5. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Femina, 1995. – 685.
6. Історія української культури. В 5 т. К.: Наукова думка. - Т.1.- 2001. – 1134 с.;
7. Ліндсей Д. Коротка історія культури. В 2 т. – К.: Мистецтво, 1995.- Т.1.- 234 с.; Т.2.- 253 с.
8. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник. (О.О.Любар, М.Г.Стельмахович, Д.Т.Федоренко). – К.:Знання. 2006, - 447 с.
9. Нариси з історії українського мистецтва. – К.: Мистецтво, 1996. – 670 с.
10. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. – К.: МП “Абрис”, 1991.- 272 с.
11. Попович М.В. Нарис історії культури України – К.: Артек, 2001. – 727 с.
12. Шейко В.М. та ін. Історія української художньої культури. – Харків: Регіон-інформ, 2003.- 178 с.
ТЕСТ
Тема 7. Культура Середньовіччя та культура Відродження
1. Кодекс цивільного права, названий на честь імператора Юстиніана, запроваджений в: а) Давньому Римі; б) Візантії; в) Середньовічній Європі.
2. Автором “Історії воєн Юстиніана з персами, вандалами і готами”, “Таємної історії” є: а) Прокопій Кесарійський; б) Костянстин УП Багрянородний”;
в) Євсевій із Кесарії.
3. Освітня система “семи мистецтв”, що поділялася на тривіум і квадріум, сформувалася в:
а) Візантії; б) Середньовічній Європі; в) Арабському Середньовічному Сході.
4. Кам’яні будівлі (храми і замки) Середньовічної Європи, що нагадують фортецю з малими й вузькими вікнами, з приземленими колонами, масивними вежами, є характерною ознакою стилю:
а ) романського; б) класичного; в) готичного.
5. Світська лірична поезія трубадурів виникла у:
а) Франції; б)Німеччині; в)Британії.
6. Споруда, для якої характерне її устремління вверх за рахунок гострих шпилів, величезні вікна з вітражами, численні конусні арки, багатство скульптур є стилю: а) готичного; б) класичного; в) романського;
7. Не допускалося зображення бога й людини в:
а) буддизмі; б)джайнізмі; в)ісламі.
8. Самою знаменитою мечеттю мусульманського світу, що увійшла до культового комплексу “Благородне святилище”, є:а) мечеть Куббат-ас-Сахра (в перекладі “Купол скелі”); б) мечеть аль-Акса; в) “Блакитна мечеть”.
9. Увів до наукового обігу поняття “держава”, опублікувавши книгу “Державець”: а) Томмазо Кампанелла; б) Томас Мор; в) Нікколо Макіавеллі.
10. ”Божественну комедію”, де змальовані блукання автора в потойбічному світі, написав:а)Аліг’єрі Данте; б)Франческо Петрарка; в)Джованні Боккаччо.
ТЕМА 8.
”ЗАРУБІЖНА ТА УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА ЕПОХИ ПРОСВІТНИЦТВА“
План
1. Революція в природознавстві як базис просвітницького руху.
2. Епоха просвітництва – новий погляд на суспільство.
3. Культурні досягнення епохи Просвітництва.
4. Феномен козацької культури.
5. Українське культурне піднесення часів Визвольної війни і Гетьманщини.
1. Революція в природознавстві як базис просвітницького руху
Культура Нового часу датується ХУП-Х1Х ст. У цей час виділяється окремий період, що охоплює ХУП-ХУШ ст., який отримав назву культури епохи Просвітництва. Саме тоді у світовій історії відбулися доленосні революційні зміни. Ця епоха започаткована революціями в Нідерландах (перемогла у 1608 р.) і у Великій Британії (почалася у 1640 р.), а завершується війною за незалежність британських колоній в Америці (1775-1783) і Великою Французькою буржуазною революцією (1789-1783).
Упродовж цих двох віків остаточно сформувалися національні культури. Їхню неповторну своєрідність спричинили вагомі національні чинники: національні історія, мова, традиції, а також економічний та політичний устрій.
Проте розвиток культури ХУП ст. і розвиток культури ХУШ ст. мають свої особливості. В Європі в ХУП ст. чітко не розмежовуються межі епох Відродження, Реформації й Нового часу. Наприклад, початок цього століття у Великій Британії багато в чому пов’язаний з Ренесансом, у Швейцарії домінує Реформація, а в Італії Відродження вже закінчилося. Головна риса культурного процесу цього часу – нестійкість, швидкі зміни.
Загалом епоха Просвітництва характеризується неоднорідністю. А саме в галузі культури в ХУП ст. звертається увага на наукове пояснення явищ природи, у ХУШ ст. – на проблеми суспільного устрою.
Відтак саме у ХУШ ст. Європу заполонила ідея Просвітництва, що мала свої коріння ще у ХУП ст. Тому певний період Нової історії (ХУП-ХУШ ст.) і називають епохою Просвітництва.
Дослідники розпочинають характеристику епохи Просвітництва із висвітлення справжньої наукової революції, що мала місце в більшості європейських країн. ХУП ст. ознаменувалося доленосними відкриттями у галузі природничих наук, технічними винаходами.
Англієць Уїльям Гарвей (1578-1657) перший відкрив кровообіг і став основоположником фізіології як науки. Італійський фізик і математик Еванджеліста Торрічеллі (1608-1647) винайшов барометр і започаткував науку метеорологію. Наприкінці ХУ1 - у першій половині ХУП ст. було винайдено телескоп, мікроскоп, ртутні термометри, вдосконалено компас і годинник. Це дало новий поштовх розвитку науки.
У розробці наукових досліджень брали участь не лише представники вузівської науки, але й спеціальні наукові об’єднання, товариства. Спочатку вони виникали з ініціативи державних керманичів. У 1575 р. іспанський король Філіп П став ініціатором створення у Мадриді Академії математичних наук. У ХУП ст. засновуються Французька академія (об’єднання вчених, переважно філологів), Паризька природничо-наукова академія і Португальська академія історії. В цей же час виникли й перші загальнонаціональні академії наук – славетне Лондонське королівське наукове товариство (1662) і Академія наук у Парижі (1699). Ці нові розсадники науки сприяли поширенню наукових знань, обміну науковим досвідом, активізації наукового процесу.
Значні наукові досягнення викликали необхідність їх філософського осмислення. Якщо у Середньовіччі головним джерелом пізнання проголошувалися віра і божественне прозріння, то у ХУП ст. з’являються нові підходи стосовно наукового пошуку й пізнання.
Майже одночасно, але з різними підходами, здійснили філософське обґрунтування нових методів у науці англієць Френсіс Бекон (1561-1626) і француз Рене Декарт (1596-1650).
Френсіс Бекон обґрунтував емпіричний (від грецької – “дослідний”) метод вивчення природи. Згідно його теорії в основі істинного знання лежить тільки досвід. За Беконом наукове відкриття починається із спостережень, потім перевіряється їхня точність і наприкінці методом узагальнення (індукції) робляться загальні висновки.
Інший шлях наукового пізнання проповідував Рене Декарт. Він родоначальник раціоналізму (від грецької – “розум”). Його теорія головну роль у пізнанні відводила не досвіду, а розуму, тобто раціональному, логічному мисленню. Декарт вважав, що критерій істини визначається ясністю й чіткістю думки, а не практикою. Істину формує наукова гіпотеза. Суть цієї теорії в його крилатій фразі: “Мислю – значить існую”. Вчений дотримувався погляду, що навколишній світ складається з постійно рухомих найдрібніших часток і є матеріальним. Як видатний математик, основоположник аналітичної геометрії, Декарт найбільше цінував математику з її конкретними доказами, яку вважав зразком для всіх наук. Саме він увів в алгебрі звичайні для нас поняття – x, y, z.
Проте найбільші наукові результати мали науковці, які з’єднали емпіризм і раціоналізм, тобто експеримент і наукову гіпотезу, спостереження й математичне узагальнення. Таким підхід у своїх наукових дослідженнях здійснив великий англійський фізик, астроном і математик Ісаак Ньютон (1643-1727). Стержень його наукового світогляду можна сформулювати наступним чином: час і простір мають абсолютний характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії; рух має всезагальний характер; усі явища у світі перебувають у причинно-наслідковому зв’язку. Найважливішим науковим досягненням Ньютона стало відкриття законів руху і всесвітнього тяжіння. Саме ці закони дали пояснення всім попереднім відкриттям в астрономії, фізиці, математиці, звівши їх у струнку систему.
Такий фундамент дозволив природознавству в ХУШ ст. зробити якісний крок вперед. Навіть неповний перелік зроблених відкриттів свідчить про переможну ходу тогочасної світової науки.
Нідерланцю Християну Гюйгенсу (1629-1695) належить пріоритет у створенні хвильової теорії світла. Англієць Роберт Бойль (1629-1691) і француз Едм Маріотт (1620-1684) відкрили головний закон теорії газів. Француз Шарль Кулон (1736-1806) експериментував у галузі електростатики. Італієць Алессандро Вольта (1745-1827) сконструював першу електричну батарею. Француз Антуан Лавуазьє (1743-1794) пояснив природу горіння й окислення, склав перший перелік хімічних елементів. Швед Карл Лінней (1707-1778) розробив класифікацію рослин. Українець Інокентій Гізель (близько 1600-1683, ректор Києво-Могилянської академії) у 40-х роках ХУП ст. сформулював, а у ХУШ ст. Антуан Лавуазьє та росіянин Михайло Ломоносов експериментально довели принцип збереження матерії й руху. Збагачувалися всі галузі наукових знань.
Все глибшим стає процес зближення науки і практичних потреб людини, започаткований ще в епоху Відродження. Прикладом може стати створення англійцем Едуардом Дженнером (1749-1823) вакцини проти віспи, що дала можливість взагалі уникнути цієї хвороби, а не лише її лікувати, як це було раніше.
Технічні наукові досягнення починають широко запроваджуватися у виробництві. Завдяки їм були створені механічна прядильна машина і ткацький верстат. У свою чергу вони стали стимулом для винайдення англійцем Джеймсом Ваттом (1736-1819) універсального двигуна – парової машини, запатентованої у 1784 р. У наступному столітті цей доленосний винахід відкрив еру промислового перевороту.
2. Епоха просвітництва – новий погляд на суспільство
Впровадження нового погляду на природу, нових методів у природознавстві спонукали науковців звернути увагу на людський фактор у суспільстві.