Стіна товщиною 1,2м відокремлює притвор від храму; по середині неї — вхід, що веде в храм. У притвор вели два входи — головний із заходу і менший з півночі. Притвор, прямокутний у плані, покритий еліпсовидним зводом, що несе чотиригранну дзвіницю з восьмигранним куполом під пірамідальною покрівлею.
Церква Вседержителя побудована з каменю і цегли, використаних також і в декоративних цілях. На фасадах від цоколя до верха барабана і дзвіниці три або чотири ряди цеглин ритмічно чергуються з трьома або чотирма рядами добре обтесаних каменів. Зсередини стіни складені більш недбало, тому що тут вони оштукатурені і покриті фресками.
Розробка всіх чотирьох фасадів церкви неоднакова. Най багатший східний фасад. Південний фасад, звернений до міста, також оброблений більш різноманітно, ніж західний і північний. Однак на усіх фасадах зодчі прагнули до того ж самого ефекту, що виходив у результаті комбінування пластичних і колірних елементів. Пластичні елементи складаються з ритмічно покладених закомар, глухих арок, аркатурних пасків, зубцюватих карнизів і інших деталей, розташованих один над іншим. Ефект цього декоративного оздоблення ґрунтується на суворому ритмі форм, світла і тіні. Його доповнює колірний ритм, здійснений простим сполученням білизни каменю, червоного кольору цегли, зеленою і червоною глазур'ю глиняних декоративних кружків і розеток.
Рельєфне керамічне оздоблення з'явилося, у Тирнове ще наприкінці XII ст. Воно продовжувало застосовуватися й у XIII-XIV ст. і досягло найбільшої досконалості в месемврійских церквах, ставши важливим компонентом їхнього архітектурного стилю.
У церкві Івана Неосвяченого оздоблення фасадів було доведено до віртуозності. По своєму архітектурному типу вона така ж, як і церкви Петра і Павла і Вседержителя в Месемврії, однак у деяких деталях наближається до типу константинопольської чотиристовпної церкви (іл.8). Церква Івана Неосвяченого також має замкнутий прямокутний план, з якого виступають тільки три апсиди зі східної сторони. Інші пластичні елементи на інших стінах не порушують їхнього загального площинного характеру. Основна частина будівлі — майже квадратна в плані. Зсередини подовжні стіни не розчленовані пілястрами, тому що всі арки, що йдуть до них, лежать на консолях.
У середині храму піднімалися чотири колони, що підтримували за допомогою сферичних вітрил барабан з куполом. Чотири циліндричних зводи навколо барабана утворювали характерний для цього типу церков хрест. І тут, як у церкві Петра і Павла й у церкві Вседержителя, східна вітка хреста продовжена до апсиди. Правда, звід цієї вітки складається з двох частин — хрестового зводу з притупленими ребрами і циліндричним зводом, але передапсидний простір не виділений, тому що обидві частини зводу злиті в єдине ціле. Кутові частини церкви були перекриті не циліндричними зводами, як у церквах Петра і Павла і Вседержителя, а по константинопольському зразку— за допомогою арок, підтримуючих невеликі глухі куполи, сховані під дахом.
У церкві Івана Неосвяченого, як і в церкві Вседержителя, кладка стін змішана, а зводи й арки викладені з однієї цегли. Ряди тесаного каменю і цегли з зовнішньої сторони стін викладені дуже ретельно, ряди цегли не проходять на всю товщину стін. Внутрішня частина стін складена з ламаного каменю, вирівняного шарами цегли, оштукатурена і покрита фресками.
Як у церкві Вседержителя, так і тут особливий інтерес представляють фасади (іл.*8*). Їхній загальний ефект ґрунтується на пластичних і колірних елементах. Основні елементи пластичного оздоблення стін — це глухі двосхідчаті аркади, один або два (по апсидах) пояса арочок, що лежать на кам'яних консолях, скульптурні орнаменти на консолях і зубцюваті цегельні карнизи. І тут колірне оздоблення ґрунтується на ритмічному чергуванні білого каменю і червоної цегли. Для цієї церкви характерно рясне застосування цегельної орнаментації. Цегельними прикрасами заповнені тимпани глухих арок і кути між арками. Цеглинами, покладеними зигзагоподібне або в шаховому порядку, викладені два горизонтальних пояси по середині апсиди. Зелені і червоні поливні розетки і кружки обгинають суцільними поясами усі фасади. І в цій церкві фасади прикрашені не однаково. Усього багатше прикрашений східний фасад з його трьома апсидами. Західний фасад розчленований трьома глухими арками відповідно до традиції, характерної для церковної архітектури епохи Першого Болгарського царства. На північному фасаді — п'ять арок. У поділяючих їхніх лопатках зроблені вузькі і високі ніші з напівкруглим верхом. На південному фасаді — шість арок; між ними немає ніш, і їхні тимпани прикрашені скромніше. Цей фасад звернений до моря, тому він був прикрашений більш скромно. Псевдоконструктівні арки на фасадах були розміщені зовсім довільно і не відповідали ні внутрішнім членуванням церкви,, ні частинам будинку, що знаходиться над ними.
Прикладом церков другого (константинопольського) варіанта є церква в Колуші, в околицях міста Кюстенділя, побудована в першій чверті XIV в. (мал. 24).
У плані вона являє собою майже правильний квадрат, тому що не має притвору; зі східної сторони до неї примикають три напівкруглі апсиди. Чотири масивних стовпи підтримують: чотири циліндричних зводи хреста і барабан купола. Кутові частини покриті глухими куполами на арках, що з'єднує стовпи зі стінами. Галузі хреста мають однакову довжину, але до східного доданий ще один більш низький звід, що покриває характерне для константинопольського варіанта хрестово-купольної церкви передапсідний простір.
Зовнішні стіни церкви оброблені двоступінчастими глухими арками; ці арки з відмінність від месемврійських церков мають тут і конструктивне призначення. Лопатки, що розділяють арки, знаходяться точно проти внутрішніх стовпів і виконують функцію контрфорсів. Ця особливість також зближає Колушську церкву з константинопольським варіантом хрестово-купольної церкви.
Представниками церков третього (провінційного) варіанта, хрестово-купольних церков з однаковими по довжині галузями хреста і без притвору є церкви Івана в Месемврії й у Земенському монастирі, що мають подібно всім церквам цього типу порівняно невеликі розміри (мал. 25). Перша з них має в плані форму злегка подовженого прямокутника, до якого зі східної сторони примикають три напівкруглі апсиди; із західної сторони традиційного притвору не було. Внутрішній простір розділений двома подовжніми стінами на три склепінних нефи, що мають власні входи з заходу. Точно посередині ці три нефи пересікаються поперечним, теж склепінним нефом. На перетинанні його зі зводом середнього нефа піднімається на сферичних вітрилах високий циліндричний барабан з куполом. Месемврійська церква відрізняється від розвитого константинопольського типу відсутністю прямокутного простору між східною галуззю хреста й апсидою і тим, що купол спочиває не на колонах або стовпах, а на подовжніх стінах.
Зовнішній вигляд церкви цілком відбиває її внутрішнє членування. Зводи, що покривають галузі хреста, високо підняті і завершуються трикутними фронтонами, над якими піднімається стрункий барабан (мал. 26). Східний фасад утворений трьома гладкого, позбавленого якого-небудь оздоблення апсидами. Три інших фасади являють собою рівні площини з високої, що доходить до фронтону, глухою аркою в середині, що відзначає головні нефи. Ці арки не мають конструктивного призначення, як подібні їм арки у Візантії, але це ще не псевдо конструктивні арки, відомі нам по церквах у Плісці й у Преславі.
За планом, по конструкції всього будинку й окремих його частин, по простим, але струнким формам, по фронтонах галузей хреста, по кладці і по скромній рельєфній керамічній обробці церква Івана можна віднести тільки до XII в.
Церква Земенського монастиря, що датується по своїх фресках XIV століттям, у її сьогоднішньому стані має форму куба з трьома циліндричними апсидами зі сходу, що тут усупереч традиціям болгарської церковної архітектури мають однакову висоту і доходять до. покрівлі церкви. Підпокрівельний карниз оперізує й апсиди, поєднуючи них в одну групу тісно зв'язуючи них з обсягом церкви. Існуюча чотирьохскатна покрівля відрізняється за своєю формою від покрівель всіх інших хрестово-купольних церков на Балканському півострові. Над покрівлею піднімається високий циліндричний барабан із глухими арками, розташованими одна над іншою в два ряди по восьми. У чотирьох з нижніх арок розміщені вікна (мал. 27).
Конструкція Земенської церкви точно така ж, як церкви в Колуші. Чотири стовпи, не зв'язаних між собою підпряжними арками, несуть чотири циліндричних зводи галузей хреста. На їхньому перетинанні спочиває на сферичних вітрилах циліндричний барабан.. Кутові частини покриті циліндричними зводами, що спираються на арки, перекинуті зі стовпів на стіни.
Багато загального з церквою в Колуші є й у фасадів. Північна, західна і південна стіни розчленовані кожна трьома двоступенчатими глухими арками, з яких середня ширше і вище бічних. По своєму місцю розташування і висоті ці арки цілком відповідають зводам усередині будинку. Таким чином, глухі арки на фасадах Земенської церкви, як і Колушської церкви, мають конструктивне призначення, а лопатки між ними виконують роль контрфорсів. Розташування арок на різній висоті дозволяє припускати, що первісна покрівля була іншою.
Існування цього архітектурного типу в Болгарії в XI в. можна установити в даний час тільки по убогим археологічним даним. У XIII-XIV ст. у західно-болгарських землях він з'явився знову як спрощену копію афонських трьохконхових церков. До нас дійшли три таких монастирських церкви — в Ореховському монастирі (Радомирський район), в Архангельському монастирі на р. Ермі в околицях міста Трину й у Погановському монастирі. Такий же була і церква Рильського монастиря, побудована протосевастом Хрельо в 30-х роках XIV в.