Фреска і мозаїка почали широко використовуватися в античній архітектурі. Термін “фреска” перекладається з італійської як “свіжий”. Сама назва відтворює техніку фрески. Це є живопис фарбами на свіжій штукатурці.
Термін “мозаїка” йде від грецького слова “музи”. Це були богині (дочки Зевса і Мнемозіни) – покровительки поезії, мистецтва і науки (Кліо – муза історії, Уранія – астрономії, Талія – комедії, Мельпомена – трагедії, Терпсіхора – танцю, Полігімнія – гімнів, Евтерпа – ліричної поезії, Ерато – любовної лірики, Калліопа – епічної поезії). Імена цих дев”яти муз вперше названі в поемі Гесіода “Теогонія” (УП ст. до н.е.), що розповідала про походження світу і богів.
Сама ж мозаїка являє собою зображення чи візерунок, виконані із кольорових каменів, смальти (кольорове непрозоре скло), керамічних плиток та інших матеріалів.
Графіто (в перекладі з італійської “видряпаний”). Техніка графіто передбачає продряпування верхнього тонкого шару штукатурки до оголення нижнього шару, який за кольором відрізняється від верхнього.
Вітраж широко представлений у храмовій архітектурі європейського середньовіччя, а саме в готичному стилі архітектури. Вітраж в перекладі з французької – “вставлення шибок”. Технікою вітражу є декоративна композиція чи орнамент, виконані із кольорового скла для вікон або дверей.
Видом образотворчого мистецтва вважається графіка. Це є однотонний малюнок, переважно виконаний на папері олівцем, пером, пензлем, вугіллям, крейдою.
Окремим видом графіки є гравюра. Вона з’явилася разом з виникненням друкарства. Сам термін перекладається з французької як “вирізати” і безпосередньо відтворює техніку створення гравюри. На дошці (що є друкарською формою) вирізається малюнок. Потім з нього за допомогою друкарської фарби робиться друкарський відбиток.
Протягом усього існування людського суспільства досить поширеним видом мистецтва стала скульптура. Термін скульптура в перекладі з латинської означає “вирізаю”.
Перші скульптурні зображення виникли ще в первісному суспільстві. Що ж таке скульптура? Скульптура – це вид образотворчого мистецтва, твори якого мають об’ємність, тримірну форму й виконуються з твердих і пластичних матеріалів (камінь, метал, глина, гіпс).
Розрізняють круглу скульптуру і рельєфну. Круглу скульптуру можна споглядати з усіх боків. Вона представлена статуями, погруддями. У рельєфі опукле зображення виступає з площини, що становить основу твору.
Існує монументальна скульптура, тобто така, яка має значні розміри. До неї відносяться пам’ятники, монументи, скульптурні композиції. Є також станкова скульптура, що має набагато менші розміри (приблизно природні розміри). Маленькі ж статуетки людей і тварин отримали назву скульптури малих форм.
Буття людини і навколишній світ відобразились у танцях, музиці, співі, театралізованих виставах, що є також видами мистецтва.
Танець – вид мистецтва, в якому художній образ створюється за допомогою рухів танцівника.
Музика (термін походить від грецької – “мистецтво муз”). Вона відтворює дійсність у художньо-звукових образах. За способами виконання музика поділяється на вокальну (голос співака), інструментальну (звучання різних інструментів), вокально-інструментальну (поєднання двох перших).
Театр (в перекладі з грецької “видовище”) – вид мистецтва, яке відображає дійсність у художніх сценічних образах. Як вже ми відмічали раніше, театральні вистави започаткували давні греки.
Одним з найдавніших є мистецтво слова. Спочатку воно існувало в усній формі оповідей, міфів, епосу. З виникненням писемності мистецтво слова розвинулося у художню літературу.
Література в перекладі з латинської означає “рукопис”. Отже, література – це твори писемності, в тому числі художні, наукові, політичні та інші.
Художня література – один із різновидів мистецтва, яке відтворює дійсність або уявлення про неї в художніх образах. Існують три літературні роди: епос, лірика, драма.
Епос (в перекладі з грецької “слово”, “розповідь”). До нього відносяться народні героїчні пісні, поеми, сказання, в яких відображаються важливі події історичного життя народу. Найдавніші види епічної творчості народу – міф, казка, легенда.
Лірика – віршовані твори, що передають людські почуття, емоції, переживання.
Драма – один із основних жанрів драматургії поряд з трагедією і комедією.
Головні літературні напрями – класицизм, романтизм, реалізм, натуралізм та інші. Більш детально про них буде йти мова в наступних відповідних лекціях.
З винаходом нових технічних заходів з’явилося мистецтво фотографії, кіномистецтво, мистецтво радіо і телебачення. Етапи їхнього розвитку також будуть висвітлюватися пізніше.
Тут лише зазначимо, що радіомистецтво й кіномистецтво стали можливі з виникненням наприкінці Х1Х ст. радіо й кінематографічної техніки. Існує чотири види кіномистецтва: художнє (ігрове), документальне, науково-популярне і мультиплікаційне (латинською “множення”). Ще одна назва останнього – анімаційне (латинською “аніма” – “душа”, тобто “одухотворення” , “оживлення”).
Мистецтво телебачення оформилося у середині ХХ ст. і пов’язане з передачею на відстань зображень рухомих предметів за допомогою радіоелектронних пристроїв.
Перелічені види мистецтва можна згрупувати за способами сприйняття їх людиною. Такими є наступні.
1. Просторові або пластичні (об’ємні) – за способом втілення художнього образу. До них належать архітектура, скульптура, живопис, графіка, художня фотографія, література.
2. Слухові – за формою чуттєвого сприйняття. Серед них музика, радіо.
3. Зорово-слухові – поєднують властивості кількох видів. Прикладом є театр, кіно, телебачення, цирк.
Роль мистецтва у розвитку культури суперечна, воно одночасно конструктивне й деструктивне. Мистецтво може виховувати в дусі високих ідеалів і навпаки.
В цілому мистецтво здатне підтримувати відкритість системи цінностей, відкритість пошуку й вибору орієнтації в культурі. Така специфіка мистецтва сприяє вихованню духовної незалежності людини, свободи її Духа. Для культури це важливий потенціал і фактор її розвитку.
3. Освіта як основний елемент в системі цінностей культури
В оволодінні знаннями в усіх галузях культури важливу роль відіграє система освіти. Що ж таке освіта? Освіта – це процес і наслідок засвоєння систематизованих знань, умінь і навичок необхідних як для практичної, так і для наукової діяльності. Освіта – необхідна умова підготовки індивіда до життя й праці, основний засіб його прилучення до культури. Саме вона здійснює передачу й відтворення культурного досвіду поколінь. Причому транслюються не лише знання, але й тип мислення, будова мови, спілкування, загальнолюдські й національні цінності, традиції й новації.
Отже, оволодіння культурою починається із освіти. Завдання освіти – доручення людини до культурних цінностей науки, мистецтва, моральності, права, господарювання, тобто перетворення природної людини в культурну.
В освітньому процесі важливе значення має писемність. В свою чергу вона пройшла ряд етапів розвитку. Як відомо, існують три головні типи письма: піктографія, ідеографія та фонографія. Вони історично змінювали один одного.
Для первісного суспільства характерна піктографія (від латинського слова “piktus” – “розмальований” і грецького “grapho” – “пишу”). Піктографія – це письмо, знаки якого (піктограми) мають вигляд малюнків. Ці малюнки наочно зображували предмети та явища дійсності: людей, птахів, дерева, житло тощо.
Наступний етап у розвитку письма – ідеографія. Цим типом письма почали користуватися народи Стародавнього Сходу. Ідеографія – один з типів письма, знаки якого передають цілі поняття, тобто ідею.
Сучасний тип письма – фонографія. Фонографія – письмо, знаки якого відтворюють звуки (“фоно” в перекладі з грецької – “звук”).
Саме письмо дало можливість передавати вироблені знання із покоління в покоління. У підсумку писемність стала важливим фактором розвитку освіти.
Зміст освіти, її рівень визначаються вимогами суспільного виробництва, обумовлюються суспільними відносинами, станом науки, техніки і культури та рівнем розвитку освітянської справи і педагогічної науки.
Основний шлях одержання освіти – навчання й виховання в навчальних закладах. Проте значну роль в освітньому процесі відіграють самоосвіта, різні форми підвищення кваліфікації, культурно-освітня діяльність.
Таким способом відбувається введення людини у світ культури на різних етапах її життя. Спочатку дане введення здійснюється у формі загальної освіти. Її надають дошкільні й шкільні види освітянської справи. Набувши її, особа спроможна оволодіти спеціальною професійною освітою. За рівнем вона поділяється на середню спеціальну освіту, професійно-технічну освіту та вищу освіту. Завдання підготовки кадрів цього рівня вирішують професійно-технічні училища, коледжі та вузи. В свою чергу професійна освіта ділиться на гуманітарну й технічну.
Найбільш значними способами передачі в освіті культурного досвіду є діалог й творчість людей. У першому випадку важлива роль учителя, який здійснює трансляцію культури. У другому випадку вагоме значення має здатність самої людини поповнювати й удосконалювати свої знання.
Отже, освіта – це сукупність систематизованих знань, умінь, поглядів і переконань, набутих у різних навчальних закладах або шляхом самоосвіти.
Зміст освіти – в культурному переродженні. Якщо внутрішнє переродження не відбувається, значить освіта малоефективна.
4. Наука – складова частина системи цінностей культури.
Наука – один із порівняно нових інститутів у структурі культури. Хоча вона і зародилася ще в стародавньому світі у зв’язку з практичними потребами людей, але почала складатися лише в ХУ1-ХУП ст. У ході розвитку наука перетворилася у виробничу силу і важливий соціальний інститут, котрий впливає на всі сфери людського життя.