Хоч походження фінікійського алфавіту досі ще остаточно не з’ясоване і вченим доведеться ще багато працювати над роз’ясненням цієї проблеми, але вплив фінікійської культури і, зокрема, письма на культуру сусідніх народів є досить виразним. Від фінікійців пішов звичай надання літерам назв, побудованих за акрофонічним принципом, від них він перейшов до арамейців, євреїв, греків, потім до слов’ян, арабів та інших народів. Взагалі фінікійське літерно-звукове письмо поширилося в двох напрямах. На Сході на ґрунті фінікійського алфавіту виникло арамейське письмо, від якого ведуть своє походження майже всі літерно-звукові і деякі складові системи письма в Азії; на Заході сформувалося грецьке письмо, від якого походять усі системи письма європейських народів. Більшість східних систем тією чи іншою мірою зберігали фінікійський консонантний принцип [2, с.26].
9. Первинний видавничий матеріал. Перші книги
Прообразом перших рукописних книг можна вважати ті тексти, що писалися на кам’яних скелях у пустелях, у печерах, на стінах палаців, окремих великих плитах і спеціально підготовлених для цього стелах. Першокниги народжувалися також на плоских табличках, виготовлених з випаленої глини, бамбукових дощечках, висушених пальмових листках, черепашкових панцирах, папірусі, паргаменті, кольорових плетінках чи шнурках і навіть на кістках тварин, що приносилися в жертву. (Саме на таких кістках були створені перші ієрогліфічні пам’ятки китайської писемності в XVI – XII століттях до нашої ери) [1, с.21].
У стародавні часи дуже поширеним матеріалом для фіксування і поширення інформації була м’яка глина. Це первинний «книжковий» матеріал був чи не найголовнішим упродовж IV – III століттях до нашої ери у країнах Передньої і Середньої Азії, на острові Крит.
Розрізані на однакові пластинки відповідної товщини форми з добре вимішеної глини ретельно випалювали на вогні, а перед тим до них бралися каліграфи – спеціально підготовлені для цього перші творці книг.
Згодом (ІІІ століття до нашої ери), переконавшись у ненадійності глини, творці книг все активніше почали використовувати папірус (тростинова рослина, товщиною від десяти сантиметрів з якої виготовляли папірусний аркуш). З кожної рослини виходило до десяти пластинок. Їх потім замочували на добу у воді, звільняючи деревину від крохмалів, солей, смол. Тоді їх розкладали тісно одна біля одної на спеціально підготовлених столах. Наступний шар таких же пластинок клали на попередній у поперек, потім – знову поздовжній шар. Згори їх притискали важким камінням. Рослинний сік, витиснутий цією вагою склеював смуги в суцільний шматок. Кілька таких шматків з`єднували в довгу смугу, вигладжували, згортали у звиток. Перемотували звиток, користуючись палицями. Звиток ділився на стовпчики - своєрідні сторінки. Конструкцію книги-звитка підказав матеріал - папірус, який легко згортається. В бібліотеці Британського музею зберігається рідкість - Папірус Гарріса. У ньому понад сорок метрів. Книги-звитки з папірусу виявилися прекрасним винаходом. Цей спосіб написання книг проіснував багато тисяч років.
Бібліотеки Давнього Єгипту мали каталоги. До нашого часу дійшли лише невелика частина з них. В одній з єгипетських бібліотек перелік книг був написаний на стіні храму. З сивої давнини, коли виникли перші бібліотеки їх зберігачі турбувались за те, щоб книги не пропадали. Цій меті слугував книжковий знак. В наш час він називається ex libris - екслібріс, що в перекладі з латинської означає: "з книг". Тому, хто викрав книгу-звиток з бібліотеки, загрожувала сувора кара. При деяких фараонах - страта. Доля єгипетських бібліотек була сумна. Завойовники - варвари не щадили бібліотек. Звитки написані на папірусі були не міцними. До нашого часу дійшла дуже мала частина їх.
Крім того, в різних країнах світу книги виготовляли на бересті, пергаменті та шовку.
Перші книги, схожі на сучасні, з`явились приблизно у I сторіччі н. е. Називались вони кодексами (в буквальному перекладі - книга з дерева). Уявіть собі дощечку з поглибленнями. В них заливався розплавлений віск. Писали по воску гострою металевою паличкою - стилем. Декілька таких дощечок з`єднували шнурком у книги. Поступово стали робити сторінки з більш легкого матеріалу: спочатку папірусу, а потім пергаменту [9].
Висновок
Виникнення та існування письма як передумова книго писання має надзвичайне значення: письмо допомогло людям подолати простір і час, зберегти людський досвід, передаючи його від покоління до покоління, від народу до народу. Завдячуючи письму, кожна людина спирається на досвід людства, використовуючи та примножуючи його. До винайдення радіо, звукозапису і телебачення тільки писемність давала змогу передавати витвори людської думки на відстань і зберігати їх протягом сторіч. Писемність донесла до нас відомості про життя Стародавнього Єгипту, шумерів і хеттів, аборигенів американського континенту тощо.
Простежити етапи розвитку писемності від перших малюнків письмен до сучасної книги є завданням надзвичайно захоплюючим. Адже, історія письма як наука є однією з найделікатніших частин історії культури [3, с.27].
Як відомо, поява і розвиток письма у різних народів світу пов'язані з історією розвитку народу, що є творцем і носієм певної мови. Коли умови праці та спілкування ускладнилися, акустична мова перестала задовольняти людей. Інформацію не можна було закріплювати в часі або передавати на відстань. Зручним надбанням наших далеких предків виявилась можливість фіксувати певне повідомлення. Спочатку для цього служили такі засоби, як, наприклад, нагромадження каменів для визначення певного місця; з різною метою використовувались зарубки на деревах або вузлики на шнурках, пізніше знаряддями передачі інформації стали також палиці. Давні германці і скандинави використовували для передачі своїх думок особливі палиці з зарубками. За твердженням німецького вченого Кароля Фольдес-Паппа, малюнки почали використовувати з цією метою не пізніше того часу, коли людина щойно навчилася виготовляти знаряддя.
Отже,з відкриттям письма людина здобула можливість передавати й закріплювати свої думки. В додаток до звукової людство збагатилося ще й писемною мовою, яка користується тепер літерами алфавіту [2, с.4].
Список використаної літератури
1. Тимошик М.С. Історія видавничої справи: Підручник. – К.: Номенклатура і наука, 2003. – 496 с.
2. Різник М.Г. Письмо і шрифт: Посібник для студентів художніх інститутів і університетів. – К.: Вища школа, 1978. – 152 с.
3. Пономарів О.Д., Різун В.В., Шевченко Л.Ю. та ін. Сучасна українська мова: Підручник. – К.:Либідь, 2001. – 400 с.
4. Семчинський С. Л. Загальне мовознавство. — К.: АТ „ОКО”, 1996. – 416 с.
5. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. – К.: Академія, 1999. – 288 с.
6. Кур’єр Юнеско. Витоки писемності. – К,: ЦК ЛКСМУ «Молодь»,1995 – №6
7. Біла Е.П. Чи можна писати без букв?/Країна знань, 2006 – №10
8. http://ostriv.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=2632&Itemid=-5
9. http://www.vspu.edu.ua/web_bibl/html/ist1.htm