ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 1:
1. Гуревич П.С. Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с
2. Корінний М., Потапов Г., Шевченко В. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.- 182 с.
3. Костина А.В. Массовая культура как феномен постиндустриального общества. М.: КомКнига, 2006, - 350 с.
4. Культура и культурология: Словарь. – Екатеринбург, М.: Деловая книга. Академ. проект, 2003.- 926 с.
5. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М.Закович, І.А.Зязюн, О.М.Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567с.
6. Руднев В.П. Энциклопедический словарь культуры ХХ ст. Ключевые понятия и тексты. – М.: Аграф, 2003.- 599 с.
7. Хоруженко К.М. Культурология. Энциклопедический словарь. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1997.- 639 с.
8.Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посібник. - 3 вид. – К.: Знання-Прес, 2007. – 353 с.
1. У Давньому Римі слово “культура” означало:
а) вміння обробляти землю; б) матеріальну діяльність людини; в) духовний світ людини.
2 .Книга “Наука про культуру”, що стала рубіжною у формуванні культурології як науки, написана:
а) Едуардом Тайлором; б) Освальдом Шпенглером; в) Леслі Уайтом.
3.Стосовно духовного життя термін “культура” вперше вживається:
а) Марком Туллієм Цицероном; б) Самуелем Пуфендорфом; в) Іммануїлом Кантом.
4.У науковий обіг поняття “культура” увів:
а) Марк Туллій Цицерон; б) Самуель Пуфендорф; в) Едуард Тайлор.
5.Автором концепції, згідно якої поняття цивілізація й культура схожі і водночас мають великі розбіжності, є:
а) Арнольд Тойнбі; б) Фернан Бродель; в)Освальд Шпенглер.
6.Передачу історичного досвіду поколінь через механізм культури здійснює функція культури:
а) світоглядна; б) комунікативна; в) пізнавальна.
7.Культура, що створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями, є культурою:
а)елітарною; б) масовою; в) народною.
8.Синтез культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства -характерна особливість:
а) класової культури; б) національної культури; в) світової культури.
9.Культура, що створюється привілейованою частиною суспільства або по її замовленню професійними творцями, є:
а) масовою культурою; б) народною культурою; в) елітарною культурою.
10.Вікова сукупність культур цілісного світу – особливість:
а) світової культури; б) національної культури; в) класової культури.
ТЕМА 2.
“ІНСТИТУТИ КУЛЬТУРИ ЯК СИСТЕМА ЇЇ ЦІННОСТЕЙ”
План
1. Влив релігії на розвиток культури.
2. Мистецтво – одне із основних інститутів культури.
3. Освіта як основний елемент в системі цінностей культури.
4. Наука – складова частина системи цінностей культури.
1. Вплив релігії на розвиток культури
Розвиток культури супроводжувався виникненням і становленням відносно самостійних систем цінностей. Спочатку вони включалися в контекст культури.
Однак пізніше розвиток цих систем цінностей приводить їх до все більш глибокої спеціалізації і нарешті до їхньої відносної самостійності. Так сталося з релігією, мистецтвом, наукою і освітою.
В сучасній культурі можна вже говорити про їхню відносну самостійність і взаємодію культури з цими інститутами.
Релігія стала однією з самих давніх систем цінностей культури. Термін “релігія” латинського походження й означає “благочестя”, “побожність”. Релігія – одна із форм духовно-практичного освоєння (бачення) світу, що ґрунтується на вірі в існування Бога чи богів, тобто надприродної сили, яка панує над людиною в її повсякденному житті.
Релігія є комплексним явищем, яке включає ідеї, погляди, уявлення про надприродне, а відтак і викликані ними переживання, настрої, емоції; відповідні культові дії (молитви, богослужіння, обряди, свята); організації, що об’єднують і спрямовують релігійну свідомість віруючих. Історичні форми розвитку релігії – племені, національно-державні (етнічні), світові (буддизм, християнство, іслам).
Племені форми релігії (деякі автори називають їх релігійною свідомістю, що передувала формуванню релігії) зародилися ще на зорі людства, а саме у первісному суспільстві (доба кам’яного віку: палеоліту, мезоліту, неоліту). Саме тоді виникають релігійні уявлення як необхідність пояснення навколишнього світу. Вся духовна культура ранньої родової общини мала тісні переплетіння релігійних уявлень. Вони зароджувалися та формувалися в таких перших початкових, простіших формах як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.
Людина вірила в те, що певні види тварин, рослин, іноді явищ природи виступають предками, покровителями людини або цілих родів, що між ними існує надприродний родинний зв’язок. Це становить суть тотемізму (від слова “тотем” – “його рід”). Люди вірили, що від тотема залежало їхнє життя, тому на нього намагалися вплинути різними магічними способами. На основі тотемізму виник культ тварин.
Тотемізм увійшов як елемент у сучасні релігії. Особливо його вплив відчутний в індуїзмі, де багато тварин вшановуються як священні. Серед них найпочесніше місце посідає корова. Сліди тотемізму простежуються і в християнстві. Святий дух зображується у вигляді голуба, а Христос часто називається агнцем, тобто ягням.
Людина обожнювала речі неживої природи, вірила в надприродні властивості матеріальних предметів: каменів, дерев, а пізніше – ідолів, які можуть їй допомогти. Ці вірування лежать в основі фетишизму. Термін “фетишизм” утворено від французького слова “фейтіс” (тобто “талісман”, “амулет”). Конкретному предмету-амулету приписувалася надприродна магічна сила, здатна охороняти його власника від лиха, хвороб, поганого впливу. В різних релігіях фетишизм перетворився на поклоніння священним книгам, іконам, мощам, хресту, культовим спорудам.
У первісному суспільстві зародились ритуальні дії. На їх основі виникла магія – віра людей у можливість впливу на навколишню дійсність. Саме слово “магія” іранського походження і відповідає таким словам, як “чаклунство”, “чарівництво”. Магія присутня в танці, що передує полюванню, в шептанні знахарки, яка виганяє хворобу з тіла хворого тощо.
Розрізнялися такі види магії:
- чорна магія – її мета завдати комусь шкоди;
- біла магія – її мета комусь допомогти;
- любовна магія – її мета привернути чи відвернути кохання;
- лікувальна магія – “шаманське” лікування хвороб;
- господарська магія – забезпечення врожаю або успіхів у полюванні.
Люди мали уявлення про існування безсмертної, незалежної від тіла душі людини. Ці вірування становлять суть анімізму. Термін “анімізм” утворено від латинських слів “anima” – “душа” і “animus” – “дух”. Люди вірили в те, що померла особа, точніше її душа, якимось чином продовжує існувати, переселяється в загробне життя. Крім того, анімізм передбачає існування духів – надприродних фантастичних істот (лісовик, мавка, русалка тощо).
Існування душі після смерті уявлялось аналогічним життю людини. Душі приписувалися звичайні людські потреби: в їжі, одягу. Цим пояснюється звичай одягати на померлого кращий одяг і прикраси, класти в труну предмети праці, залишати в могилі їжу і воду.
Релігійна свідомість з її першими уявленнями про надприродні явища породила культову практику: обрядові танці, заклинання, ворожіння тощо.
Оформлення релігії в сучасному розумінні слова відбулося разом з виникненням ранньокласового суспільства, перших національних державних утворень. Релігія даного періоду розвитку людства сповідувала політеїзм (тобто багатобожжя) та генотеїзм (визнання багатьох богів на чолі з одним верховним богом).
Стержнем такої релігії був міф. Він є найбільш давня система цінностей. Вважається, що в цілому культура рухається від міфу до логосу, тобто від вимислу і умовності до знання, до закону.
Міф – грецьке слово й перекладається як “переказ”. Термін “міфологія” має два визначення. Перше: “міфологія” – це наука, яка вивчає міфи (їхнє виникнення, зміст, розповсюдження). Друге: “міфологія” – система міфів і міфологічна свідомість різних народів. Міфологія як галузь культури є наївне і разом з тим фантастичне уявлення людей в докласовому і ранньокласовому суспільстві про світ, природу і людське буття. Міфи пояснюють походження світу, богів і героїв, а також взаємодію людини з богами, з природою. Але міф відрізняється від казки чи легенди тим, що сприймається як реальність.
Різні наукові школи дають різну оцінку міфам, вважаючи, що вони є:
- способом і формою певного донаукового мислення й світогляду;
- різновидом релігійної свідомості, тісно пов’язаної з обрядовою, ритуальною дією, перед усім спрямованою на природу, її сили;
- розповіддю, що ґрунтується на уособленні (персоніфікації) явищ природи і соціальних відносин з виразною тенденцією до їхньої символізації.
Проте всі дослідники погоджуються, що суть міфу складає несвідоме поріднення людини з силами природи. В міфу природа виступає як світ грізних, але рідних людині міфологічних істот або одухотворених предметів – богів, демонів, героїв, духів, рослин, каменів тощо. В міфу все умовно й символічно. Міф дозволяє загострювати той чи інший аспект цінності, гіперболізувати її, підкреслювати і навіть виокремлювати.
Міфологічний твір складається як би з двох рівнів – зовнішнього (образного) і внутрішнього – понятійного. В процесі росту раціонального мислення зовнішній (образний) рівень починає поступово зменшуватися. Відтак розвивається внутрішній (понятійний) рівень. Тобто виникають зародки філософії. Поступово міфи перепліталися з обрядами. Останні оживляли, інсценували міфи, тоді як міфи пояснювали, тлумачили ці обрядові таїнства.
Міф виник ще у первісному суспільстві, проте досяг розквіту в ранньокласовому суспільстві. За формою і змістом міфи й системи міфологічних поглядів мають етнічно чи локально забарвлений характер. З ними познайомитися дали можливість перші письмові джерела. Завдяки ним людство має уявлення про найдавнішу міфологію. Це були міфологічні системи країн Давнього Сходу: Месопотамії, Єгипту, Індії, історія яких сягає корінням в 1У-П тис. до н.е.