- сфери, способи, стиль самореалізації чоловіка та жінки (в межах конкретного етнокультурного середовища);
- особливості процесів соціалізації хлопчиків та дівчаток;
- поведінкові моделі (норми, приписи, очікування щодо поведінки особи певної статі у стандартній ситуації та соціальні санкції за їх порушення);
- ґендерну стратифікацію (градацію соціальних статусів та ролей чоловіків та жінок, що визначає суспільний престиж статі).
6. Етнічні ґендерні стереотипи
При дослідженні ґендерних стереотипів важливо пам'ятати, що вони є продуктом тривалого культурно-історичного розвитку людства загалом і конкретної етнічної спільноти зокрема, тобто за своєю структурою ґендерні стереотипи мають полістадіальний характер, містять часові нашарування та елементи різних епох. З іншого боку, протягом свого "становлення" стереотипи повсякденної свідомості зазнають впливу різноманітних чинників, трансформуючись під їх дією, сприймаючи нові елементи та змінюючи сенс чи значущість інших. Все це зумовлює мозаїчний, неоднорідний характер стереотипів. То ж аналізуючи окремі складові ґендерних стереотипів важливо з'ясувати час та шляхи проникнення/впливу відповідних уявлень на конструювання образу жінки/чоловіка, їх первісний та сучасний сенс, трансформації та взаємодії з іншими структурними складовими стереотипу.
Цікавим дослідженням у даному співвідношенні є дослідження Оксани Кісь, яка прослідковує проникнення ґендерних стереотипів у культуру із міфології.
Спираючись на твердження О.Кона, вона робить висновок, що у доіндустріальних патріархатних культурах маскулінні та фемінінні риси вважались суворо дихотомічними, взаємовиключаючими, а будь-яке відхилення від нормативу сприймалось як патологія. Традиційно жіночими вважали такі риси як слабкість, залежність, пасивність, м'якість, емоційність, експресивність та орієнтованість на інших, на противагу силі, незалежності, активності, агресивності, раціональності, орієнтованості на індивідуальні досягнення, що їх вважали одвічно-чоловічими прикметами [9; с.30].
Незважаючи на те, що частково доведена відмінність чоловічого способу життя як предметного та інструментального від переважно емоційно-експресивного жіночого стилю, ми не можемо однозначно стверджувати їхню універсальність. Радше навпаки, сама культура формує у її носіїв такі риси, з огляду на прийнятний етнокультурний ґендерний стереотип.
О.Кісь вважає, що уявлення про чоловіче та жіноче зберігається далеко за межами суто соціальних функцій. Численні не пов'язані зі статтю феномени (природа та культура, чуттєвість та раціональність, божественне та земне, духовне та тілесне та ін.) через певний культурно-символічний ряд ототожнюються з "чоловічим" та "жіночим" таким чином, що всередині цих пар понять витворюється своєрідна ієрархія [8; с.32] . Все, що символізує жіноче, тобто промарковане як "жіноче" виявляється інферналізованим у культурі [4; с.55].
У більшості міфологічних сюжетів різних народів чоловіче та жіноче начала розглядаються як полярні (бінарні опозиції), які постають як несумісні, взаємовиключаючі, до певної міри ворожі сутності. Бінарній опозиції статей підлягає вся просторово-часова реальність світу, і життя самих людей. Вписане в архетипову структуру світобудови, репрезентовану образом Світового Дерева, співвідношення "чоловічого" та "жіночого" набуває ієрархічного вигляду: верхня його частина є незмінно позитивно-відзначеною і заповнена парадигматично-тотожніми символами верху - світла -- конструктивного начала -- чоловіка, тоді як нижня негативно-семантизована зона містить відповідні символи низу -- темряви -- хаосу -- жінки [14; с.93-94]. Символізація чоловічого начала повсюдно грунтується на визнанні його соціально-творчої ролі, а жіночого - як природно-пасивної сили.
На ранніх етапах розвитку людства жінці належала визначальна роль у життєзабезпеченні (мотичне землеробство та збиральництво), природному відтворенні (дітонародження), структурі спорідненості (матрилінійність), і головне - у системі вірувань (культ Великої Матері), що дозволило вченим висунути гіпотезу про особливий період людської історії, що був епохою домінування жінки -- матріархат. Провідна роль жінок в архаїчних ритуалах та магічних практиках (особливо тих, що мають відношення до життєво-вікового циклу та сімейної сфери) збереглась в українців аж до кінця XIX ст. [9; с.39].
Усі світові релігії, збудовані на протиставленні чоловічого та жіночого начал, репрезентують патріархатну модель світотворення і світобудови, в якій першорядною і конструктивною є саме чоловіча роль Жінці відводиться навпаки деструктивна роль, усе, що пов’язане із хаосом і безладом. Навіть християнська доктрина закріплює ієрархію стосунків між статями із характерним чоловічим домінуванням. У базових текстах християнського вчення отримує значний розвиток негативна настанова щодо земної жінки [9; с.43]. Пізнавши стать, Єва порушила головну вимогу - безумовної покори, що дає підстави деяким дослідникам говорити про те, що перша жінка (а відтак і все жіноцтво) була проклята і покарана саме за вияв надмірної (у порівнянні з чоловіком) активності та ініціативи. Гріховність жіноцтва визнається підставою причиною для обґрунтування особливих вимог до її моральності, аргументом на користь її вторинності щодо чоловіка, пониженого суспільного статусу та неповноцінності як соціальної істоти. Якщо християнство і визнає рівність чоловіка та жінки, то виключно як рівність їх перед Богом, але не між собою: земне призначення жінки - підлеглість і служіння чоловікові. Джерелом жіночої гріховності постає саме жіноче тіло. Жіноча плоть - осередок зла і спокуси, його слід соромитись, контролювати і приховувати самій жінці. Єдине, що виправдовує жіноче існування - це здатність жінки народжувати, і саме визначається християнством за головне її призначення і покликання перед Богом і перед людьми (тобто - чоловіками).
Християнська традиція у трактуванні земного жіночого покликання лягла на добрий ґрунт язичницьких уявлень, що зосереджували головну увагу на репродуктивному потенціалі жіноцтва. Зведення суспільної ролі жінки до народження та виховання нащадків є виявом властивої для всієї історії людської цивілізації тенденції ототожнювати жінку з Природою.
Саме протиставлення жінки/природи та чоловіка/культури як бінарних семантичних опозицій є базовою складовою андроцентричного світогляду людини нового і новітнього часу, що призводить до фактичного ототожнення чоловіків із усім людством, і, водночас, витіснення жінки в сферу Природи.
7. Рефлексія ґендерних стереотипів у культурі
Гендерні стереотипи у мистецтві.
Ми вже з’ясували, що ґендерні стереотипи є продуктом і невід’ємним компонентом культури. У цьому розділі ми спробуємо розглянути питання про те, яким чином стереотипи впливають на творення інших продуктів культури: мистецтво, літературу і т.п. Вже неодноразово згадувалося про те, що культуру, яка існувала до сьогодення творили чоловіки, відповідно і вплив на творення і рефлексію ґендерних стереотипів у культурі мали чоловіки.
Саме мистецтво було суто чоловічим. Ми не згадаємо жодної жінки, яка б прославилася на весь світ як художник, архітектор, скульптор. В історії мистецтва переважають лише чоловічі імена. Знову ж таки стикаємося із стереотипним уявленням про те, що геніальність властива лише чоловікам. Саме це твердження утверджувало обмежене входження жінок у кола митців і робило їхню творчість несуттєвим надбанням в історії мистецьких практик.
Усманова розглядає тезу про «відсутність» жінки у мистецтві, яка постає не «відсутністю згадки про жінку у ту або іншу добу розвитку мистецтва, а відсутністю жінки як на рівні візуальної репрезентації (у розумінні відсутності простору для «жіночого» погляду), так і на рівні рецепції»[7; с.312].
Споконвіків чоловік розглядався як творець, що начебто був уклінним перед Жінкою як об’єктом шанування. Усманова у своїй публікації пише: «Пропонується інший погляд, за яким сам об’єкт шанування настільки репресований, що вже не має права зійти із п’єдесталу, і тому йому (об’єкту) нічого не залишається, як … любуватися своїм зображенням чоловічого Его» [7; с.313]. Можливо, таке твердження є занадто радикальним і досить суб’єктивним. Але якщо відкинути емоційну забарвленість даного судження, то отримаємо досить цікаву думку: чоловік реалізував себе і самоутверджувався через зображення жінки, через її ідеалізацію. Применшувати вміння художника в даному випадку не можна, адже лише будучи талановитим художником можна відтворити природну красу. Але з іншого боку маємо певну ідеалізацію образу жінки – її зображали такою, якою хотіли бачити, а не такою, якою вона була насправді.
У шануванні поета, його лицарському служінні містичному ореолу жінка втратила свою індивідуальність. Тобто знову ж таки маємо справу із певними стереотипними уявленнями про жіночий образ у мистецтві. Проте жінка не мала права виправити цей стереотип, бо всі «двері» перед нею зачинялися.
«Традиційне мислення на рівні звичайних бінарних опозицій і сформовані на цій основі філософські категорії «жіночність» і «мужність», - підкреслює Т.В.Гречушнікова, - сприяли укоріненню в масовій свідомості уяви про «чоловіче» як суспільно-культурну норму й «жіноче» як відхилення від неї» [7; с.335]. Не дивно, що чоловіки-письменники сприймають літературу, творену жінками, як неповноцінну, бо вона виходить за рамки «нормальної» літератури, літературних канонів, встановлених чоловіками.
Таким чином, можна підтвердити тезу про те, що ґендерні стереотипи певним чином впливають на творення культури. До того часу, як жінки виступили за ствердження свого місця у культурі, культура була певним чином однобокою, спрямованою на чоловіків. З приходом жіночого мистецтва і літератури, культура стала, якщо не багатшою, то принаймні ширшою, повнішою, відкритішою.