Смекни!
smekni.com

Організація показу колекції мод (стр. 4 из 4)

Вибудовуючи простір, колір сприяє виявленню чи пом'якшенню його глибинності, акцентує композиційний центр, співвідносить і об'єднує окремі компоненти, організовує ціле. Саме завдяки правильному вирішенню співвідношення головного й другорядного — увиразнюються постать моделі та атрибути біля неї та на задньому плані [9, 18].

Освітлюючи якісь частини, а якісь залишаючи темними, створюючи відчуття світла й тіні, ліплячи об'єм і виявляючи фактуру, забарвлюючи щось у чисті, активні тони, додаючи до чогось світлові рефлекси, роблячи щось прозорим, а щось густим, щось темним, а щось ясним і чистим, дизайнери формують подіумний предметний і психологічний світ, виявляють у ньому певні смислові, емоційні та особистісні характеристики.

Окрім кольорового оформлення великого значення набуває світлове оформлення подіуму. Існує чималий інтерес до проблем сприйняття світлового середовища та зв’язок його зі сценографією постановки. Останній аспект особливо важливий, бо, з одного боку, організація світла не є самоціллю в організації показу мод — вона суворо підпорядкована його сценографії. З іншого боку, стає очевидним, що світло допомагає точному сприйняттю сценографії в цілому, її окремих компонентів, художнього оформлення, і, зокрема, сприяє досягненню бажаних ілюзорних ефектів (або навпаки, дозволяє уникнути небажаних ілюзій).

Прагнення підкреслити динаміку розвитку сценічної дії спричиняє до використання декораційних установок, що швидко змінюються, світлових та кінопроекцій тощо. Інакше кажучи, до створення художніми засобами адекватних вражень глядачів. Утворення сценографії постановок передбачає залучення глядача до атмосфери показу, до театралізованої життєстверджувальної дії. При цьому неможливо не враховувати закономірності зорового сприйняття глядачами тих чи інших явищ, з якими повсякденно ми зустрічаємося в театральній практиці. Це — розмір, глибина, рух, швидкість, форма, світло та колір.

Світло здійснює емоційний вплив на людину засобами освітлення простору приміщення і виявлення пластики „форми-оболонки”. Природна зміна освітлення і кольору в природному середовищі створила ряд стійких асоціативних відчуттів, наприклад, тривоги від темного освітлення, збудження й бадьорості від яскравого сонячного дня. У приміщенні, де відбувається показ мод, можна регулювати кількість світла, його колір та розподіл. Художньо-виразові задачі полягають у виявленні світла як своєрідного композиційного акценту, у створенні специфічного середовища. Композиційні прийоми роботи зі світлом засновані на організації концентрованого або розсіяного освітлення або їх комбінуванні.


ВИСНОВКИ

Отже, провівши дослідження обраної проблеми, можна зробити певні висновки й узагальнення. На сьогоднішній день мода – важлива складова соціокультурного простору. У широкому розумінні мода – це періодична зміна певних форм будь-якої сфери людського життя: мистецтва, науки, економіки, політики, мови, одягу, поведінки і т. ін. У вузькому значенні мода являє собою нетривале панування сформованих у певному суспільному середовищі смаків та вподобань щодо предметів побуту, одягу, взуття та інших елементів предметного середовища, що оточує людину в її повсякденному житті, пов'язане з постійною потребою людини в різноманітності і відтворенні навколишньої дійсності. “Мода” означає також спосіб, правило, манеру триматися і визначає, який костюм і в якій обстановці варто одягати, як поєднати окремі його елементи, яким аксесуарам віддати перевагу і т. ін. Попри своє владне і яскраве вираження, такі зміни не є довговічними, оскільки пов'язані з потребою в новизні і бажанням різноманітності.

Мода на певний стиль одягу, манеру одягатися активно впливає на кожну людину. Відомі дизайнери-модельєри диктують стиль та модні тенденції, яким слідують маси. Показ модної колекції – основна вимога фешн-індустрії. На сьогоднішній день показ колекції від простого дефіле моделей по подіуму перетворилося на ціле театралізоване видовище, феєрію. Організація показу мод здійснюється за певними правилами оформлення подіумного простору з метою впливу на розум і почуття глядача. Показ модної колекції має на меті справити довготривале враження на глядача (вплив навіть після перегляду колекції) з метою формування смаку, стилю, збільшення попиту на колекцію та залучення більшої кількості покупців.

Сьогодні режисери та сценографи, організовуючи модні презентації, прагнуть знайти особливі риси, притаманні тим чи іншим модельєрам, Будинкам моди. Ці особливості втілюються в організації показу і повторюються від показу до показу з метою вироблення стійких асоціацій у клієнтів, пов’язаних з певним ім’ям, торговою маркою.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аксенов В.С., Наумов А.П. Технические средства в культурно- просветительной работе. – М.: Просвещение, 1988. – 120 с.

2. Бронников А.А. Осветительное оборудование сцены. – М., 1961.

3. Бронников А.А. Театральные световые эффекты. – М., 1962.

4. Вершковский Э.В. Режиссура массовых представлений. – М.: Просвещение,1984. – 165 с.

5. Гончалова Н.М. Режиссерские уроки Станиславского. – М., 1950. – 19с.

6. Гофман А. Мода и обычай // Рубеж: альманах социальных исследований. – 1992. – Вып.3. – С.123- 142.

7. Грицай Е.В. Мода в контексте глобализации // Актуальні проблеми духовності. Зб. наук. пр. – Вип. 4. – Кривий Ріг: І.В..І, 2002. – С. 235-240.

8. Дихнич Л.П. Феномен моди в соціокультурних процесах ХХ століття // http://www.lib.ua-ru.net/inode/26712.html

9. Жарких Д. Медіа і влада // День. — 2001. — 19 січ.

10. Кузнецова Т.В. Феномен моды: эстетика и диалектика // Философские науки. – 1991. – №6 – С. 167.

11. Литвинов Г.В. Сценографическое решение представлений. Методические рекомендации. – Челябинск, 2000.

12. Михайлова А.А. Сценография: теория и опыт. – М., 1990.

13. Ратнер Л.В. Эстетические проблемы зрелищных искусств. – М.: Высшая школа, 1979. – 182 с.

14. Парыгин Б.Д. Анатомия общения. – СПб., 1999. – С. 161-178.

15. Петров Л.В. Мода как общественное явление. – СПб.: Знание, 1974. – 32 с.

16. Хренов Н.А. Социально-психологические аспекты взаимодействия искусства и публики. – М.: Просвещение, 1981. – 208 с.