Загальноосвітня школа № 7
іван франко і музика
Виконала: учениця 10 класу
Кулініч Т. В.
Перевірила: вчитель
української мови та літератури
Носова О.В.
Полтава - 2010
Зміст
Вступ
Пісня в житті Івана Франка
Музичне обдарування Івана Франка
Українознавчий аспект дослідження Іваном Франком українських народних пісень
Твори Івана Франка покладені на музику
Висновок
Використана література
ВСТУП
Пісня і праця – великі дві силі!
Їм я до скону бажаю служить…
Іван Франко
Івана Франка породив його час. На зламі ХІХ-ХХ століть він був покликаний Творцем розпізнати, проаналізувати, вивчити його і навчити інших, стати Каменярем, Вічним революціонером, Титаном праці. Маючи потужний інтелект, він обійняв ціле коло людських інтересів, став критиком і дослідником, літератором та істориком, мовознавцем і мистецтвознавцем, філософом, етнографом та фольклористом.
Виростав у народному середовищі у Нагуєвичах на Галичині, в атмосфері мистецтва і народної естетики, віками їй притаманній, кожною клітинкою відчував свою землю, бо як можна співати на землі, якої ми не чуємо своїм серцем і не віримо в неї? Так і в псалмі «На ріках Вавилонських» написано: «Како воспоєм на землі чуждей?» Тож і звертається поет до неї словами, які надруковані на 20-гривневій грошовій купюрі незалежної України:
Земле моя, всеплодющая мати!
Сили, що в твоїй живе глибині,
Краплю, щоб в бою сміліше стояти,
Дай і мені!
Українське слово, музика, танець, обряд, звичай зіграли велику роль у формуванні теоретичних поглядів Івана Франка. Знання народної мудрості дає йому можливість відчути український поетичний фольклор у всій його повноті, – так починається духовний розвиток письменника, вченого і громадського діяча з яскраво вираженою індивідуальністю, яка, за словами Петра та Тараса Кононенків, «доростає до відчуття органічної єдності з вселюдством, бо митець мислить глобально на ґрунті неповторно-оригінальної української «філософії серця».
1. Пісня в житті Івана Франка
Іван Франко і пісня - невіддільні. Народна пісня сприяла сину нагуєвицького коваля Якова Франка піднятися до вершин української поезії. Творчість Івана Франка, органічно перевита народнопісенними прожилками, збагатила культуру етапними поезіями «Вічний революціонер» і «Каменярі», соціально насиченою збіркою «З вершин і низин», емоційно та художньо неперевершеною лірикою «Зів’ялого листя», мудрим «Моїм Ізмарагдом», філософськими поемами та багатьма-багатьма поетичними перлинами.
Протягом усього життя Івана Франка супроводила пісня: то він слухав і співав, записував і досліджував народні пісні, глибше пізнаючи через них народне життя, горе, радощі, відкриваючи в них відгомони народної історії і психології, етики і естетики, то творив власні поезії, називаючи їх, як і Шевченко, піснями та думами, несучи в них своєму народові «огонь в одежі слова», «правдиву іскру Прометея». Багато з цих його поезій покладено на музику, на їх основі створено чимало композицій різних жанрів від романсу до великих симфонічних і вокальних творів.
Іван Франко був переповнений піснями народними і власними, жив ними, вони були його єством, любов’ю, турботою, багатством і зброєю:
Пісне, моя ти сердечна дружино,
Серця відрадо в дні горя і сліз,
З хати вітця, як єдинеє віно,
К тобі любов у житті я приніс.
Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною
В мамині пісні заслухувавсь я;
Пісні ті стали красою єдиною
Бідного мого тяжкого життя
Як справжній син трудового народу, Іван Франко розглядав народні та свої власні пісні поряд, в одному ряду, бо походили вони з спільного джерела, яким було багатогранне і складне народне життя:
І дарма, що пливе
В них добро і зло, —
В пісні те лиш живе,
Що життя дало
Народнопісенна атмосфера огортала Франка від раннього дитинства. Вона то затягалась хмарами сумної лірики, що виливалась сльозами жіночої недолі, то вабила непізнаною далечінню історичного минулого, кликала в голубі висоти ніжних почуттів, то вигравала яскравим промінням влучних коломийок. Ця атмосфера розбудила й виплекала захоплення Франка поезією. Пісню та коломийку, цей барвистий і запашний цвіт із широких луків народної творчості, буйними китицями несли малому Ясеві його мати, нагуєвицькі хлопці та дівчата. А коли згодом став мандрувати по рідній карпатській землі то як гімназист чи студент, то як переслідуваний поет-революціонер чи пропагандист передових ідей і народний кандидат, або ж як кореспондент чи завзятий рибалка, нарешті як «літник» на відпочинку в Криворівні чи іншому гірському селі, завжди зустрічався з піснями, всюди квітувало перед ним коломийкове різнобарв’я.
Народна пісня з уст матері дала найперші поетичні враження Івану Франкові; невпинно, аж до смерті письменника, перебувала пісня в колі його активних зацікавлень. Вона ж принесла на свіжу могилу поета вінок великого визнання - премію Російської Академії наук за його книгу «Студії над українськими народними піснями».
Історія спілкування поета з піснею - це частина його біографії, це своєрідне віддзеркалення оточення письменника. Франкова мати Марія Кульчицька з с. Ясениці-Сільної, селянка з щедро обдарованою поетичною натурою, першою заронила в душу свого сина любов до народної пісні, кинула в неї перші зерна поезії, що з часом буйно розрослися в могутній талант. Сама вона любила співати, знала багато пісень і в дівочому віці радо переймала їх від односельчан та від чужосільних жінок, якщо траплялося бувати в їх товаристві. Так вона, дожидаючи млива у млині, навчилася пісні «Ой служив я у Риму». Пізніше ця пісня привернула пильну увагу І. Франка-дослідника.
З ранніх літ співала Івасева мати багато пісень, і з кожним роком його пам’ять вбирала їх дедалі більше і більше. Коли йому минав десятий рік, він почав уже записувати материні поетичні скарби, а також розпитував «свідущих людей» з рідного села Нагуєвичів, і так склався цілий зошит, позначений 1868 р. Він зберігається й досі в архіві письменника у відділі рукописів ІЛ під № 816.
«Від мами, - писав пізніше І. Франко, - я позаписував і вивчив напам’ять немало пісень, в тім числі також повний весільний цикл». Материні пісні багато заважили в розвитку майбутнього поета і громадського діяча. Вони вражали його серце виспіваною з сумом людською недолею, навчили сприймати людські переживання і турботи, обурюватись несправедливістю і неправдою. Найсердечнішими словами згадував поет матір і її пісні, силу яких відчував усе ясніше й глибше із зрілістю свого революційного світогляду. В поезії «Пісня і праця» І. Франко подав винятково яскравий малюнок свого дитинства в оточенні матері і в атмосфері народної пісні:
«Мамо, голубко! — було налягаю. —
Ще про Ганусю, Шумильця, Вінки!»
«Ні, синку, годі! Покіль я співаю,
Праця чекає моєї руки»....
Ох, і не раз тая пісня сумненька
В хвилях великих невгодин життя
Тихий привіт мені слала, мов ненька,
Сил додала до важкого пуття
Дуже багато дав отой ласкавий материнський спів І. Франкові, а через нього й українській поезії та науці. Материні пісні стали улюбленими піснями поета. Недаремно ж любов свою до пісень поет назвав єдиним віном, винесеним з батьківської оселі.
З народними пісенними скарбами знайомило допитливого І. Франка все його селянське і ремісниче трудове оточення. Вже в гімназії він з розумінням справи ставився до цих скарбів. «Збирати та записувати всякі матеріали з уст народу, - писав він про цей ранній період своєї фольклористичної діяльності, - казки, пісні, приповідки, образові речення, порівняння, прокляття, заклинання, мудрування та поодинокі слова я розпочав іще в гімназії, і то не лише буваючи літом дома на вакаціях, у Нагуєвичах та інших сусідніх селах (Ясениці-Сільній, Унятичах), але також у Дрогобичі. Живучи на станціях у різних дрогобицьких міщан та передміщан, я знайомився залюбки з такими, що заховали в пам’яті багато старої руської міщанської традиції (назву тільки кравця Івана Гутовича та теслю Деревака, тоді, в початку 70-х років, уже звиш 70-літнього діда); від них і многих інших я списував немало етнографічного матеріалу, та іноді при помочі товаришів вишукував також інших оповідачів по передмістях, платив їм скромний почастунок і заставляв їх цілими ночами співати та оповідати всяку всячину» Одним із співаків, записи від якого збереглися й досі, був дрогобицький столяр Іван Романський.
Маючи унікальну пам’ять, І. Франко багато пісенних текстів і мелодій перейняв від своїх товаришів-гімназистів, виконуючи разом з ними різні розважальні пісні (наприклад, «Бандурку») та колядуючи в рідному селі. Про один з таких випадків згадував співучень І. Франка: «В IV класі, в надвечір’я богоявлення, мав Франко якусь оказійну фіру і взяв мене з собою до Нагуєвичів... У Франка перебував я дві доби, а одну цілу ніч мусили ми обидва на бажання старшого церковного братства ходити з ними на коляду, бо ж, головно, ми обидва співали, а старі братчики лише гуділи, тут і там нас по хатах гостили, і ми з того всього, як з їди, так і через спів, були добре похрипли». У гімназичні роки учні збиралися дебатувати з літературних питань і співати. І. Франко, будучи в п’ятому класі, співав у квартеті під керівництвом К. Бандрівського. В 1873 р. він запросив учнівський хор до свого села, де вони співали і в церкві, і по дорозі з Нагуєвичів до Дрогобича.
Вже в дитячі і шкільні роки народна пісня була активним духовним набутком майбутнього поета. Багато із записаних у цей час пісень навіки запали в його пам’ять. А ті, що забулися, але цікавили потім своїм змістом чи соціальним звучанням, І. Франко старанно розшукував. Таких матеріалів зібралося в архіві письменника (якщо врахувати ще його виписки із стародавніх співаників) не на один том. Серед людей, що постачали поета пісенними записами, були і його товариші по Дрогобицькій гімназії. Так, І. Франко став сам неабияким носієм народної поезії.