Що ж таке наука? Яке її визначення? Наука – це сфера людської діяльності, спрямована на вироблення й використання системи знань про дійсність. Поняття наука включає суму набутих наукових знань. Наука є складовою частиною духовної культури людства. Термін “наука” вживають й для позначення окремих галузей наукового знання.
Наука досліджує різні рівні системи організації і форми руху матерії, істотні властивості природних явищ, встановлення їхніх законів. Все це робиться з метою управління природними й соціальними процесами, передбачення характеру й напряму їхнього розвитку, створення нових технологій і удосконалення виробництва.
Як система знань наука охоплює не лише фактичні дані про предмети навколишнього світу, помисли й дії людини, не тільки закони і принципи вивчення об’єктів наукового пізнання, але й певні форми й способи їх усвідомлення, і нарешті – їхнього філософського тлумачення. Таким чином наука виступає як форма суспільної свідомості.
Фундаментом науки була філософія. Філософія намагається висловити мудрість у формах думки. Звідси й її назва, котра буквально перекладається з грецької як “любов до мудрості”.
Філософія виникла як духовне переборення міфу. В останньому мудрість була виражена у формах, які не допускали її критичного осмислення і раціонального доказу. В якості мислення філософія намагається раціонально пояснити буття.
Таким чином, філософія виступає як теоретичний світогляд і відображає людські цінності, людське ставлення до світу. Тобто, філософія є наука, що виробляє цілісний погляд на світ і місце людини в ньому.
Оскільки світ в широкому понятті є світ культури, то філософія виступає як осмислення, або цитуючи німецького філософа Георга Гегеля (1770-1831), філософія є теоретична душа культури. Різноманітність культур і можливість різних змістових позицій всередині кожної культури приводить до різноманітності філософських учень.
Розвиток філософії дав поштовх для розвитку науки як такої. Наука має за мету раціональну реконструкцію світу на основі осягнення, розуміння його суттєвих закономірностей.
Отже, духовна еволюція через релігію й філософію привела людство до науки. Саме в науці достовірність й істинність отриманих знань перевіряються спеціально розробленими засобами й способами. Наука належить сучасній культурі, породжує цивілізацію і пов’язує їх в цілісне утворення.
За визначенням деяких дослідників, наука в своєму розвиткові пройшла ряд етапів.
Першим є класичний етап науки. Він характеризується пануванням в науці класичної механіки з її жорстко визначальними причинно-наслідковими зв’язками. Йому відповідає образ всесвіту як часового механізму. Тобто в цей період панувало уявлення про механічну картину світу.
Другий етап – некласичний. Він розпочався наприкінці Х1Х - початку ХХ ст. у зв’язку з революцією у фізиці, пов’язаній з виникненням ідей відносності, ймовірності тощо. Нові відкриття в цій галузі науки докорінно змінили традиційні уявлення людства про світ, про своє місце в ньому.
У сучасному розумінні поняття науки включає в себе вчених з їхніми знаннями, досвідом; наукові заклади, експериментальне, лабораторне устаткування; науково-дослідні програми творчої діяльності; систему інформації, підготовки й атестації наукових кадрів; форми функціонування й використання усіх набутих знань.
Сучасна система науки умовно поділяється на три групи – природничі, технічні й суспільні наукові дослідження. В свою чергу кожна з цих груп поділяється на численні конкретні наукові дисципліни.
Наукові дослідження підрозділяються на фундаментальні й прикладні. До фундаментальних досліджень відноситься пізнання законів, що управляють природою і суспільством. У прикладних дослідженнях результати фундаментальних досліджень застосовуються для розв’язання пізнавальних і соціально-практичних проблем. Як правило фундаментальні дослідження передують прикладним, створюючи для останніх теоретичну основу. Скорочення відставання прикладних наук від фундаментальних – основне завдання науковців.
На даному етапі розвитку людства наука все більше взаємодіє з технікою. Такий поступальний взаємозв’язаний розвиток науки й техніки отримав назву науково-технічного прогресу.
Витоки науково-технічного прогресу відносяться до пізнього Відродження (ХУ1-ХУП ст.). Саме тоді став зміцнюватися союз наукової, технічної й винахідницької діяльності. Найбільш яскравою особою, яка уособлювала цей союз, був Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) – художник, скульптор, архітектор, вчений, інженер.
Зближення й взаємовплив науки й техніки остаточно оформилися наприкінці ХУШ - початку Х1Х ст. Розвиток науково-технічного прогресу в середині ХХ ст. привів до науково-технічної революції.
Які ж її основні риси? Це – стирання відмінностей між фізичною й розумовою працею, зростання творчого рівня праці, а саме витіснення людини із сфери безпосереднього виробничого процесу (тобто його автоматизація).
В умовах науково-технічної революції склалася єдина система “наука-техніка-виробництво”. В цій системі науці належить провідна роль.
Значення науки швидко зростає. Сучасна культура глибоко змінюється під впливом науки. Творчі можливості науки величезні. Вони все більш глибоко реформують, розвивають культуру. В історії людства наука діє як сила, що цивілізує, а культура – як сила, що одухотворяє.
Разом з тим на вершині могутності науки її може чекати криза. Останню наука може не подолати. Адже саме наука створила засоби для руйнації природи і знищення людини в ядерній війні й екологічній катастрофі.
Таким чином, релігія і мистецтво, наука і освіта є основними інститутами культури. Сама ж культура висвітлюється через призму цих її головних інститутів. Відтак у всіх наших наступних лекціях розвиток культури буде розглядатися головно саме через призму перелічених основних інститутів культури.
ЛІТЕРАТУРА ДО ТЕМИ 2:
1. Гуревич П.С. Философия культуры. – М.: NOTA BENE, 2001. – 349 с.
2. Доусон К.Г. Религия и культура. – СПб.: Алетейя, 2001.- 280 с.
3. Кононенко П.П. Українська освіта у світовому часопросторі. (П.П.Кононенко, Т.П.Кононенко) – К.: Товариство “Знання” України, 2007. – 591 с.
4. Корінний М., Потапов Г., Шевченко В. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.- 182 с.
5. Коростовцев М.А. Религия Древнего Египта. – СПб.: Журн. “Нева”: Летний сад, 2000.- 462 с.
6. Культура и культурология: Словарь. – Екатеринбург, М.: Деловая книга. Академ. проект, 2003.- 926 с.
7. Культурологія. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник (М.М. Закович, І.А. Зязюн, О.М. Семашко та ін.). – з вид. – К.: Знання, 2007. – 567 с.
8. Лапицкий В.В. Наука в системе культуры. – Псков: Псков. ин-т повышения квалификации работников образования. 1994. – 135 с.
9. Любар О.О. Історія української школи і педагогіки: Навч. посібник. (О.О. Любар, М.Г. Стельмахович, Д.Т. Федоренко). – К.:Знання. 2006, - 447 с.
10. Мифы и легенды народов мира. В 3 т. – М.: ОЛМА-Пресс, 2000. – Т.1. – 815 с.; Т.2.- 814 с. – Т.3. – 815 с.
11. Нікітін Володимир. Культурна політика в Україні: гуманітарна безпека, мова, освіта. (В. Нікітін, М. Кузьменко, О. Кузьменко; Міжнародний центр перспективних досліджень). – К.: Октіма, 2007. – 88 с.
ТЕСТ
Тема 2. Інститути культури як система її цінностей.
1.Обожнювання речей неживої природи, віра в надприродні властивості матеріальних предметів - суть релігійних уявлень:
а) фетишизму; б) тотемізму; в)анімізму;
2.Міфологія як одна із цінностей культури досягла розквіту в країні (країнах):
а) Стародавнього Сходу; б) Стародавньої Греції; в) Стародавнього Риму.
3.Самою ранньою світовою релігією став (стало):
а) буддизм; б) християнство; в) іслам.
4.”Веди” – священна книга послідовників:
а) християнства; б) ісламу; в) буддизму.
5.Письмо, знаки якого мають вигляд малюнків, називається:
а) піктографія; б) ідеографія; в) фонографія.
6.Зображення чи візерунок, виконані із кольорових каменів, смальти (кольорове непрозоре скло), керамічних плиток, є технікою:
а) мозаїки; б) фрески; в) вітражу.
7.Вирізування на дошці (що є друкарською формою) малюнка, а потім створення з нього за допомогою друкарської фарби друкарського відбитку є технікою: а) графіки; б) гравюри; в) графіто.
8.Декоративна композиція чи орнамент, виконані із кольорового скла для вікон або дверей, є технікою: а) мозаїки; б) рельєфу; в) вітражу.
9.Анімалістичний жанр живопису – це зображення:
а) тварин; б) людей; в) природи.
10.Продряпування верхнього тонкого шару штукатурки до оголення нижнього шару, який за кольором відрізняється від верхнього шару, є технікою: а) графіки; б) гравюри; в) графіто.
ТЕМА 3.
“КУЛЬТУРА ТА КОНЦЕПЦІЇ ЇЇ РОЗВИТКУ У ФІЛОСОФСЬКІЙ ДУМЦІ”
План
1. Осмислення поняття культури у філософській думці.
2. Богословська концепція розвитку культури.
3. Еволюційна і циклічна концепції розвитку культури.
4. Психолого-аналітична, функціональна й соціологічна концепції розвитку культури.
1. Осмислення поняття культури у філософській думці
Започатковує осмислення культури людського суспільства міфологія (нагадаємо, що міфологія – це уявлення давніх людей про світ, богів і героїв). Міфологічне мислення складає великий пласт культури.
У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Міфологічні культурні, а точніше релігійні уявлення давніх людей тісно пов’язані з силами природи, які уособлювалися в певних богах (тобто панував політеїзм – віра в багатьох богів). Подальший крок у розумінні культури зробила філософія Стародавньої Греції. Нагадаємо, що таке філософія. Це наука, яка виробляє цілісний погляд на світ та місце людини в ньому (грецькою філософія “любов до мудрості”).