Загрозлива ситуація склалася в українському книгодрукуванні. Тиражі української книги скорочувалися. Оптимальним показником вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на рік. Якщо в 1991 р. в Україні цей показник становив З,6, то на початку 2000 р. – 1. Комерційна література головно ввозиться із Росії.
Для виправлення ситуації потрібні не лише адміністративні заходи, а й насамперед державна економічна підтримка. Щоправда, в цьому напрямку вже зроблені перші кроки. В 2004 р. пільги на податок на додану вартість (ПДВ) залишені лише за українськими виданнями.
До того ж труднощі виникли в популяризації й розповсюдженні української книги. Якщо в 1990-х роках в Україні існувало 4 тис. бібліотек, то зараз кількість їх зменшилася майже в 10 разів. Така ж загрозлива ситуація склалася й з книгарнями.
Разом з тим зрушення відбулися в освітянській справі, в якій зникла одноманітність. З’явилися нові види середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією – гімназії, ліцеї. Діє програма державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. відбувся перехід на 12-річну середню освіту.
Однак соціальне розшарування населення надало системі освіти по суті становий характер. Система професійного навчання занепала. Державні школи, вчителі достатньою мірою матеріально не забезпечуються.
Реформується система вищої школи. Поряд з державними учбовими закладами діють комерційні вузи, які не завжди мають відповідний рівень. Для усунення цього недоліку введена система акредитації вузів.
Попри фінансові та інші труднощі розвивається українська наука. Україна бере участь у великих міжнародних наукових програмах, зокрема, в космічних. Вперше запрацювала національна українська станція в Антарктиді.
Проте скорочення державного фінансування змусило залишити наукову діяльність або емігрувати за кордон багатьох науковців. Приватизація підприємств негативно позначилася на діяльності галузевих наукових і проектних інститутів.
Від фінансових труднощів страждає й українське мистецьке життя. Суттєве зменшення державного фінансування негативно позначилося на розвитку театру й кіно, хоча митці й отримали свободу творчості, можливість вільної гастрольної діяльності.
Національні меншини України мають широку можливість задовольняти свої культурні запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців, болгар та інших національних меншин. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською, іншими мовами викладання, запроваджено видання національної періодичної преси, національної книги.
Принципово змінилися відносини держави і церкви. Конституція України гарантує громадянам свободу совісті й віросповідання. За станом на 1 січня 2000 p. в Україні діяло близько 22 тис. релігійних організацій, які входять до 80 конфесій, течій і напрямів.
Водночас з проголошенням незалежності України відбувся розкол у православній церкві. Склалися три православні конфесії: Українська православна церква Московського патріархату, Українська православна церква Київського патріархату і Українська автокефальна православна церква. Відновлена діяльність Української греко-католицької церкви. На порядку денному стало об’єднання всієї територіальної православної церкви в Україні й таким чином створення Української православної помісної церкви (тобто по місцю її знаходження, незалежної від церкви іншої держави).
Отже, сучасний стан української культури, як і культури у всьому світі, характеризується як досягненнями та перспективами, так і втратами та протиріччями. Утворення української незалежної держави відкриває перед національною культурою нові можливості. Подальший розвиток української культури великою мірою залежить від політичних та економічних чинників. Будемо мати надію, що сучасна політична ситуація призведе до економічного зростання, яке в свою чергу має активізувати українське культурне життя.
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 9:
1. Білецький П.О. та ін. Українське мистецтво та архітектура кінця Х1Х – початку ХХ ст. – К.: Наукова думка, 2000. – 236 с.
2. Великие кинозвезды ХХ века. – М.: Мартин, 2001. – 495 с.
3. Верман Карл. История искусств всех времен и народов. В 3 т. – М.: АСТ, 2001.- Т.1. – 942 с.; Т.2.- 943 с.; Т.3. – 943 с.
4. Веселовська Г.І. Дванадцять вистав Леся Курбаса. – К.: Держ. центр театр. мистецтва ім. Л.Курбаса, 2004. – 316 с.
5. Вінок пам’яті Олеся Гончара: Спогади, хроніка. – К.: Укр. письменник, 1997.- 452 с.
6. Герої та знаменитості в українській культурі. – К.: Укр. центр культ. досліджень. І-тут культ. політики, 1999.- 351 с.
7. Гордон Д.И. Звезды театра и кино. – Х.: Фолио, 2005. – 398 с.
8. Грушевський М.С. Історія української літератури. В 6 т.– К.: Либідь.–Т.1.– 1993.–389 с.; Т.2.–1993.–261 с.; Т.3.–1993.–282 с.; Т.4.–1994.– 232 с.; Т.5.-1995.–254 с.; Т.6.-1996.–260 с.
9. Госейко Любомир. Історія українського кінематографа. 1896-1995. – К.: KINO-КОЛО, 2005. – 461 с.
10. Єфремов С. Історія українського письменства. – К.: Femina, 1995. – 685.
11. Жаборюк А.А. Український живопис останньої третини Х1Х – початку ХХ ст. – К., Одеса: Либідь, 1990. – 307 с.
12. Історія української літератури Х1Х ст. У 3 кн. – К.: Либідь. – Кн.1.- 1995. – 364 с.; Кн. 2.- 1995. – 381 с.; Кн. 3. – 1998. – 429 с.
13. Історія української літератури ХХ ст. В 2 кн. – К.: Либідь. – Кн. 1. – 1994. – 781 с.; Кн. – 2 . - Ч.1.- 1994. – 367 с.; Ч.2.- 1995. – 509 с.
14. Історія української художньої культури. – Харків: ХДАК.- 1999.-194 с.
15. Капельгородська Нонна М. Начерки далекої кіноісторії. – К.: АВЛІ, 2005. – 213 с.
16. Кононенко П.П. Українська освіта у світовому часопросторі. (П.П.Кононенко, Т.П.Кононенко) – К.: Товариство “Знання” України, 2007. – 591 с.
17. Ліндсей Д. Коротка історія культури. В 2 т. – К.: Мистецтво, 1995.- Т.1.- 234 с.; Т.2.- 253 с.
18. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник. (О.О.Любар, М.Г.Стельмахович, Д.Т.Федоренко). – К.:Знання. 2006, - 447 с.
19. Нариси з історії українського мистецтва. – К.: Мистецтво, 1996. – 670 с.
20. Попович М.В. Нарис історії культури України – К.: Артек, 2001. – 727 с.
21. Скляренко В.М. 100 знаменитых актеров. – Х.: Фолио, 2006. – 509 с.
22. Скляренко В.М. 100 знаменитых художников Х1Х-ХХ в. - Х., Фолио, 2006. – 509 с.
23. Сто великих режиссеров. – М.: Вече, 2004. – 468 с.
24. Українське мистецтво та архітектура кінця Х1Х – початку ХХ ст. – К.: Наукова думка, 2000.- 236 с.
25. Шейко В.М. Культура. Цивілізація. Глобалізація. (Кінець Х1Х – початок ХХ1 ст.). В 2 т. – Харків: Основа, 2001.- Т.1. - 518 с.; Т.2. – 398 с.
26. Шейко В.М. та ін. Історія української художньої культури. – Харків: Регіон-інформ, 2003.- 178 с.
27. Шмагайло Ростислав Т. Мистецька освіта в Україні середини Х1Х – середини ХХ ст.: Структурування, методологія, художня позиція. – Львів: Укр. технології, 2005. – 526 с.
ТЕСТ
Тема 9. Українська культура Х1Х – ХХ ст.
1. Започаткував українську етнографію працею “Опис весільних українських простонародних обрядів”: а) Григорій Калиновський; б) Яків Маркович; в) Михайло Максимович.
2. Автором праці “Досвід збирання старовинних українських пісень”, основоположником української фольклористики є: а) Микола Цертелєв; б) Михайло Максимович; в) Григорій Калиновський.
3. ”Історію русів”, яка започаткувала висвітлення української історії, написав: а) невідомий автор; б) Дмитро Бантиш-Каменський; в)Микола Костомаров.
4. Першим вузом, відкритим в Наддніпрянській Україні в 1805 р., став: а)Харківський університет; б Київський університет; в)Одеський університет.
5. Основоположником української художньої прози був: а) Григорій Квітка-Основ’яненко; б) Пантелеймон Куліш; в) Іван Нечуй-Левицький.
6. Основи українського реалістичного малярства Х1Х ст. заклав:
а) Костянтин Трутовський; б) Микола Самокиш; в) Тарас Шевченко.
7.Вільну академію пролетарської культури (ВАПЛІТ) заснував:
а) Микола Хвильовий; б) Василь Блакитний; в) Микола Зеров.
8. У 1918 р. очолив Українську Академію наук: а) Микола Крилов; б) Микола Стражеско; в) Володимир Вернадський.
9. Політика українізації діяла в Україні в:
а) 1920-х роках; б) 1930-х роках; в) 1960-х роках.
10. Дисидентський рух в Україні виник в епоху:
а) відлиги; б) застою; в) перебудови.
ТЕМА 10.
”ЗАРУБІЖНА КУЛЬТУРА Х1Х-ХХ СТ.“
План
1. Промисловий переворот, наукові досягнення і освіта – базова основа культурного прогресу.
2. Основні напрямки літературного процесу: романтизм, реалізм; декаданс та його течії: натуралізм, символізм, “чисте мистецтво”.
3. Характерні особливості головних течій в образотворчому мистецтві: класицизм, реалізм, символізм, імпресіонізм, постімпресіонізм; модернізм та його види: дадаїзм, сюрреалізм, фовізм, кубізм, футуризм, абстракціонізм.
4. Нові напрямки в архітектурі та будівництві.
5. Розвиток театрального мистецтва, музики, кінематографа.
1. Промисловий переворот, наукові досягнення і освіта – базова основа культурного прогресу
Х1Х ст. – завершальний етап розвитку культури Нового часу. Саме в цьому столітті культура зробила якісний стрибок у своєму розвитку. Його запорукою стали значні науково-технічні досягнення, що відбулися в передових державах світу. Вони стали основою для суттєвого збагачення культурного життя.
У свою чергу утвердження схожого соціально-економічного ладу, розширення міждержавних економічних, політичних, культурних відносин, удосконалення засобів зв’язку сприяли виникненню тенденції зближення культур і формуванню світової культури.
Промисловий переворот у Європі започаткував вже згаданий винахід англійського винахідника Джеймса Уатта універсального парового двигуна, що відіграв велику роль в появі парового молота та універсальних металорізальних верстатів. Останні дали змогу перейти до машинного виробництва. Таким чином машини почали виробляти машини.
Парова машина дала змогу здійснити революцію на транспорті. Завдяки їй американський винахідник Роберт Фултон (1765-1815) сконструював пароплав, а англійський інженер Джордж Стефенсон (1781-1848) – паровоз. Ці нові транспортні засоби збільшили можливості спілкування людей, в тому числі й на ниві культури.