У П ст. до н.е. сформувався наступний тип шкіл – граматичні й риторські школи. Останні стали основою для створення вищих навчальних закладів. Граматичні й риторські школи були доступні лише для дітей багатих римлян. У них викладали ораторське мистецтво, право, філософію, поезію. Причому в навчальному процесі дуже багато часу відводилося вивченню ораторського мистецтва. Воно слугувало в першу чергу такому важливому клану державних службовців як політики і юристи.
Тож не випадково Рим дав світу неперевершеного оратора Марка Тулія Цицерона (106-43 рр. до н.е.), який до того ж був й видатним політичним діячем, прибічником республіканського ладу, філософом і письменником. І в наш час його промови вважаються високими зразками мистецтва слова, а його ім’ям стало загальною назвою для всіх красномовних людей. Не менший його внесок і в розвиток юриспруденції.
Розвиток юридичної науки сприяв професійному об’єднанню юристів. Викладачі юридичних дисциплін створили товариства, що отримали назву “кафедри”. Згодом сформувалися кафедри риторики й філософії, медицини й архітектури. У П ст. н.е. виникло декілька справжніх вищих учбових закладів. Найвідомішими з них були римська й афінська вищі школи, в яких навчалися студенти з найвіддаленіших куточків Римської імперії. В свою чергу студенти групувалися в земляцтвах, які називалися “хори”.
За республіканської влади навчання було приватним, не підзвітним державі. Централізація влади в особі імператора відбилася й на системі освіти, яку вона почала контролювати. Втручання держави в освітній процес призвело до того, що навіть кількість вчителів кожного міста (яка повинна була відповідати кількості жителів) встановлювалася центральною владою. Причому з 1У ст. н.е. кандидатури вчителів затверджувалися самим імператором. Відповідно держава оплачувала працю вчителів, надавала їм ряд привілеїв.
Високий рівень освіти позитивно впливав на розвиток римської науки. Остання не лише засвоїла науковий досвід завойованих народів, але й наповнила його новим змістом. Проте як практичні люди римляни в першу чергу звертали увагу на ті галузі науки, які давали безпосередній практичний результат.
Потреби політичного й економічного життя спонукали розвиток прикладних наук – юриспруденції, агрономії, архітектури, географії, медицини. Самим визначним науковим доробком римлян стало оформлення ними такої науки, як юриспруденція. Римське право й зараз є обов’язковим предметом в усіх вищих навчальних правознавчих закладах.
Перші письмові закони з’явилися ще за часів протистояння плебеїв і патриціїв у період ранньої республіки. Вони гарантували рівність політичних прав усіх громадян Риму. Так звані “Закони 12 таблиць” заклали підвалини римського законодавства.
Особливе ставлення римлян до своєї держави обумовило виняткову роль історичної науки. Прославлення держави вимагало опису її досягнень і в першу чергу військових перемог. Авторами історичних праць ставали навіть високопоставлені особи. Зокрема, написав ряд історичних творів римський диктатор, полководець Гай Юлій Цезарь (100-44 рр. до н.е.). У “Записках про Галльську війну”, “Записках про громадянську війну” він описав своє життя, свої військові походи і військові перемоги. Юлій Цезар був другим після Цицерона римським оратором. Йому належить крилатий вислів: “Прийшов, побачив, переміг!”.
Одним із основних джерел у вивченні історії Римської держави періоду республіки стали твори Тіта Лівія (59 р. до н.е. – 17 р. н.е.) – автора 142 книг “Римської історії від заснування міста”. Тіт Лівій працював над нею протягом 40 років. Він був надзвичайно працездатним і намагався доводити початі справи до звершення, при цьому наголошуючи: “Краще пізніше, ніж ніколи”.
У працях Публія Корнелія Тацита (близько 58-120 рр. н.е.). йде мова не лише про республіканський Рим, але й Рим часів імперії. Це були його “Аннали” (з латин. – “рік”) – своєрідні літописи, в яких відтворюються за роками найважливіші події, та “Історії”, в яких описується життя римських імператорів. В іншій свої праці “Германія” Тацит розповідає про суспільний лад і побут давніх германців. В його творах згадуються і слов’янські племена, зокрема венеди.
Й сьогодні у читачів великою популярністю користуються твори Плутарха, грека за національністю (біля 45-127 рр. н.е.).Він працював у жанрі історичного портрету. Головною його працею є “Порівняльні історії” видатних греків і римлян (50 біографій). Інші твори історика, що дійшли до нащадків, об’єднані спільною назвою “Моралії”.
Практицизм у науці вплинув на стан філософії. В римській філософській думці не з’явилося жодного нового оригінального напрямку. Римські вчені-філософи в основному осмислювали, переварювали досягнення грецької філософської науки. Великого поширення набув стоїцизм, який став майже офіційною доктриною Риму.
У Римській державі визнання видатного представника стоїцизму здобув Луцій Анней Сенека (близько 4 р. до н.е – 65 р. н.е.) – відомий політичний діяч, письменник. Насамперед він розробляв проблеми практичної моралі: презирство до смерті, важливість стриманості, етична рівність людей, існування долі. Незважаючи на те, що Сенека був вчителем імператора й мав на нього значний вплив, життя його закінчилося трагічно. Нерон запідозрив філософа у зраді й примусив покінчити життя самогубством.
У практичних римлян були в пошані вчені-енциклопедисти, які в своїх працях намагалися дослідити різні галузі наукових знань.
Таким був відомий вчений і письменник Марк Терецій Варрон (116-27 рр. до н.е.). Його перу належить близько 74 творів приблизно в 620 книгах (більшість з них до нашого часу не дійшла) по історії літератури, філософії, історії математиці та ін.
Справжню енциклопедію природничих наук створив Гай Пліній Старший (23-79 р. н.е.). Його “Історія природи” складається з 37 книг і має посилання на 327 грецьких і 146 латинських творів. Як згадує автор при підготовці цього твору він опрацював 2 тисячі книжок. Пліній загинув від отруєння газами при дослідженні першого вибуху Везувія в 79 р. Йому належить вислів: “Жодного дня без рядка” та “Істина у вині”.
Енциклопедичністю відзначається й праця “Альмагест” визначного вченого із Александрії Клавдія Птолемея (бл. 83-170 рр.). Вона оцінюється як енциклопедичний звід астрономічних знань античності. Головна її теорія: земля – центр всесвіту, а сонце обертається навколо землі. Геоцентрична система Птолемея спростована лише в 1543 р. геліоцентричною системою Коперніка.
У 1 ст. н.е. досвід античної науки узагальнив Корнелій Уельс у своїй величезній енциклопедичній праці “Artes”. Від неї зберігся лише трактат “Про медицину” у 8-ми книгах, в якому є цінні відомості про гігієну, хірургію, дерматологію, фармакологію.
Уявлення античної медицини у вигляді єдиного вчення узагальнив знаменитий римський лікар Гален (бл. 130- бл. 200 рр.). У класичній праці “Про частини людського тіла” він дав перший анатомо-фізіологічний опис цілісного організму, показав, що анатомія й фізіологія є основою наукової діагностики, лікування й профілактики, увів в медицину дослідницькі експерименти на тваринах.
Взагалі для римської науки наявні прагнення до енциклопедичності, інформативності, практичності.
З науковими набутками міг ознайомитися практично кожний пересічний громадянин завдяки великій мережі бібліотек. Існували як державні, так і приватні публічні бібліотеки. У 1У ст., в епоху пізньої імперії, в Римі нараховувалося 29 бібліотек.
5. Архітектурні й будівельні досягнення римлян
Для практичних римлян мистецтво стало одним із засобів розумної організації життя, в першу чергу повсякденного. Відтак велика увага приділялася архітектурі. Римські зодчі, використавши грецькі й східні архітектурні традиції, зробили власний внесок в подальше збагачення архітектурного мистецтва. Вони винайшли бетон, запровадили арочну конструкцію. Розвитком останньої стали склепіння і купол.
За римською традицією центром політичного і культурного життя був міський форум (ринкова площа). Він служив місцем проведення народних зборів (особливо в період республіки), зведення головних храмів та інших громадських споруд. У ранню історію римської держави більшість споруд являли собою базиліки (у перекладі – “царські будинки”). Вони мали форму прямокутника й поділялися поперечними стінами на декілька залів (нефів).
Самим величнішим із усіх був, безперечно, римський форум. Юлій Цезар започаткував традицію будівництва форумів кожним новим імператором (форум Августа, форум Траяна). В період імперії на території форумів активно споруджуються меморіальні комплекси: тріумфальні арки і колони. Вони прославляли військові перемоги, видатних полководців, імператорів. Найбільш відомою стала колона імператора Траяна.
Стосовно ж форумів, то самим славетним із римських форумів вважається Форум Романум. Він являє собою прямокутну площу, оточену з усіх сторін монументальними, грандіозними храмами, базиліками, тріумфальними арками. Вони прикрашалися барельєфами, що відтворювали не прекрасних богів і атлетів, як це було у греків, а мужніх воїнів, котрі уособлювали могутність Римської держави. На цьому форумі найбільшим храмом був храм, присвячений Юпітеру.
Головно весь свій талант римські зодчі вкладали в культове будівництво. Як практичні люди римляни прикрашали колонадою лише фронтальну сторону храму (пригадаємо, грецькі храми опоясувалися колонами з усіх сторін). Римляни перші почали зводити круглі в плані храми – ротонди (з латинської – “кругла”). Вони розробили свої варіанти доричного, іонічного і коринфського ордерів. Причому в їхньому використанні не було такої чіткості, як у греків. По мірі зростання могутності Риму храми ставали все більш багатшими і прекраснішими.