Вклад Джона Ноймайєра в мистецтво балету (стр. 1 из 4)

План

Вступ

Розділ 1.Життя і творчість хореографа

1.1 Шлях до визнання

1.2 Творчі досягнення та новаторствоДж. Ноймайера

1.3 Балетні жанри Д. Ноймайера

Висновок

Література

Вступ

Актуальність теми полягає у вивченні творчості Джона Ноймайера, яке дало поштовх для розвитку сучасної хореографії. Саме ноймайєрівська танцювальна лексика вібрала усе – від чистої класики до американського «постмодерн данс», від умовної балетної пантоміми у стилі ХІХст.до стилізованих народних танців та побутових жестів. Також складні на перший погляд концептуальні вистави Ноймайєра, розраховані на різні сприйняття (сюжетний, поетичний, символічний, філософський) у залежності від потенціалу глядача.

Тому творчий вклад Джона Ноймайєра в мистецтво балету дуже великий, і може бути цільним порадником для керівників ансамблів та балетних труп.

Враховуючи все раніше сказане можна відзначити, що тема курсової роботи є актуальною.

Мета - на основі вивченого матеріалу і систематизації наукової літератури, зробити аналіз впливу творчої діяльності Д. Ноймайєра на розвиток сучасної хореографії.

Наукова новизна полягає у вивченні особливостей балетмейстерської роботи Д. Ноймайєра та його експерементів у напрямку так званого «симфонічного танцю».

Практичне значення курсової роботи полягає в тому, що розробки цієї наукової роботи можуть бути використані при підготовки до лекцій на уроках таких дисциплін як «Історія хореографічного мистецтва», та «Мистецтво балетмейстера».

Розділ 1. Життя і творчість хореографа

1.1 Шлях до визнання

Балетмейстер Джон Ноймайер народився 24 лютого 1942 року в США. Вчився в Королівській балетній школі Лондона і потім в Королівському Данському балеті в Копенгагені, де займався у знаменитої Вери Волкової. У 1963 році в Лондоні на Джона Ноймайера звернули увагу солісти балету Штутгарту Марсия Хайде і Рей Бару, що порекомендували його Джону Кранко. У Штутгарті Ноймайер відбувся як танцівник і створив свої перші хореографічні роботи. У 1968 році Джон Ноймайер очолив Балет Франкфурту. Сенсацією стали його нові інтерпретації традиційних балетів "Лускунчик", "Ромео і Джульєта", "Дафніс і Хлоя".

Починаючи з 1973 року Джон Ноймайер очолює Гамбургський балет. Під керівництвом Джона Ноймайера трупа стала однією з ведучих в Германії і швидко завоювала міжнародне визнання. Гастролі Гамбургського балету проходили в багатьох країнах Європи, в Північній і Південній Америці, Азії. У своїх хореографічних роботах Джон Ноймайер слідує балетній традиції багатоактного спектаклю. Його маніфестом стали сучасні версії класичних "сюжетних балетів". Для своїх нових робіт він створює власні оповідні форми, що знайшли вираз в "Сазі про Короля Артура", ряд балетів на сюжети Шекспіра ("Сон в літню ніч", "Гамлет", "Отелло", Як вам це сподобається", "Вівальді, або що завгодно"), створених для Марсиі Хайде постановках на літературні сюжети ("Пані з камеліями", "Трамвай Бажання"). Одним з таких "літературних балетів" став "Пер Гюнт" на музику Альфреда Шнітке. Ця партитура була замовлена композиторові Гамбургським балетом.

У 1978 р. Джон Ноймайер заснував балетну школу при театрі. З самого початку хореографа привертали крупні, повнометражні спектаклі, зберігаючі і оновлюючі класичні традиції, що виявилося в поставлених ним оповідних балетах, таких як «Сага про Короля Артура», «Сон в літню ніч», «Гамлет», «Отелло», «Пані з камеліями» і ін.

У 1989 році під час гастролей балетної трупи Паризької опери «Сон в літню ніч» був показаний на сцені Великого театру.

У 1992 році Ноймайер став першим лауреатом «Бенуа дела Данс».

У 1995 році в Афінах відбулася прем'єра балету Джона Ноймайера "Одіссея". У 1997 році він поставив "Сільвію" для балету Паризької опери. Американський балетний театр виконав прем'єру його балету "GettingCloser", Балет Токіо - спектакль "Пори року - кольори часу".

Великий відгук отримали здійснені Джоном Ноймайером постановки на музику симфоній Густава Малера, "Пристрастей за Матвієм" Баха, "Реквієму" Моцарта і "Месії" Генделя.Серед найбільш відомих робіт хореографа останніх років балети "Зимовий шлях", "Чайка", "Смерть у Венеції" і ін. Джон Ноймайер нагороджений орденом Федеральної Республіки Німеччина. У 2003 році він став кавалером ордена Почесного легіону. Він також є володарем численних міжнародних нагород, серед яких є і російська театральна премія "Золота маска".

У 2001 році Ноймайер переніс в Маріїнський театр в Санкт-Петербурзі балети «Весна і осінь», «Тут і зараз» і спеціально для солістів Маріїнки поставив «Звуки порожніх сторінок» на музику Альфреда Шнітке.

У грудні 2004 року балет«Сонв літню ніч» увійшов до постійного репертуару Великого.

У автора більш ніж 130 творів до недавнього часу були односторонні творчі відносини з Росією. У його вотчині - Гамбургському балеті - працювали російські солісти, але сам хореограф у нас не ставив. Лід рушив в 2001 році, коли Маріїнський театр умовив Ноймайера зробити вечір одноактних балетів, зокрема ексклюзивну постановку "Звуки порожніх сторінок", присвячену останнім дням життя Альфреда Шнітке. Ноймайер, не любитель працювати з вічно поспішаючими академічними гігантами, погодився. Спокуса зробити "Звуки..." на батьківщині його покійного друга виявився сильнішим. Репетиційний процес гальмували конфлікти з маріїнським керівництвом, та і дисципліна в знаменитій трупі, на думку гостя, залишала бажати кращого. Проте Маріїнка отримала ноймайеровський ексклюзив і дві прекрасні акторські роботи. Андріан Фадєєв із зіркістю клініциста відтворив муки вмираючого, а Ульяна Лопаткина перевтілилася в чорну ласкаву Смерть. З відходом Лопаткиной в декретну відпустку спектакль померкнув, а потім і зовсім зник з репертуару.

1.2 Творчі досягнення Дж. Ноймайер

Сам Ноймайєр відводить собі нішу в історії світового балету XX ст. між Бежаром та Дж. Кранко, маючи на увазі насамперед, тяжіння до великої форми. «На моїй роботі, наголошує Ноймайєр, позначається модерністський вплив. Разом з тим, знаючи та люблячи класичний танець, я шукаю засоби розвивати та зберігати традиції «великого балету». Тенденція кінця XX ст., що підтримується більшістю мої колег — мала форма. Можливо, цьому є фінансове пояснення. Однак ця схильність до малих форм, цікава з одного боку, з іншого боку — небезпечна. Відповідаючи прагненню публіки до «великих балетів», такі числені трупи, як Паризька опера або Лондонський Королівський балет, змушені уподібнитися музеям та показувати, головним чином, «старі» балети, поряд з якими доля нових вистав надто замала. З цієї причини я намагаюся активно експериментувати у напрямку так званого «симфонічного танцю», який дозволяє знайти засіб розповідати історії, близькі до сучасного життя, до молоді. Загалом я спробую утримати жанр «великого балету» на плаву» [1].

«За сорок років творчості він поставив величезну кількість вистав, багато з яких визнані класикою балетного мистецтва XXст., писала у 2005 р. дослідниця творчості Ноймайєра Н. Зозуліна [2, с. 31]. У побудованому ним на підмостках Гамбургської Штаатсопер авторському балетному театрі представлені балети усіх видів та жанрів, народжені у контакті зі світовою культурою та історією, у союзі з уславленими музичними та літературними шедеврами, у дискусії з хореографічною спадщиною. Визначаючи домінантою цієї різноманітності повнометражну форму балетної вистави, Зозуліна виокремлює такі новаторські розробки великої балетної вистави, як цикл програмних танцсимфоній на музику Г. Малера, танцювальні меси та ораторії на музику Й.С. Баха, В.-А. Моцарта, Г.Ф. Генделя. Але в основі творчості Ноймайєра, наполягає дослідниця, традиційно значущі в історії балетного театру сюжетні вистави на кілька дій. Жоден з хореографів XX ст. не вніс у балетну афішу таку кількість назв в даному жанрі, як Ноймайєр, дозволивши тим самим балетному театрові устояти під бурхливим натиском «самодостатньої» хореографії та contemporarydance» [2, с. 15].

За принципом жанрово-естетичної спорідненості, у першу групу таких балетів можна віднести авторські версії відомих класичних балетів з усталеною сюжетною основою та збереженою музичною драматургією («Лебедине озеро», «Спляча красуня», «Лускунчик», «Попелюшка»).

Друга група — це танцсимфонії (насамперед на музику Малера).

Третя — сучасні сюжетні балети (в тому числі за мотивами відомих драматургічних або прозових творів): «Отелло», «Трамвай «Бажання», «Пер Гюнт», «Смерть у Венеції». До останньої великої групи (не виокремлюючи їх із загалу) Н. Зозуліна відносить релігійно-обрядові вистави, куди разом з «Реквіємом» Моцарта, «Пассіонами» Баха та «Месією» Генделя-П'ярта включає також «Весну священну» І. Стравінського.

Велика група сюжетних балетів Ноймайєра пов'язана із творами світової літератури. У сфері інтересів хореографа — весь її історичний діапазон: від біблії, античної трагедії та середньовічних саг до сучасної драматургії, поезії та прози. Це шість п'єс Шекспіра «Ромео таДжульєтта» (три редакції), «Гамлет», «Сон літньої ночі», «Отелло», «Дванадцята ніч», «Як вам це подобається». «Кожна має вихід у сучасність, який відкриває хореограф шекспірівським героям та конфліктам. Проблеми ускладненого сучасного світу та людської психіки, що втратила гармонію, впливають на пульс життя та актуалізують у свідомості своїх глядачів образ самого Шекспіра», пише Зозуліна. Ноймайєр, робить вона важливий висновок, займається дослідженням не стільки фізичних, скільки метафізичних, душевних дій п'єси, і від них вистроює дію у балеті. Танцю потрібні стани, зумовлені реакцією на реальну ситуацію, у якій знаходяться герої і яка народжує емоційні висловлення. Цей підхід підтверджується словами самого Ноймайєра про Шекспіра: «Його п'єси написані про

таке, що лежить понад словами. Це робить його величезним автором не тільки п'єс, а й балетів» [2, с. 23].