Винайдення способу друкування рухомими металевими літерами — велика подія середньовіччя.
Уже сучасники в значній мірі усвідомлювали велику історичну вагу нового винаходу. Але тільки згодом, коли виявилось, що книгодрукування є могутнім засобом спілкування людей, незамінним засобом точного збереження і швидкого розповсюдження віками набутих знань та ідей, лише тоді було повністю усвідомлене епохальне значення цього винаходу. Віктор Гюго говорив: «Винайдення книгодрукування найвизначніша подія в історії... Це основа революцій...».
На велике значення винаходу книгодрукування вказували К. Маркс і Ф. Енгельс. «Піднесенню ремесла значно сприяв ряд більш або менш важливих винаходів, в історії яких найблискучішу сторінку становили винахід пороху і друкарство», - відзначав Ф. Енгельс.
Зрозуміло, книгодрукування в тому значенні слова, в якому ми його вживаємо тепер, було вінцем, а не початком винаходу. Йому передували численні спроби перенесення малюнка і навіть тексту з оригіналу на тканину чи на пергамент, які відносяться до глибокої давнини. В цьому нарисі ми не маємо можливості, та й немає потреби детально розглядати ці спроби. Відзначимо лише, що задовго до винаходу Івана Гутенберга відомі були такі види друкування:
1. Відтискування літер або фігурних зображень на м'якому матеріалі (глині, шкірі, пергаменті, м'якому металі) штемпелями, виготовленими з заліза чи іншого твердого матеріалу. Так у давнину здійснювалось карбування монет, таврувалась цегла у Вавілоні, робились фірменні помітки на амфорах у Римі.
2. Перенесення з дерев'яних або металевих дощок вирізьбленого на них малюнка або тексту на тканину, пергамент або папір шляхом намазування дощок фарбою і притискання їх до названого матеріалу. Таким чином отримувалась потрібна кількість цілком ідентичних відтисків — аж поки не псувалася дошка. Цим способом виготовлялась древньоруська набійка, друкувались у Західній Європі гральні карти (XIV —XVстоліття). Його вперше використано в Китаї для книгодрукування, друкарською формою при цьому служила дерев'яна дошка з вигравірованою на ній сторінкою тексту.
3. Друкування за допомогою рухомих літер. Цей спосіб також був відомий задовго до Гутенберга. Його винайшов китайський коваль Бі Шен у середині XIстоліття. Свої літери він виготовляв з глини при допомозі пунсонів і матриці та випалював їх у горні. Бронзовими літерами друкувались книги в Кореї в XIV —XVстоліттях. ЇВ Західній Європі запровадження книгодрукування рухомими металевими літерами, виготовленими з друкарського гарту, з застосуванням друкарського верстата зв'язано з іменем Івана Гутенберга, який з 1447 року почав друкувати книги.
Способом І. Гутенберга почали друкувати книги в 1465 році в Італії і Голландії, в 1468 році — в Чехії і Швейцарії, 1470 році - у Франції, 1473 році — в Угорщині та в Польщі, в 1476 році — в Англії.
Першою друкарнею, в якій було надруковано книги церковнослов'янською мовою кириличними літерами, була друкарня Швайпольта Фіоля, заснована ним у Кракові наприкінці XVстоліття. Фіоль надрукував 5 книг, дві з них датовані 1491 роком («Осмогласник» і «Часословець») і дві — «Тріодь цвітна» і «Тріодь постна» не мають вихідних даних. Бібліографії відома й п'ята книга цього друкаря — «Псалтир», яка ще не знайдена. В 1491 році друкарня була ліквідована внаслідок втручання інквізиції. Ряд дослідників цілком справедливо вважають, що за один" рік не можливо видати початкуючому друкареві зразу 5 книг значного обсягу, до того ж надрукованих вперше кириличним шрифтом. Він мусив розпочати друкування значно раніше. Професор П. М. Попов відносить дату появи слов'янського кириличного друку до 1483 року.
У своїй праці по створенню перших кириличних друків Фіоль опирався на мистецтво східнослов'янської рукописної книги, на її внутрішнє і зовнішнє оздоблення.
Усі чотири книги Швайпольта Фіоля надруковані шрифтом, який імітує рукописний кириличний устав. Заставка (спільна для чотирьох книг) та ініціали виконані в стилі плетінки, яка була провідним видом рукописного орнаменту в східнослов'янській книзі XV століття. Подекуди в окремих ініціалах використані елементи тератології. Фіоль друкував у дві фарби — чорну і червону. Він не вживав ще шпацій ні для розбивки букв в слові, ні для самих слів у рядку, не вживав пробільного матеріалу і для заповнення коротких рядків до відповідної довжини, не нумерував сторінок.
Через три роки після Фіоля кирилицею почали друкувати книги в місті Цетині (Чорногорія). За технікою друкування цетинські видання стоять вище швайпольтових. Щодо оздоблення, то крім прикрас, запозичених з слов'янських рукописів, у чорногорських інкунабулах відчутний певний вплив мистецтва італійського Відродження, особливо в трактовці фігурних ініціалів, у яких рослинна орнаментика збагачена зображенням птахів, тварин, навіть людськими фігурками.
друкарня книга автор поліграфіст
Список використаної літератури
1. Баренбаум И.Е. История книги. – М.: Книга, 1984. – 284с.
2. Буров К.М. Записки художественного редактора. – М., 1987. – 269с.
3. Герчук Ю.Л. Художественная структура книги. – М., 1984. – 207с.
4. Єфремов С. Історія українського письменства. – К., 1995. – с. 68-93; 114-125; 13-157; 222-228; 239-249; 385-392; 430-433; 461-463; 500-502.
5. Запаско А.П. Первопечатник Иван Федоров. – Львів: Каменяр, 1964. – с. 9-20.
6. Запаско А.П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ-ХVІІ ст. – Львів, 1971. – 120с.
7. Клименко О. Національний буквар Західної України (перша половина ХІХ ст.); книгознавчий аспект // Наукові праці Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Вип. 3. – К.: НБУВ, 2000. – с. 286-292.
8. Книги гражданського друку, видані на Україні ХVІІ – 1 пол. ХІХ ст.: Каталог / Скл. С.О. Петров. – Х., 1971. – с. 3-38.
9. Книгопечатание как искусство: Типографии и издатели ХVII-ХХ веков о секретах своего ремесла. – М., 1987. – 383 с.
10. Кузьмин Н. Художник и книга: Заметки об искусстве илюстрирования. – М., 1985. – 191с.
11. Купчинський А.О. Видавничо-археографічна діяльність „Руської трійці” // Бібліотека. Книга. Читач. – К., 1987. – с. 19-34.
12. Лосієвський И.Я. Роль изданий Харьковского университета в развитии социологической мысли в Украине в первой четверти ХІХ в. // Социологическая роль книги: Сб. науч. труд. – К., 1987. – с. 19-34.
13. Малиновська Н. Друкарі Миколаєва (кінець ХVІІІ- початок ХХ ст.) // Вісник книжної палати. – 2000. - №8. – с. 25-27.
14. Маслов С. Друкарство на Україні в ХVІ-ХVІІІ ст. – К., 1924.
15. Молодчиков А.В. Книгоиздательское дело в Украинской РСР. 1917-1960. В кн.: Исследования и материалы. Т. 5. М., 1961; Українська книга. – К.-Х., 1965.
16. Проблемы художественного оформления современной книги: Аналитический обзор // Науч.-производ. объединение «Всесоюзная книжная палата»; Науч.-исслед. ин-т книги. – М., 1990. – 84с.
17. Попов П.М. Початковий період книгодрукування у слов’ян. – К., 1958.
18. Райков Г.П. Дизайн книги. – М., 1988. – 222с.
19. Різник М.Г. Письмо і шрифт. – К., 1978.
20. Рукопись – художественный редактор – книга: Опыт художественного редактирования изданий: Сб. статей / Сост Е.Б. адамов. – М., 1985. – 295с.
21. Шип Н. Интеллигенция на Украине (ХIХв.): Историко-социологический очерк. – К., 1991. – с. 36, 41, 42, 58-60, 85, 88, 98, 101, 103, 105, 128-129.
22. Шматов Б.Ф. Искусство книги Франциска Скорины. – М., 1990. – 205с
23. Фръев Ф.И. Цвет в искусстве книги. – К., 1987. – 246с.