Як одне із семи чудес світу увійшли в історію так звані “висячі сади” Семіраміди. Історично так склалося, що їхнє спорудження помилково пов’язали з іменем легендарної цариці Ассирії Семіраміди (її справжнє ім’я Саммурамат). Вона жила в 1Х ст. до н.е. й була регентшею свого малолітнього сина, майбутнього царя Адад-Нерарі.
Факти ж стверджують, що знамениті сади у Вавилоні створені під час правлінні вавилонського царя Навуходоносора П (605-562 рр. до н.е), при якому відроджена Вавилонська держава досягла найвищого розквіту. Згідно легенді цар подарував своїй улюбленій дружині Амітід (Амітіїс) цілу оазу, яка нагадувала їй гірські простори Мідії, звідки вона була родом, і за якими дуже тужила в рівнинній Месопотамії.
За грецькими джерелами чотирьохярусні тераси, на яких вкладався родючий грунт і на які подавалася лопатевими водогонами вода, підтримували 25-метрові стовпи. На всіх чотирьох терасах, що звужувалися догори й нагадували формою гору, були висаджені дерева, кущі та квіти.
При Навуходоносорі Вавилон перетворився у неприступну фортецю. Його захищали чотири кільця стін. Витвором мистецтва були головні ворота, присвячені богині Іштар. За наказом Навуходоносора їх облицювали синіми кахлями та прикрасили рельєфними фігурками биків, левів та носорогів. До них вела надзвичайно красива й неприступна дорога, оточена з обох боків семиметровими стінами.
Народи Месопотамії залишили яскравий слід у розвитку світової культури. Їхня культура мала великий вплив на культурний розвиток близькосхідних та європейських народів, в тому числі на формування античної цивілізації, що стала класичним зразком для майбутніх поколінь.
3. Культурні здобутки Єгипту
Не менший слід в історії людства залишила й єгипетська цивілізація. Вона сформувалася в північно-східній Африці, в долині річки Нілу (яку місцеве населення називало Хапі). Тут на межі 1У- Ш тис. до н.е. виникла ранньорабовласницька держава Та-Кемет (в перекладі з єгипетської – “Чорна земля”). Місцеве населення неспроста дало таку назву своїй державі, оскільки завдяки розливам Нілу й наносам намулу створювалися дуже родючі землі. Це давало можливість вести високопродуктивне землеробство. 80 % додаткового продукту забезпечували добробут й процвітання держави. Пізніше греки назвали цю країну Єгиптом.
Самими знаменитими культурними пам’ятками Єгипту є його грандіозні піраміди й пишні храми, які на відміну від палаців і храмів Месопотамії збереглися й досі дивують нащадків своєю величчю. Тож неспроста єгипетські піраміди віднесені до семи чудес світу.
Єгиптяни дали світу зразки піктографічного письма – єгипетські ієрогліфи. Їх ми зустрічаємо на стінах храмів, обелісках, статуях. Сухий жаркий клімат допоміг зберегти навіть папірус, на якому писали давні єгиптяни. Назва цього матеріалу походить від назви тростини, що служила його сировиною.
Досить довго вчені не могли розшифрувати єгипетські ієрогліфи. Крім того, що ця писемність була дуже складна, секрет її ретельно оберігався жерцями і писарями й був втрачений ще в давнину.
Єгипетські ієрогліфи вдалося розшифрувати лише в Х1Х ст. завдяки так званому “Розетському каменю”. Він вивезений Наполеоном до Європи під час його єгипетського походу. На цьому камені один і той же текст написаний тричі: давньоєгипетською мовою, потім пізнішим її спрощеним варіантом і добре відомою давньогрецькою мовою. З цим завданням справився французький вчений Франсуа Шампольон. Багаторічні дослідження дозволили йому зробити відкриття: єгипетські ієрогліфи мають декілька видів. Одні позначають слова, інші – букви чи склади. У староєгипетській писемності відсутні голосні, немає постійного напряму письма. Шампольон розшифрував це письмо й справедливо вважається основоположником науки єгиптології.
Давні єгиптяни вели літочислення за правлячими династіями фараонів. Тобто з кожною новою династією починався новий відлік років. Лише у 1У ст. до н.е. єгипетський жрець-історик Манефон розділив історію Єгипту на 3 царства: Стародавнє (існувало протягом Ш тис. до н.е.), Середнє (з кінця Ш до середини П тис. до н.е.), Нове (з середини і до кінця П тис. до н.е.). Виділяють ще пізніший період – з 1 тис. до н.е.
В основі розуміння всієї культури Стародавнього Єгипту є система релігійних міфологічних уявлень. Останні відомі завдяки наявності різноманітних джерел: релігійних текстів, поем, драм, гімнів, молитов богам, записів похоронних обрядів тощо.
Давні єгиптяни уявляли багато богів у вигляді тварин. Тобто це були вірування, пов’язані з тотемізмом. Проте надалі удаваний вигляд божеств змінюється. Вони стали зображатися головно у вигляді людей з головами тварин, рідше – у вигляді тварин з головами людей.
Поміж багатьох богів головне місце належало культу сонячного божества. Спочатку ним був бог Сонця – Ра. Проте кожне місце мало свого бога-покровителя. Зокрема, у Фівах особливо шанували бога Амона. Перенесення за часів Середнього царства столиці з Мемфіса до Фів спричинило об’єднання двох вищеназваних культів. Відтак склався образ одного бога – Амона-Ра.
В епоху Нового царства фараон Аменхотеп 1У провів релігійну реформу. Він скасував політеїзм (багатобожжя) й увів монотеїзм – культ єдиного бога. Ним запровадилося поклоніння всемогутньому сонячному диску – богу Атону. Ці нововведення змусили його поміняти й своє ім’я (що означало “Амон задоволений”) на Ехнатон (“Корисний для Атона”). Фараон намагався увіковічити ім’я нового бога і в назві спеціально побудованої нової столиці, що отримала назву Ахет-Атон. Але після смерті Ехнатона жерці відновили культ Амона-Ра.
Великою повагою користувався загальноєгипетський культ бога вмираючої і воскресаючої природи Осіріса. Він був тісно пов’язаний із основним способом господарювання єгиптян – землеробством. Сівба вважалася похоронами зерна – Осіріса, поява перших сходів – його відродженням. Така тимчасова загибель Осіріса зробила його й царем потойбічного світу.
У житті давніх єгиптян вирішальними були уявлення про смерть і потойбічний світ. Вони вважали життя тимчасовим існуванням людини, а смерть після нього – вічним продовженням земного життя. Проте щоб вічно жити після смерті, потрібно було виконати спеціальні ритуали.
У релігійному уявленні єгиптян людина мала дві душі. Одна із них на ім’я Ба в момент смерті у вигляді птаха з людською головою покидала тіло. Для оживлення померлого і надання йому безсмертя потрібно було, щоб душа повернулася до тіла, яке не розклалося. Для цього тіло муміфікували. Друга душа Ка – примарний двійник покійного. Вона мала перебувати у скульптурних зображеннях покійного, що знаходилися у гробниці. Звідси йшов звичай робити з померлого посмертні маски і залишати їх у гробниці. На думку єгиптян для щасливого потойбічного існування небіжчик повинен був мати усі речі, якими користувався при житті. Відтак їх і клали у гробниці. Але у жертву не приносили людей, лише залишали в могилах скульптурні зображення родичів, слуг, рабів.
У давньоєгипетській релігії обожнювалася царська влада. Фараон вважався живим богом, сином бога Ра. Ці уявлення майже відповідали дійсності, оскільки влада фараона була безмежною. Згідно вірувань єгиптян фараон міг навіть впливати на сили природи. За певним обрядом фараон кидав в Ніл папірус з наказом розлитися річці. Проте він попередньо знав за підрахунками жерців (які використовували з цією метою астрономічні знання) час розливу.
Призначення мистецтва у Стародавньому Єгипті було абсолютно іншим, ніж у сучасному культурному житті. Тимчасовому земному життю протиставлялося вічне мистецтво, що було головним засобом забезпечення безсмертя. Відтак праця митців, які займали високе соціальне становище, часто були жерцями, вважалася священним дійством. У такий спосіб мистецтво було поставлене на службу заупокійному культу, стало його важливою складовою.
Оскільки майстри користувалися великою повагою, то й їхні імена не зникли із скрижаль єгипетської історії. Зокрема, дуже цінився талант Імхотепа – будівничого першої піраміда фараона Джокера. Він був не лише архітектором, але й математиком та лікарем. Його лікарський талант став причиною того, що греки навіть ототожнили Імхотепа з богом цілительства Асклепієм.
Технічно досконалою була монументальна єгипетська архітектура. Знаменитими на весь світ стали унікальні величні пам’ятки Стародавнього та Середнього царства – гробниці фараонів Хеопса, Хефрена та Мікерина біля Каїра, сфінкси фараонів Аменемхета Ш і Хефрена в Гізі. Слід відмітити, що не має собі рівних серед кам’яних будов усього світу піраміда Хеопса. Її висота 146 м., довжина основи кожного з чотирьох граней 230 м. Всі ці гробниці були не просто витвором мистецтва, а складовою частиною заупокійного ритуалу, виявом певного релігійного світосприйняття.
Економічні труднощі, політичні негаразди призведи до зменшення пірамід у розмірах. Згодом на їх зміну прийшли скельні гробниці і гробниці у “Долині мертвих”. Майже всі вони були пограбовані ще в давнину. Тому такого великого значення набуло відкриття у 1920 р. археологом Говардом Картером не пограбованої гробниці фараона Нового царства Тутанхамона.
В Єгипті високого рівня досягла культова архітектура. Такий стан речей особливо характерний для Нового царства. Самими знаменитими культовими спорудами є храми Амона-Ра в Карнаці і Луксорі поблизу Фів. В першу чергу вони привертають увагу великою кількістю різноманітних колон, що символізували ліс. Лише в одному із залів храму в Карнаці їх нараховується 144. Колони стилізовано відтворюють рослини й дерева. Вершини колон (капітелі) подані у вигляді закритих або розпущених квіток лотоса, листя пальми тощо. На стелі, пофарбованій у темно-синій колір, золотою фарбою намальовані зірки. У присутніх виникає враження перебування у вечірньому лісі.
Перлиною храмової архітектури вважається скельний храм фараона Рамзеса П в Абу-Сімбеле. Вхід до святилища прикрашають чотири двадцятиметрові фігури самого фараона і головних богів. Всередині храму відсутнє штучне освітлення. Проте він орієнтований таким чином, що один раз на рік (в день приходу Рамзеса П на престол) сонячне проміння досягає головного святилища і освітлює обличчя статуй Рамзеса і Амона.