ЗМІСТ
Вступ
Розділ І. Архітектура епохи Першого Болгарського царства
І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді
І.2 Культова архітектура
І.3 Архітектура житла
Розділ ІІ. Архітектура епохи Другого Болгарського царства
ІІ.1 Фортифікаційна та культова архітектура
ІІ.2 Культове будівництво
Розділ ІІІ. Архітектура ХV- XVIII століть
IІІ.1 Архітектура житла
IІІ.2 Культова архітектура
Висновок
ВСТУП.
Болгарія займає північно-східну частину Балканського півострова, де ще з часу бронзового століття жили фракійські племена, що вже в V в. до н.е. мали свою державну організацію. У VII і VI ст. до н.е. на західному узбережжі Чорного моря виникло кілька грецьких колоній. Вони вели оживлену торгівлю з місцевим населенням і внесли в його первісну культуру багато елліністичних елементів. З початку I ст. країна знаходився під владою римлян, що проклали військові і торгівельні шляхи, перетворили фракійські поселення в адміністративні центри, спорудили фортеці і заклали нові прикордонні і внутрішні міста.
У містобудівному відношенні ці римські міста мали багато загального з містами східних елліністичних провінцій. Вони були забудовані величними суспільними, культовими і приватними будинками, площі і вулиці були прикрашені колонадами і статуями, а в оздобленні палаців і гробниць широко застосовувалися декоративний живопис і мозаїка. Римські міста, розкидані по всій країні, справляли великий економічний і культурний вплив на місцеве фракійське населення. До V-VI ст. переважна частина його втратила свою мову і почала говорити на латинській або грецькій мові.
До кінця античної епохи Римська імперія, ослаблена глибокими соціальними протиріччями, уже не могла захищати свої границі від набігів північних народів. У IV-V ст. готи і гуни жорстоко спустошували землі Балканського півострова. Багато сіл і міст лежало в руїнах, а ті з них, що вціліли під прикриттям своїх фортечних стін, вели обмежене економічне і культурне існування.
На початку VII ст., що прийшли з півночі через Дунай, південнослов’янські племена густо заселили східну половину Балканського півострова, у тому числі Македонію і частину Греції. До середини того ж століття народ тюркського походження — праболгари, — залишивши свою батьківщину — береги Азовського моря і передгір'я Кавказу, — оселився поруч зі слов'янами в північно-східній частині півострова, між Дунаєм, Балканами і Чорним морем.
Слов'яни, що оселилися на балканському півострові, переживали процес розкладання первіснообщинного ладу. На новій батьківщині слов'янські племена утворили не родові, а територіальні об'єднання, займалися винятково землеробством і знали вже приватну власність на землю. У VII ст. процес додавання суспільних класів серед слов'ян привів до утворення політичних об'єднань, що обумовили державотворення.
Також оселилися на Балканах праболгари мали сильну військову організацію і різко виділився клас знаті. Це також сприяло становленню ранньофеодального ладу, заснованого, як і в слов'ян, на землеробстві.
В умовах ранньофеодальних відносин слов'яни і праболгари після успішної війни з Візантією утворили в 680 р. свою власну державу. Основне населення його складали вже не фракійці або залишки римського і грецького населення, а слов'яни. Вони асимілювали старе місцеве населення і своїх праболгарських союзників і передали як одним, так і іншим свою слов'янську мову і спосіб життя. По імені праболгар, у руках яких на початку знаходилася військова і політична влада, нова держава була названа Болгарією, а його населення - болгарами.
Ставши фактичними господарями країни, слов'яни незабаром проникнули в села і міста фракійців, греків і римлян. Однак, за нових умов вони, як і праболгари, не могли зберегти усі свої старі традиції і відгородити їх від впливу місцевої, більш високої культури. Болгарські державні діячі і зодчі засвоїли багато нового в старих містах цієї частини країни і застосовували ці пізнання при побудові нової держави і його столиці — Плиски. В цих містах вони ознайомилися ще глибше з римсько-візантійським способом побудови фортець, із системою і водопостачанням поселень, з високорозвиненою суспільною і житловою архітектурою римлян і візантійців. Вони збагатили своє будівництво середземноморською будівельною технікою і сприйняли у своїй практиці місцеві будівельні матеріали — тесаний камінь, цеглу, черепицю, цеглу сирець і вапняний розчин, застосування яких їм не було відомо на їхній старій батьківщині.
Але було б помилковим вважати традиції античності, що вгасала, єдиними стимулами цієї багатої і різноманітної культурної творчості. Вона розгорталася також і в результаті живого впливу тодішнього середземноморського світу і, зокрема, Візантії. Цей вплив проникав в країну протягом усього періоду існування болгарської держави як через християнство, так і за посередництвом державного апарата.
Проголошення в 865 р. християнства офіційною релігією Болгарії вплинуло на розвиток болгарської культури.
Починаючи з VI ст. на території Болгарії встановлено чотири головних архітектурних типи християнського храму:
1) базиліка;
2) однонефна церква;
3) хрестоподібна церква;
4) церква з центричним планом.
Слід розрізнити три варіанти базиліки: елліністичний, склепінчастий та купольний.
Дана робота присвячена закономірностям розвитку та еволюції Болгарської архітектури від часу її становлення загалом та періоду середньовіччя - в цілому. Період формування та становлення середньовічної архітектури Болгарії, залишив по собі пам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури, що і до сьогодні являються особливим досягненням світового мистецтва.
Хронологічні межі охоплюють період ІІV-ХVІІІ століть.
Територіальні рамки – тогочасні межі Болгарської держави, що в силу обставин мали можливість змінюватись протягом часових меж визначених для даного дослідження.
Об’єкт даного дослідження – болгарська архітектура та закономірності її розвитку.
Предмет дослідження – середньовічні пам’ятки фортифікаційної, житлової та культової архітектури Болгарії.
Метою даної роботи є – дослідити пам’ятки архітектурної спадщини як феномен винятковості болгарського мистецтва.
Відповідно до даної мети постають такі завдання:
1) Ознайомитись з найрізноманітнішими джерелами, що стосуються теми.
2) Дослідити історичні передумови розвитку та еволюції болгарської архітектури.
3) Визначити закономірності появи нових напрямків та етапів в архітектурі Болгарії.
4) Докладно описати найвизначніші архітектурні пам’ятки епохи Першого та Другого Болгарського царств.
5) Визначити роль та місце, яке посідає архітектура Болгарії в світовому мистецтві.
Наукова новизна даного дослідження полягає у спробі віднайти особливі риси світосприйняття болгарського народу в IIV- XVIIIстоліттях, що мають своє місце у мистецтві цього часу.
Актуальність теми. Наше сьогодення з його технократією та поверхневим сприйняттям мистецтва рухається в тривожному напрямку. Чудові приклади гармонії зі світом надає нам середньовічна архітектура Болгарії. Структура роботи. У вступі представлений короткий огляд тогочасного мистецтва, визначений об’єкт, предмет, мета та завдання дослідження, означені новизна й актуальність теми. У першому розділі мова йде про закономірності розвитку архітектури епохи Першого Болгарського царства. У другому - докладно визначається розвиток архітектури Болгарії Другого царства. Третій розділ присвячений занепаду середньовічної архітектури у XV- XVIIIстоліттях. Додаються ілюстрації.
І.АРХІТЕКТУРА ЕПОХИ ПЕШОГО БОЛГАРСЬКОГО ЦАРСТВА
І.1 Столиці Плиска і Преслава. Фортеці в Мадарі та Охриді
Особливе значення для створення болгарської архітектури і формування її характерних рис мало утворення в 680 р. Першого Болгарського царства. На основі синтезу культури, зокрема будівельних традицій, слов'ян і праболгар, з одного боку, і безпосереднього впливу античної спадщини, традиції якого продовжували жити у Візантії і Болгарії, з іншого, склалася як болгарська народна архітектура, так і архітектура панівних класів.
Державі в особі хана і його військової аристократії, що оточувала, були потрібні фортеці для захисту від зовнішніх і внутрішніх ворогів. Неприступними як фортеці і величними по розмірах і архітектурі повинні були бути палаци хана і чертоги бояр. Християнській церкві теж були необхідні монументальні і багато прикрашені храми.
Але поряд з панівними класами існував простий народ, житла якого були бідними і нескладними за планом і будівлею. Історичні основи болгарської народної архітектури коренилися переважно в будівельних традиціях слов'ян, що збагатилися пізніше впливом народної архітектури античної епохи.
Самі старі і значні пам'ятники болгарського зодчества знаходяться в перших болгарських столицях — Плисці і Преславі. Ці міста, що виникли один після іншого, були не тільки резиденціями ханів і царів, але і великими культурними і господарськими центрами.
Загальна містобудівна й оборонна система Плиски складалася з зовнішнього земляного укріплення і внутрішньої цитаделі (іл. **8,1). Земляне укріплення являло собою в плані прямокутник, утворений ровом і насипом, що оточував простір 23,3 км2. У середині цього простору піднімалася внутрішня цитадель площею 0,5 км2. Вона була обнесена кам'яними стінами з великих правильно отесаних блоків на червоному розчині. Товщина стін складала 2,4м, а висота досягала 10м. Зверху вони завершувалися платформою з парапетом і зубцями. Кожен кут фортеці був укріплений круглою вежею; інші вежі були п'ятигранними. До фортеці вели четверо монументальних воріт — по одним з кожної сторони. Вхід знаходився між двома симетрично розташованими подвійними чотиригранними вежами. Від цих воріт починалися чотири вулиці, спрямовані до центра цитаделі. Там піднімалися монументальні спорудження ханського палацу: тронний зал, житлові приміщення, церква і господарські будівлі. Цитадель забезпечувалася водою по водопроводах із глиняних труб.