студентами академії ряду мистецьких об’єднань. В цей час змінюється структура і організація навчання: від початку заснування академія не мала відділів, існували тільки мистецькі школи (п’ять шкіл малярства і одна різьби), але під впливом архітекторів Йозефа Галензовського та Адольфа Шишка-Богуша, згідно із статутом 1922 р. в КАМ відбувся поділ на два відділи: відділ малярства і різьби та відділ архітектури. Такий поділ протримався до 1929 р., до закінчення перебування А. Шишка-Богуша на посаді ректора, після чого знову існували тільки школи. Про структуру та організацію навчального процесу в академії маємо можливість довідатись із збережених в архіві КАМ її статутів, в яких зазначається, що відділ малярства та різьби поділявся на загальний і головний курси. Останній складався із таких шкіл, як школа різьби, сім шкіл малярства і трьох із спеціалізованим напрямком: графіки, пейзажу і монументального малярства. Відділ архітектури поділявся на нормальний і вищий курси, окрім цього давав можливість отримання наукового ступеня.
Фінансові труднощі, які переживала у 1930-х рр. академія і Польща загалом, з одного боку, негативно вплинули на організацію навчання у КАМ: закривається відділ архітектури, скорочуються певні кафедри відділу малярства та різьби. З іншого боку, почався період стабілізації у навчальних програмах Академії. На початку 1939–1940 навчального року структура академії вже мала такий вигляд: нараховувалося тринадцять кафедр, чотири окремі наукові заклади і одна студія. Керівництво в Краківській академії мистецтв представляло собою спільне зібрання професорів, яке також виконувало функцію сенату і ради навчального закладу. До складу загальних зборів входили усі професори, а також ректор, який виконував і функції декана. Навчання в академії тривало п’ять років і відбувалося у два етапи: початкова школа – перший рік навчання, та головна школа – від другого року. Студенти мали право самі вибирати собі викладачів, і могли за один навчальний рік посеместрово вчитись у різних професорів.
Головною умовою прийняття на навчання був позитивний результат вступного конкурсного іспиту. Для студентів, які вступали на малярство – оголена натура, для скульпторів – моделювання в глині із живої моделі. Екзамен тривав протягом тижня і був важливим та хвилюючим моментом для всіх студентів. Як пригадував колишній студент Краківської академії Дам’ян Горняткевич, “вступний іспит триває шість днів… кандидатів замикають в одній залі, кажуть їм рисувати модель з натури, найчастіше це акт, і в тому саме полягає основна трудність, бо в 95% випадках кандидати не мали нагоди рисувати студію акту аж до цього вирішального моменту. Найбільше хвилювала сувора дійсність: кандидат не бачить біля себе ніякого професора, взагалі нікого, хто міг би вже не безпосередньо допомогти йому в праці, або бодай дати йому відчути, чи він правильно рисує чи ні. Рисунки кандидатів розглядає згодом професорська рада і вирішує про прийняття кандидатів: іспит витримує тільки одна третина учасників, а в кращому випадку приймають половину іспитованих”.
Друга умова прийому – наявність свідоцтва про закінчення середньої загальноосвітньої школи чи професійного училища, яке б визнавалось Міністерством визнань релігійних і просвіти громадськості Польщі. Ті, хто не мав такого свідоцтва могли навчатися тільки як студенти надзвичайні. Різниця між студентами звичайними і надзвичайними полягала у тому, що надзвичайні студенти не могли отримувати грошові нагороди, стипендію чи медалі від академії. В іншому вони були на рівних правах і мали однакові обов’язки. Після трьох років навчання надзвичайний студент мав можливість стати звичайним. Це вирішувалось радою професорів КАМ. Абітурієнти, які показували особливі здібності до мистецтва на вступному екзамені могли зараховуватися одразу до “головної школи”. Остання умова вступу до академії – представлення домашніх робіт – рисунків та скульптур залежно від відділу, на який записувався майбутній студент. Тут траплялись різні ситуації, адже не завжди студент мав можливість без спеціальних умов створити гідні домашні роботи. У типовій для абітурієнтів КАМ ситуації опинився і Г. Крук: “Щоб бути прийнятим до академії без матури на вільного слухача, треба було мати, крім добрих початкових різьб, теж і добрі рисунки. Різьби я мав, але рисунків у мене не було жодних. Ніколи не мав я нагоди рисувати акту. В такій ситуації я зважився на божевільний план: визичив рисунки в одного дуже доброго студента школи Новаківського і вислав їх разом із різьбами до Кракова. Мене прийняли до вступних іспитів”.
Підсумком навчання в КАМ, окрім семестрових іспитів, були щорічні виставки студентських робіт – конкурс мистецьких праць, на якому рада професорів вирішувала кого з студентів відзначити похвалою, кому присудити грошову нагороду, а кому медаль. Виставки були помітною подією у мистецькому житті міста, користувались неабиякою увагою краків’ян. Про них писала місцева преса, мистецькі видання. Наприклад, у журналі “Штукі Пєнькні” читаємо: “…виставка всіх шкіл малярства і різьби нашої академії багата та різноманітна. Виставлені праці сумлінні, поважні, свідчать не тільки про високу педагогічну працю професорів академії, але і про знання та талант їх вихованців”.
За навчальними програмами 1920–1930 рр., які були академічними, Краківська академія давала грунтовні знання з рисунку, живопису, скульптури, графічних технік, основ композиції, кольорознавства, історії мистецтва. Вивчалась також анатомія, перспектива, малярські техніки. Програми змінювались під впливом нових течій в образотворчому мистецтві, з приходом нових генерацій професорів. Вони також залежали від адміністративних здібностей ректорів, які, крім творчих мистецьких талантів, мали бути обдаровані педагогічними та керівними здібностями.
Враховуючи те, що більшість українців записувались на відділ малярства, розглянемо програму навчання цього відділу більш детально. У школах малярства була одна загальна програма навчання, за якою малювали оголену натуру, портрет, натюрморт та композицію на вибір професора. Окрім цього, обов’язковим був етюд на свіжому повітрі, який, будучи “…інтегральною частиною науки малярства, що не може обмежуватись до малювання натури в закритому приміщенні, повинен відбуватись і… в оточенні природи, чого місто дати не може…”. Також в академії спостерігалася виразна данина пленеризмові, про що свідчить мотивація: “...постійно змінене при різній погоді освітлення, колористичні ефекти, викликані рефлексами неба... дають безліч можливостей, без яких не може бути мови про комплексну науку”. Загалом методика навчання на відділі малярства здійснювалася через індивідуальне корегування праць студентів, що доповнювалися лекціями: “Профессор подає кожному слухачеві поради і керує його роботами. Студент вчиться практично, а професор, показуючи дорогу, доводить роботу до остаточного мистецького завершення”. Професори мали вагомий вплив на творчість студентів, тому у їхніх працях був часто помітний індивідуальний стиль керуючого ними професора. Такий висновок можна зробити з побачених студентських праць тих років, збережених у архіві КАМ.
Окрема увага була до майстерень відділу малярства, у яких найчастіше прагнули навчатися українські студенти. Серед них – класи Й. Мегофера, І. Пєньковського, І. Камоцького, К. Фритча, Т. Аксентовича, В. Яроцького, І. Дембіцького, Ф. Коварського, Ю. Панькевича та інших. Найпопулярнішими все ж були майстерні пейзажистів В. Яроцького, Ф. Паутча та Т. Аксентовича. Це зумовлено передусім близькою українцям, особливо галичанам, тематикою їх творів. Адже у своїй творчості основний акцент ці професори робили на етнографічний гуцульський пейзаж, тому жартома їх навіть називали “гуцулами”. Кожний свого часу виїжджав на Гуцульщину. Зокрема, свій перший шестимісячний виїзд В. Яроцький та Ф. Паутч здійснили разом із К. Сіхульським узимку 1904–1905 рр. до с. Татарів, влаштувавши побут у лісництві на полонині, де створили чимало відомих творів (наприклад, картина В. Яроцького “Гуцульський похорон”).