УДК 793.3(540):294 К. В. Третяк
Науковий керівник – Н. В. Терешенко
ВИКОРИСТАННЯ ТАНЦІВ У РИТУАЛАХ ТА ОБРЯДАХ НАРОДІВ ІНДІЇ
У статті розглядається роль танцювального мистецтва в житті народів Індії та з’ясовується застосування танців в житті народу, ритуалах та обрядах.
In the article the role of orchestics is examined in life of people of India and application of dances turns out in life of people, rituals and ceremonies.
Індійський танець – унікальна спадщина світової культури. Його традиції нараховують більш 5000 років. Про те, що танець в Стародавній Індії був досить розвиненим видом мистецтва і займав особливе положення серед культурних цінностей, свідчать результати розкопок Мохенджодаро. Зображення дівчат-танцівниць у малій бронзовій пластиці – свідчення високого статусу мистецтва індійського танцю в ті далекі часи [1;83].
Індійські танці тісно пов'язані з життям народу, з місцевими традиціями, із закоханістю Індії в ритм. Повністю не можна охопити навіть малу частину різноманіття індійських танців, можна лише привести кілька прикладів і постаратись передати ритм, фарби й життєрадісну безпосередність танців різних народів і племен Індії.
Відмінності в умовах життя, кліматі, мові й навколишньому середовищі привели до виникнення надзвичайного багатства й різноманітності танцювальних форм і стилів, вбрання і музичних інструментів. Але у всьому цьому різноманітті можна виділити три основні групи танців: танці, що виконуються на свята і під час різних суспільних церемоній; танці, що виконуються потомственими професійними танцюристами; і танці племен, що йдуть коріннями в місцеві культи й складають невід'ємну частину життя громади [7].
Відмінність у термінах "народний" і "племінний" досить тонка й розмита. Що стосується слова "народний", більшість науковців сходиться в думці, що існує виразна розбіжність між класичними й народними формами. Термін "плем'я" припускає певну самокеровану групу людей, що має свій особливий тип культурної, економічної, соціальної й сімейної організації [3;115].
Індійські племена в XX столітті перейняли багато рис нового способу життя. І проте їх продовжують виділяти у племена. У цьому змісті термін "плем'я" припускає специфічний тип суспільства або специфічний тип соціальної організації. Але це ще не означає, що форми мистецтва цих груп населення обов'язково повинні бути "племінними" по своїй природі. Інший термін, який може бути використаний у застосуванні до їхнього мистецтва, — " примітивний". Деякі дослідники воліють говорити про виконавський й інші мистецтва цих народів як про примітивні, а не як про племінні. У цьому випадку під примітивними розуміються такі форми мистецтва, які йдуть своїм корінням в минуле племінного співтовариства [3; 125].
Важко провести чітку межу між народним і племінним мистецтвом. Усе, що створюється й виконується представниками племен, називається племенним, а все, що створюється й виконується іншими, — народним мистецтвом. Звідси випливає, що терміни "народний" і "племінний" використовуються як соціальні ярлики, і не є визначенням форм мистецтва, що різняться по характеру.
Народні танці тісно пов'язані з подіями життєвого циклу, а також із сезонними циклами й народними святами. Народження, весілля й закінчення збору врожаю — от найважливіші події в житті, супроводжувані виконанням тих або інших танців. Народні танці в Індії більше спрямовані на вираження духу колективу й продовження традицій, ніж на витончене й віртуозне виконання [5; 67].
У сезонному циклі одним з головних свят є холі, який відзначається у березні – квітні. По індійському календарю, це місяць фальгун – весна, коли пробуджується спляча природа. Це також і час збору весняного врожаю, тому холі — свято радості й веселощів в сільській місцевості, супроводжуваний піснями, танцями й музикою.
Під час одного з самих веселих свят в Індії – Холі, юнаки й дівчата мажуть один одного яскравою пудрою, оббризкують підфарбованою водою, організовують барвисті ходи.
Існує кілька легенд, пов'язаних з походженням свята Холі.
Загравання хлопця й дівчини під час свята холі – улюблена тема для танцю. Юнак виманює дівчину, відволікає її, вона заглядається на що-небудь, а він у цей момент перемазує її кольоровою пудрою або обливає підфарбованою водою. Дівчина ображається, він просить вибачення (характерний жест – береться за мочки вух). Вона вибачає його й теж обливає кольоровою водою [2;67].
Танці, пов'язані з подіями в житті окремих людей, звичайно обмежені сімейним колом, тоді як танці, що виконуються на свята, дають можливість об'єднатися всій громаді. Сімейні танці більш інтимні, але в той же час мають свою особливу невимушеність, безпосередність і жвавість.
У багатьох районах Індії танцюють танець зі свічками або світильниками. Вогонь здавна вважався на сході священним, він приносить очищення. Один раз на рік в Індії святкується Свято вогнів, коли сили добра перемагають зло. Символом перемоги й очищення є вогонь. Характерним для цього свята є танець зі свічками, який заворожує глядачів пластикою. У рухах рук можна побачити заколисування дитини, збір і посадку рису, або дівчину, що дивиться у дзеркало [2; 85].
На півночі Індії після завершення збору врожаю й кінця польових робіт, восени відзначають свято, присвячене матері-землі.
Під час цього свята, що триває 9 днів, щовечора на всіх дорогах і площах Північної Індії чутно звуки музики й ритмічні удари бамбукових паличок – це місцеві жителі співають і виконують танець Горбха на честь богині Амби. У ці ж дні прийнято грати весілля.
Горбха – ніжний ліричний танець нареченої. Виконується з паличками або із глечиками. З боків глечика зроблені отвори, через які видно світильники, що персоніфікують зародок у череві матері.
Танці племен зовсім відмінні як по своїй соціальній значимості, так і по формальній мові виразних засобів. Корінна відмінність між народним і племінним полягає в тій функціональній ролі, яку виконання танцю відіграє в житті громади. Для племен танці — це не просто спосіб вираження святкових веселощів, племінні танці наскрізь пронизані релігійними віруваннями, ритуалами й пов'язані із загальним емоційним настроем племені.
Елементи танцю йдуть своїм коріннями глибоко в соціальну структуру племені. Представники племен співають і танцюють не тільки з приводу події життєвого циклу, – будь-яка подія, будь-яка життєва ситуація може змусити людей звернутися до танцю. Це дозволяє їм усвідомлювати свою організаційну й структурну цілісність і неподільність як співтовариства. Таким чином, виконання танцю ніби зміцнює й підтримує цю організаційну єдність. Почуття єдності групи настільки сильне, що воно не лишає простору для прояву індивідуальної майстерності [4;63].
В народних танцях зовсім необов'язкова участь усіх членів громади. Деякі танці виконуються винятково жінками; один з найбільш відомих прикладів — раджастанский танець гхумар. Танець виконується під акомпанемент інструментів дхол і тхали. Дхол — це великий циліндричний барабан, по якому б’ють долонею й пальцями правої руки. Тхали — проста металева тарілка, по якій б'ють тонкою паличкою, вона дає досить різкий звук, деталізуючи основний ритмічний малюнок. Музикантів оточують жінки, одна з яких і починає танець спочатку в помірному темпі, потім поступово прискорюючи його. Барабанщик зобов'язаний стежити за темпом, що задаються танцівницею й музикантом. Танцівниця мистецьки використовує ритм і рухи для створення витонченого малюнка танцю. Вона кружляє навколо вертикальної осі, рухи рук і шиї добірно доповнюють танець. Іноді група жінок супроводжує танець виконанням пісень. Важливо відзначити, що танцівниці ніколи не використовують жестикуляцію для передачі словесного змісту пісні. Вони створюють імпровізації природньою мовою жестів і поз. Танець, початий однією жінкою, продовжується іншими. Основними приводами для виконання танцю гхумар є весілля й релігійне свято наваратрі.
Серед різних суспільних і сімейних урочистостей весілля завжди є приводом для виконання танців. Це відноситься як до народних танців, так і племінних. Із числа племінних танців великою популярністю користується весільний танець племені маріїв, що проживає в Бастарї в Мадхья-Прадеш [5;82].
У танці знаходить висвітлення й повсякденне життя народу. В основі таких танців часто лежить ритуал, заклинання. Ці танці своєю формою нагадують реальні заняття — молотьбу, збір урожаю, полювання, подолання бурхливих морських хвиль безстрашними рибалками. Полювання – одне з основних занять більшості племен, і в танці може зображуватися переслідування дикого кабана або лева. До недавніх часів про заслуги племені судили по доблесті й мужності його чоловіків, тому танці, що відтворюють сцени війни, войовничі по своїй функції й малюнку рухів танцюристів, стали невід'ємною частиною колективного репертуару племен. Демонстрація сили й спільності властива іншому чоловічому танцю, присвяченому збору врожаю, — пенджабському танцю бхангра.
Розглянувши деякі форми танців, у великій різноманітності танцювальних форм різних народів Індії можна знайти загальні риси, що базуються на спільності вірувань і культурної спадщини. Слова Курта Сакса про танець особливо вірні стосовно до танців Індії: "Танець – мати всіх мистецтв. Музика й поезія розвертаються в часі, живопис і архітектура – у просторі. Але танець живе одночасно й у часі, і в просторі. Творець і творіння, художник і твір мистецтва суть та ж сама" [6].
ЛІТЕРАТУРА
1. Алаев Л. Б. Средневековая Индия. – Санкт-Петербург: Алетейя, 2003. – 196 с.
2. Баглай В.Е. Этническая хореография народов мира. - М.: Время, 2006. – 215 с.
3. Балвант Гарги. Театр и танец Индии. - М., 1963. – 462 с.
4. Гарги Б. Танец и театр Индии. - М.: Искусство, 1963. – 154 с.
5. Ольденбург С. Ф. Культура Индии. – К.: Эдиториал, 2004. – 280 с.