Отже, первісна культура була важливим етапом в еволюції культурного процесу людства. Саме в цей період удосконалилися форми господарювання: відбувся перехід від мисливства й рибальства до землеробства й скотарства. Доленосні зміни трапилися в суспільному житті людини: на зміну матріархату прийшов патріархат, родовій общині – парна сім’я. Подальший крок в своєму розвитку зробило первісне мистецтво, що пройшло шлях від примітивних зображень до первісного реалістичного мистецтва й згодом до появи абстрактних образів. Культура первісного суспільства стала важливим підґрунтям для подальшого розвитку культури людського суспільства.
2. Культура держав Месопотамії: Шумеру, Аккаду, Вавилону, Ассирії
У 1У-П тис. до н.е. вже в період бронзи, коли почали використовуватися засоби виробництва із бронзи, виникають перші цивілізації. Вони з’являються в долинах річок, зручних для ведення землеробства. Спочатку це були поселення, що згодом перетворилися в міста-фортеці. Тут розвивалися ремесло і торгівля. Частина коштів від них надходила для задоволення суспільних потреб: будівництва іригаційних споруд, укріплень, храмів, палаців. Інша частина витрачалася на утримання воїнів, жерців, правителів. Згодом податки і військова здобич зосереджувалися в руках племінної знаті, яка керувала життям міст.
У подальшому завдяки військовим перемогам, союзам міста об’єднувалися в рабовласницькі держави – деспотії. Правителі таких держав мали майже необмежену владу. Суспільство поділялося на верстви. Згідно ієрархії найвище становище займали правителі, за ними йшли жерці, потім воїни, купці, ремісники, землероби. Кожна з названих верст мала чітко встановлені права і обов’язки. Раби були безправні й прирівнювалися до знарядь праці.
Подібна структура суспільства з певними незначними відмінностями панувала в усіх стародавніх цивілізаціях Сходу. Найвизначнішими з них були держави Месопотамії і Єгипет (виникли у 1У-Ш тис. до н.е.), Індія (Ш-П тис. до н.е.) і Китай (П тис. до н.е.).
За своїм місцем у культурі виділяються країни Стародавнього Сходу, які увійшли в історію під збірною назвою – країни Месопотамії або Межиріччя чи Дворіччя. В перекладі з грецької “mesos” – “середній”, “potamos” – “річка”. Таку назву отримала від стародавніх греків долина, створена наносами двох великих азіатських річок – Тигру і Євфрату.
Особливою рисою історії Месопотамії є те, що тут існувала не одна, а кілька держав. Одне державне об’єднання приходило на зміну іншому. В кінці 1У – на початку Ш тис. до н.е. на півдні Дворіччя були засновані міста-держави Ур, Урук, Лагош та інші. Від істориків вони отримали збірну назву Шумер (на ім’я народу, який там жив). Пізніше виникло і завоювало сусідів царство Аккад. У Ш тис. до н. е. значна частина Месопотамії стала підвладною Вавилонському царству. З ХУ1 ст. до н.е. тут панує Ассирія (її столиця – місто Ніневія). В У1 ст. до н.е. знову ненадовго посилюється міць Вавилона, який завойовує його північний сусід – Персія.
Хоча ці держави мали власну історію, але їхня культура успадковувалася кожною державою, яка домагалася переваги в регіоні. Відтак культура цих держав мала багато спільних рис, хоча кожній з них і були притаманні певні культурні особливості.
В історичній літературі Месопотамія недарма отримала назву колиски світової цивілізації. Вважається, що саме шумери винайшли колесо та гончарне коло, першими почали виплавляти бронзу, виготовляти кольорове скло і варити з ячменю пиво (останнього було 19 сортів). Вони стояли у джерел перших: професійної армії, медичної школи, створили збірку рецептів та правовий кодекс.
Не менші досягнення мали народи Месопотамії в царині математики. Вони знали десяткову систему, піднесення до степеня, добування квадратних і кубічних коренів, обчислювали об’єм. Причому математика мала суто практичний характер. Вражають й астрономічні знання шумер. Вони встановили, що рік складається з 365 діб і розділили його на 12 місяців, а також поділили годину на 60 хвилин, а коло на 360 градусів.
Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності. Різновид ідеографії – шумерський клинопис був широко розповсюджений в долині Тигру і Євфрату вже в Ш тис. до н.е. Свою назву він отримав від клиноподібних рисочок (знаків письма), що вичавлювалися на табличках з сирої глини. Потім ці таблички випалювалися в гончарних печах. Їхня міцність стала запорукою того, що багато з них збереглося до нашого часу. Нині в музеях і наукових закладах знаходиться понад півтора мільйона шумерських текстів. Писемність шумер була розшифрована у Х1Х ст.
Заслугою шумер є створення перших в історії людства поем, зокрема, про “Золотий вік”, написання перших елегій. Самою значною пам’яткою шумерської літератури став цикл сказань про відважного і непереможного Гільгамеша (П тис. до н.е.). За уявленнями давніх він був царем міста Урука, сином смертного і богині Нінсун. Основна ідея цього епосу – мрія про вічну славу. Вона змінила мрію про безсмертя, в ім’я якої вершилися великі подвиги. В цьому епосі згадується інший герой – Утнапіштіма, який є прототипом біблейського Ноя, котрий разом зі своєю родиною зумів спастися від всесвітнього потопу. Його й відвідав Гільгамеш під час своїх мандрів у пошуках безсмертя.
Найдавніша у світі бібліотека, створена за наказом царя Ашшурбаніпала, відкрита археологами у 1853 р. в столиці Ассирії – Ніневії. Величезне книгосховище мало понад 20 тис. “книг” у вигляді глиняних табличок. Всі вони були відповідно пронумеровані й на кожній з них знаходилася назва книги. В свою чергу всі книги розміщувалися відповідно змісту. Таким чином вперше в історії людства був складений бібліотечний каталог, що дозволяв швидко знайти потрібну книгу.
Перші письмові закони також з’явилися у Шумері, Аккаді, інших державах Месопотамії. В історію правової думки увійшов вавилонський цар Хаммурапі, який підкорив своїй владі в ХУШ ст. до н.е. все Дворіччя. Пам’яткою правової культури є “Стела Хаммурапі”, що зберігається в Парижі, у Луврі. На верхній її частині зображений сам цар, який від бога отримує символи влади. В нижній частині вибиті клинописом 247 його законів, так званий “Кодекс Хаммурапі”. Його зміст досить детально вивчаєте у курсі “Історія держави і права зарубіжних країн”.
У духовній культурі шумерів значна роль відводилася релігійним віруванням. Вони поклонялися багатьом богам і богиням, тобто їхня релігія була політеїстична. Кожне місто мало свого покровителя. Останнього потрібно було слухатися й задобрювати подарунками, щоб населення не постраждало від повені, наслідків війни, а також щоб ним були виконані особисті бажання й прагнення.
Значними були досягнення народів Месопотамії в царині будівництва і архітектури. Як нині вважають вчені, в Месопотамії раніше ніж в Єгипті почали зводитися іригаційні споруди. Будівництво каналів було планомірне й великомасштабне. Зокрема, грецький історик Геродот, який відвідав Месопотамію у 460 р. до н.е., із захопленням згадує проритий судноплавний канал між Тигром і Євфратом.
Іригаційний будівельний досвід став у пригоді при зведенні релігійних споруд і палаців правителів. Причому вперше у світовій будівельний практиці монументальні храми і палаци шумери почали споруджувати із випаленої глиняної цегли. Такий стан речей пояснюється тим, що в Месопотамії бракувало інших будівельних матеріалів – каменю й дерева. Проте використання будівельної цегли стало не останньою причиною тому, що згадані споруди не збереглися до нашого часу, знищувалися численними завойовниками.
Досить оригінальними були й самі храми. Вони розміщувалися на вершині багатоступінчастої башти – зікурату. Сама башта складалася з 3-4 і навіть 7 цегляних платформ. Розміри останніх зменшувалися догори, утворюючи виступи й нагадуючи своєрідну піраміду. Храм знаходився на верхньому майданчику і вважався домівкою бога. Жерці використовували його як обсерваторію. До храму піднімалися сходами чи похилими підйомами. Такі урочисті процесії ставали частиною релігійних церемоній. Храми-гори стали символом могутності держави.
Не менш величними були палаци правителів держав Месопотамії, особливо Ассирії. Відвідувачів вражав царський палац в Ніневії. На вході до нього стояли величезні статуї божеств – крилатих людинобиків і людинолевів. Стіни залів прикрашалися сюжетними рельєфами, що розповідали про життя й військові подвиги правителя.
Війни за владарювання в регіоні змушували будувати оборонні споруди. Міста в Межиріччі перетворюються на справжні фортеці. Такою стала, зокрема, столиця Ассирії Ніневія. Про неї говорили: “Та, яка своїм сяйвом відбиває ворогів”. Її стіни сягали 20 м. у висоту. Їх зубці прикрашала цегла, покрита блакитною глазур’ю із золотою блискучою смужкою.
Сучасники не менше захоплювалися й однойменною столицею Вавилонії. Вавилон 1 тис. до н.е. був великим і багатолюдним містом. В ньому проживало понад 200 тис. жителів. Геродот називає його найпрекраснішим містом у світі. У Вавилоні зводилися три- і чотириповерхові будинки, знаходилося 53 храми й 600 каплиць. Місто прорізувалося 24 великими проспектами. Із слів Геродота висота фортечних стін Вавилона сягала до 200 ліктів (близько 100 метрів), а товщина стін дозволяла розминутися двом колісницям, запряженим чотирма кіньми. Щоправда, дані Геродота напевно дещо перебільшені, оскільки не підтверджуються археологічними розкопками.
Вавилон прославився своєю знаменитою Вавилонською вежею – храмом бога Мардука. Вона зведена за проектом ассирійського архітектора Арадаххешу в період правління царя Асархаддона. Вівтарне приміщенні цього храму прикрашалося 6-метровою золотою статуєю бога Мардука. Вона разом із золотим жертовним столом, як згадував Геродот, мала вагу понад 2,4 тонни. Висота Вавилонської вежі сягала 90 метрів. Про її будівництво в Біблії говориться як про Вавилонське стовпотворіння.