Крім листування до Найдавнішої редакції Патерика XIII ст. увійшли «Слово про створення церкви Печерської», написане Симоном між 1222—1226 рр., і «Слово про перших чорноризці печерських» — 4 оповідання патерикового типу про перших ченців. Вони читалися ще в складі Повісті временних літ.
Наприкінці XI — поч. XV ст. виникли дві нові редакції — Арсеніївська і Феодосіївська. Арсеніївська редакція виключила всю епістолярну частину і деякі «слова», зате додала «Житіє Феодосія Печерського» ,«Похвалу Теодосію», «Сказання про початок Печерського монастиря» з Повісті временних літ. Теодосіївська редакція доповнила основний текст «словом» про охрещення княгині Ольги і князя Володимира, учительними «словами», житіями руських і візантійських святих.
Початкова історія монастиря представлена в Патерику «Словом про створення церкви Печерської» Симона. Його джерелами були незбережене «Житіє Антонія», у меншому ступені «Житіє Теодосія» Нестора, «Літописець Ростовський», на який він безпосередньо посилається в посланні до Полікарпа. Історія побудови церкви з'являється в розповіді Симона як ланцюг чудес, створених Богородицею. Одне з головних діючих осіб розповіді — варяг Шимон, що ніби-то прийшов на Русь при Ярославі Мудрому. Привезені ним вінець і золотий пояс з розп'яття, зробленого за наказом його батька Африкана, стають святинями монастирського Успенського собору, а пояс є ще і мірою довжини, що використовують при закладенні храму. Ці звістки не згадані ні в Повісті временних літ, ні в «Житії Теодосія», Симон же посилається тут на «Житіє Антонія». Син Шимона, Георгій, був тисяцьким у Суздалі в Юрія Долгорукого. Перебільшення ролі варяга і привезених ним святинь зв'язано, мабуть, з родовими переказами Шимоновичів, з якими був знаком Симон. Друга тема «Слова» — наступність між культом Влахернської Божої матері, зв'язаній з Печерським монастирем, і культом Владимирської Богоматері.
Із шаром найдавніших монастирських переказів зв'язане оповідання Полікарпа про Варязьку печеру. Очевидно, вона згадана в «Житії Антонія» як місце його початкового поселення. З цих переказів Полікарп, імовірно, почерпнув і легенду про заховані там скарби, через які були убиті близько 1095 р. ченці Федір і Василь.
На початку 18 століття ілюстрації до Патерика створив відомий український гравер Тарасевич Леонтій.
Чудова літературна форма і цікавість оповідань Патерика обумовили його незмінну популярність у читачів аж до XVIII ст.; можливо, до Патерика відноситься захоплена оцінка О. С. Пушкіним «легенд про київських чудотворців» (лист П. А. Плетньову близько 14 квітня 1831 р.), хоча поет називає «Четь-Мінею».
6.Книжна справа Києво-Печерської лаври
Книжна справа в цей час була добре налагоджена і в Києво-Печерській лаврі. У XII-XIV ст. важливими центрами книгописання стають монастирі Галицько-Волинського князівства (звідси, ймовірно, походять Христинопольський Апостол, XII ст.; Бучацьке Євангеліє, 12-13 ст.; Добрилове Євангеліє, 1164; Холмщини Євангеліє (Холмське Євангеліє), кінець XIII ст.; Бесіди Григорія Двоєслова, друга пол. XIII ст.; Євсієве Євангеліє, 1283), а також Чернігівського, Новгород-Сіверського, Переяславського князівств (пам'ятки не збереглися). До київського книжкового осередку належить найвидатніша пам'ятка рукописного мистецтва ранньої доби — Київський Псалтир (1397), оздоблений 302 високохудожніми мініатюрами.
Найдавніші книги переписувались на пергаменті (спеціально обробленій і пристосованій для письма шкірі молодих тварин — ягнят, телят, козенят). Тривалий час пергамент був привізний, лише з XII-XIV ст. почали користуватись матеріалом місцевого виробництва. Давні книги переписувались уставом — високим, урочистим письмом, що передбачало пропорційність кожного знака. Робота переписувачів була дуже повільною і вимагала скрупульозного виконання. У художньому оформленні книг переважали орнаменти "візантійського" і "тератологічного" ("звіриного") типу, мотиви, запозичені з книг болгарського походження, проте з включенням оригінальних елементів.
7.Пересопницьке Євангеліє
В Україні до появи першодруків панувала рукописна книга, котра була витвором малярства. Характерною такою пам'яткою є рукописне Пересопницьке Євангеліє, складене в 1556—1561 рр. у Заславі при монастирі св. Трійці, що довгий час належало Пересопницькому монастирю на Волині. У Пересопницькому Євангелії широко використовується тогочасна термінологія, особливо волинський діалект. Пересопницьке Євангеліє здобуло славу не тільки взірця тогочасної української мови, а й пам'ятки українського мистецтва. Головний зміст орнаментики Пересопницького Євангелія — зображення української флори.
В Дворці було написане перше Євангеліє — від Матвія і завершилася робота за шість років у Пересопниці на Волині в чоловічому монастирі.
То був час, коли старовинні українські (руські) роди Острозьких, Заславських, Слуцьких, Вишневецьких, Чарторийських (теж причетних до Книги), Соколинських, Пузин і багатьох інших, чиє національно-релігійне ренегатство оплакуватиме пізніше в «Треносі» Мелетій Смотрицький, — ще завзято трималися «руської віри», пишаючись предківською православною благовірністю. Отже, подолавши звичне «класове» упередження і віддаючи належне нашим «феодалам» за їхній вклад у національну культуру, історію цієї видатної Книги слід починати-таки з княгині Параскевії. А вже потім віддавати належне писарям та перекладачам — ченцеві Григорію, який згодом стане архімандритом обителі в Пересопниці, що при ньому завершиться Книга, писареві й, мабуть, художнику Михайлові Василієвичу з Сянока і тим невідомим, хто теж приклався до здійснення «проекту».
Творці Книги, починаючи зі знатної фундаторки княгині Жеславської і, очевидно, ініціаторки її ідейно-образної концепції, були свідомі незвичайності свого задуму. Йшлося не просто про переписування євангелій із якихось попередніх церковнослов’янських «подлинников», що було звичним. Євангеліє княгині Жеславської — нове слово в прямому значенні. Задумане воно як переклад із церковнослов’янської мови, цієї «латині» православної Церкви, — на живу народну мову.
Пускаючи в люди свою незвичну «прекладену» на просту мову Книгу, княгиня Жеславська і її помічники подбали, щоб достойно прибрати ту «простоту». Отож в час масового (як на ті часи) закладання папірень і поширення паперу всупереч моді для Книги було вибрано не дешевий папір, а пергамент — матеріал коштовний і ...анахронічний. Зате як легко ковзало по його відшліфованій пемзою поверхні гусяче перо, виводячи під лінійку рядки монументального уставу.
Пересопницьке Євангеліє — розкішна книга, вагою 9 кг. 300 гр., писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Книга складається з 482 аркушів. Рукопис богато орнаментований, прикрашений високохудожніми кількакольоровими заставками й мініатюрами. За красою й богатством оформлення Пересопницьке Євангеліє не має рівних собі серед українських рукописів. Для прикладу зправа наведено одну з мініатюр, що прикрашають Пересопницьке Євангеліє. На ній зображений євангеліст Лука. Зміст рукопису — традиційне четвероєвангеліє. Своєрідним є вміщення перед кожним євангелієм так званих сумаріїв — короткого змісту розділу. На маргіналіях чимало голосів — пояснень до окремих малозрозумілих слів.
Після зруйнування Пречистенського монастиря доля книги тривалий час не була відома. Майже через півтораста років (1701) її подарував Переяславському єпископському престолові гетьман Іван Мазепа. Згодом пам'ятка опинилася в бібліотеці Переяславської семинарії, де 1837 з нею ознайомився славіст О. М. Бодянський (1808-1877). Після переведення духовної семинарії з Переяслава до Полтави (1862) Пересопницьке Євангеліє теж було перевезено. На поч. 20 ст. рукопис передано до Полтавського давньосховища. Тут його вивчали літературознавець В. М. Перетц (1870-1935) та філолог і палеограф О. С. Грузинський (1881-1954). Під час війни Пересопницьке Євангеліє евакуйовано. З 1947 року Пересопницьке Євангеліє в фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Список використаних джерел
1. Баренбаум, Є.І. Історія книги[Тескт]/ Баренбаум, Є.І.— Москва:"Книга", 1984.
2. Владимиров Л.И. Всеобщая история книги [Тескт]/ Владимиров Л.И.- М., 1988.
3. Виноградова Л.А. История книжного дела в России (988-1917) [Тескт]: Курс лекций для вузов. / Виноградова Л.А. - М., 1991.
4. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях [Тескт]/ Гайдай Л. - Луцьк: Вежа, 2000.
5. Добиаш-Рождественская О.А. История письма в средние века [Тескт]/ Добиаш-Рождественская О.А.- М., 1987.
6. Довідник з історії України [Тескт] /За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
7. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга [Тескт]/ Запаско Я. П. — Львів, 1995. — С.19-22.
8. Енциклопедія українознавства: Т.ІV.- Львів, 1996.- С.290.
9. Книговедение.- М., 1981.- С.417.
10. Пещак М. Перша східнослов’янська енциклопедія [Тескт]// Бібліотечний вісник .-1996.- №2.-с.32-34.
10. Смолій В. Тисячолітня літописна й книжна спадщина України та сучасние державотворення [Тескт] // Бібліотечний вісник .-1998.-№6.-см.9-10.
11. Чепіга І. Пересопницьке Евангеліє. Історія відкриття пам’ятки [Тескт]/ Чепіга І.// Бібліотечний вісник .-1997.-№2.-с.37-39.
12. http://ru.wikipedia.org
13. http://character.webzone.ru
14. http://www.google.com. ru