4. Рівні й форми культури
Культура – це досить складна, багаторівнева система. Прийнято підрозділяти культуру по її носію. В залежності від того, хто створює культуру, тобто хто є суб’єктом культурної творчості, і який її рівень, розрізняють національну й світову культури.
Національна культура тісно пов’язана з поняттями “нація” і “етнос”. Зупинимося на їхньому визначенні. Під “етносом” (з грецької – “плем’я”, “народ”) слід розуміти стійку спільність людей, яка історично склалася на певній території і має відносні особливості культури (відповідну мову, психіку, самосвідомість).
Нація (з латинської теж “плем’я”, “народ”) – вищий етап розвитку народу, коли завдяки спільному ринку і державі формується усвідомлення національної приналежності. Національна культура становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників відповідної нації.
Етнічні й національні культури між собою тісно пов’язані. В межах певних держав етнічні культури формують національні. З іншого боку існування національних культур забезпечує збереження, не розмивання етнічних культур, що є частинами національних культур.
Отже, національна культура виступає синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства. Своєрідність національної культури, її неповторність й оригінальність проявляються як в духовній сфері життя й діяльності (мова, література, музика, живопис, релігія), так і в матеріальній сфері життя й діяльності (особливості економічного устрою, ведення господарства, традиції праці й виробництва).
Світова культура – це вікова сукупність культур цілісного світу, або ще можна сказати: синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють нашу планету. Вона визначається власною системою загальнолюдських цінностей.
У другій половині ХХ ст. і на даному етапі відбувається двоєдиний культурний процес – інтеграція народів і здобуття народами національного суверенітету. Завдяки цьому посилюється завдання збереження культурної самобутності незалежного, вільного народу.
В залежності від суб’єктів культури, тобто тих, хто створює чи користується благами культури, визначають три форми культури: елітарна (висока), народна (фольклор), масова.
Елітарна або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями. Отже, виробником і споживачем елітарної культури є вищий привілейований прошарок суспільства – еліта (від французької “еліте” – “краще”, “відбірне”, “вибране”).
У різних соціологічних і культурологічних теоріях визначення еліти неоднозначне. Італійські соціологи Роберт Міхельс (1876-1936) і Гаетано Моска (1858-1941) вважали, що еліту по відношенню до мас характеризує висока ступінь діяльності, продуктивності, активності.
Проте у філософії й культурології більшого поширення набуло визначення еліти як особливого прошарку суспільства, який наділений специфічними духовними здібностями. За таким тлумаченням до еліти належить не просто вищий прошарок суспільства, правляча верхівка. Еліта є в кожному суспільному класі.
Отже, еліта – це частина суспільства, найбільш здібна до духовної діяльності, наділена високими моральними й естетичними здібностями. Саме вона забезпечує суспільний прогрес. Тому мистецтво в першу чергу повинно бути орієнтовано на задоволення її запитів й потреб.
Елітарна культура випереджує рівень сприйняття її пересічною людиною. Типовим проявом елітарної культури є теорія й практика “чистого мистецтва” або “мистецтва для мистецтва”.
На відміну від елітарної народна культура створюється анонімними творцями, які не мають професійної підготовки.
Народну культуру називають ще любительською (не по рівню, а по походженню) або колективною. Вона включає: міфи, легенди, епос, казки, пісні, танці.
По своєму виконанню елементи народної культури можуть бути: індивідуальними (викладення легенд); груповими (виконання пісень, танців); масовими (карнавальні свята).
Ще одна назва народної культури – фольклор (з англійської “народна мудрість”). Він завжди локалізований, оскільки пов’язаний з традиціями певної місцевості; демократичний, так як в його створенні беруть участь всі бажаючі.
У ХХ ст. виник феномен масової культури. Для його розкриття почнемо з визначення: що ж таке “маса”, що під нею розуміється?
Є декілька визначень “маси”.
1. Недиференційна (тобто неподільна) множина, протилежність поняттю клас. Маси не мають організації. Їх формують засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення).
2. Натовп, поведінка якого підкоряється своєрідному “масовому психозу”, що грунтується не на розумі, а на пристрасті.
3. Публіка, тобто група людей, які об’єднані чисто зовнішніми й випадковими ознаками.
4. Синонім неосвіченості, некомпетентності.
5. Механізоване суспільство, продукт машинної техніки й масового виробництва, в якому людина втрачає свою індивідуальність.
6. ”Зверхорганізоване”, бюрократичне суспільство, де панує тенденція до одноманітності й відчуження. Від людини нічого не залежить і вона це розуміє. Всі рішення приймаються “зверху”. Таким чином особистість втрачає свої риси на користь стадності.
Масова культура – це поняття, яке визначає особливості виготовлення культурних цінностей в “масовому суспільстві”, яке орієнтоване на “масове споживання”.
Коли ж з’явилася масова культура? З приводу витоків масової культури в культурології існує кілька поглядів.
1. Передумови масової культури формуються з моменту виникнення людства, а конкретніше з появою християнської цивілізації. Як приклад наводять спрощені варіанти Священних книг (“Біблія для бідних” тощо), розрахованих на масову аудиторію.
2. Витоки масової культури пов’язані з появою в європейській літературі ХУП-ХУШ ст. пригодницького, детективного, авантюрного роману. Саме він значно розширив аудиторію читачів за рахунок величезних тиражів. Прикладом служить творчість англійського письменника Даніеля Дефо – автора широко відомого роману “ Життя й незвичайні пригоди Робінзона Крузо”.
3. Великий вплив на розвиток масової культури мав прийнятий у 1870 р. у Великій Британії закон про загальну грамотність. Він дозволив багатьом людям освоїти основний вид художньої творчості Х1Х ст. – роман.
Однак все вищезазначене – це передісторія масової культури. У власному розумінні масова культура проявила себе вперше в США в ХХ ст. Тобто законодавцями моди в сфері масової культури стали США. Відомий американський політолог Збігнев Бжезинський любив повторяти фразу, що стала крилатою: “Якщо Рим дав світу право, Британія – парламентську систему, Франція – культуру і республіканський устрій, то сучасні США дали світу науково-технічну революцію та масову культуру”.
Витоки концепції масового суспільства і відповідної масової культури стали можливі в результаті переходу від якісного капіталізму до масового виробництва, що супроводжувався втратою станових привілеїв.
У виникненні такого феномену як масова культура головну роль зіграли засоби масової інформації (преса, радіо, кіно, телебачення). Її типові риси – стандартизація, засилля легко доступних форм, ринкове ставлення до мистецтва, науки, політики, релігії як до виробників споживчих вартостей.
На відміну від високої, елітарної культури, орієнтованої на думаючу, інтелектуальну публіку, масова культура свідомо орієнтується на усереднений рівень масового споживача.
Популярним атрибутом масової культури стали так звані “мильні опери” – нескінчені телевізійні серіали. Вперше схожі постановки з’явилися на радіо в США в 1930-ті роки. Сюжет з продовженням включав і рекламу компаній, які виробляли мийні засоби, оскільки вони фінансували трансляцію. Звідси пішла назва – “мильні опери”.
Тобто, як ми вже відмічали, електронні засоби масового зв’язку (радіо, кіно й телебачення) створили масу й відповідно – масову культуру. Зараз телевізійні серіали збирають найширшу аудиторію споживачів масової культури.
У масовій культурі залишаються популярними й такі жанри мистецтва як детектив, вестерн, мелодрама, мюзикл, комікс. Саме в цих жанрах створюються спрощені “версії життя”, які зводять соціальне зло до психологічних і моральних факторів.
Цьому служать й такі ритуальні формули масової культури як “доброчесність завжди винагороджується”, ”любов і віра (в себе, в Бога) завжди перемагає”.
Таким чином, у художній творчості масова культура виконує специфічні соціальні функції. Серед них головною є ілюзійно-компенсаційна: прилучення людини до світу ілюзійного досвіду й мрій, що не збуваються.
Масова культура може стати й становиться інструментом впровадження в масову свідомість бажаних для певних соціальних груп стереотипів поведінки. Вона може стимулювати у “масах” нові, невідомі їм раніше потреби, формувати певні стандарти естетичного смаку.
Масова культура створюється й нав’язується зверху відповідними майстрами-професіоналами – менеджерами, письменниками, теле- та кінорежисерами і сценаристами, естрадними композиторами, музикантами, співаками, акторами.
Нерідко все це робиться на високому професійному рівні. Проте якість творчості визначається лише одним критерієм – комерційним успіхом. Масова культура є надзвичайно прибутковою справою, особливим типом бізнесу (шоу-бізнесу).
Комерційні мистецтво й література з їх штампами, реклама, комікси отримали узагальнене визначення – кітч (від німецького жаргонного слова “kitschen” – “збирати вуличне сміття”).
Отже, масова культура розрахована на споживання всіма людьми незалежно від місця їхнього проживання. В першу чергу масова культура орієнтується на комерційні цілі. Вона передбачає пасивне споживання культури. Відтак ця культура здатна виступати засобом маніпулювання свідомістю споживача.