Серед різноманіття старовин Дніпровського лісостепового Лівобережжя значний інтерес дослідників привертаютьпам'ятники cалтовскої археологічної культури. Одним з найцікавіших об'єктів цього культурного кола ,являється відкритеще в початку ХХ в. В.А.Бабенко Волчанське городище [Багалей Д.И.,1905.-С.24]. Він же в 1903 р. провів перші невеликі розкопки. Автор відзначав складність оборонної системи городища, що складається з трьох ліній захисту, створених по системі "рів-вал". Дослідник відзначав наявність на вершині внутрішнього валу залишків кам'яної стіни [Бабенко В.А.,1905.-С.363-368].
У перші післявоєнні роки пам'ятник зновпривертає до себе увагу дослідників, більшість зіз яких обмежуються його оглядом і зборомпідйомногоматеріалу. Серед них необхідно згадати В.А.Бабенко і И.И.Ляпушкина, які включили Волчанськоє городище в загальніогляди салтовських пам'ятників [Бабенко В.А.,1947.-С.15; Ляпушкин И.И.,1961.-С.200-201], а також Н.Т. Евстропова, що проводили в околицях Волчанська інтенсивні розвідки [Евстропов Н.Т.,1958.-С.204]. Обстеження городища і збори підйомногопідіймального матеріалу проводили В.К.Михеев і Б.А.Шрамко, які в середині 60-х рр. досліджували залишки чорнометалургічного горна на сусідньому селі [Шрамко Б.А., Міхеєв В.К.,1969.-С.78-81]. Приблизно в цей же час городище було оглянуте С.А.Плетневой, яка дала його якнайповніший опис [Плетнева С.А.,1967.-С.34-35].
Більшість відомостей про Волчанськом пам'ятнику зібранів монографії Г.Е.Афанасьева, що присвячена населенню лісостепової зони басейну Середнього Дону. Автор відносить його до ІІІ типусалтовських городищ (по запропонованій ним класифікації) і вірно відзначає, що всі виводипопередніх дослідників про характервдачу, датуванню і конструкції оборонних зміцнень єлише попередніми, оскількиспеціальні розкопочні роботи на нім не проводилися [Афанасьев Г.Е.,1987.-С.111-112.-Рис.64].
У 1994-1995 рр. Середньовічна експедиція Харківського держпедуніверситета проводила охоронні стаціонарні археологічні дослідження Вoлчанского ранньосредньовічного комплексу, в рамкахяких були проведені розкопки території городища і його зміцнень [Колода В.В., 1995; 1995; 1996]. старовина археологічна городище волчанське
Само городище займаєвисокий 40-45-метровий мис правого берега р. Вовча. Зі сходу і заходу він обмежений глибокими балками. ВУЗЬКИЙ перешийок з'єднує майданчик мису з корінним берегом. Люди і час не пощадили пам'ятник. Багатьох років тут працював завод будматеріалів, що знищив частинумису в процесі виробництва винищити. До моменту дослідження від не раз згадуваних попередниками трьох концентрично розташованихвалів збереглися у відносній цілості лише центральне зміцнення та вали з підлоговогобоку. Дві лінії оборони зруйновано з південної і південно-східної сторін (Рис.1).
Одержані в результатірозкопок матеріали свідчать про відсутність культурного шару в центральній частинігородища. Лише по краях території центрального двору, що захищається, виявлені окремі знахідки, що відносяться до салтово-маяцької культури [Колода В.В., 1994.-С.10-14; 1995.-С.3-6]. Найбільший інтерес представляєсама система оборонних споруд. Дослідження підтвердили наявність навкологородища трьох рубежів. Центральне місце займаєфортеця, кільцева стіна якої мала протяжність 330-350 м. Роботами в розкопках № 2 і 3 була виявлена конструкція її нижньої частини(верхня знищена відкриттям).
Основу кріпосної стіни складали зовнішній і внутрішній багатошарові панцирі із забутовкою простору між ними.
Матеріали, отриманіпри дослідженні західної частиниоборонних ліній, свідчать, що Фундамент внутрішнього панцира покоївся на глиняному фундаменті-"подушці". Вона була споруджена поверх шару похороненого ґрунту. Глибина її залягання складала 0,45 - 0,7 м. Тут в чистому шарі глини знаходилисярвані камені пісковика. Лише одиничнимпоодиноким зіз них була доданаформа паралелепіпеда. Поверх цього шару знаходивсяще один, що складається з шматків чистої крейди. Потужність останнього складала 0,15 м. Крупні шматки крейди цього будівельного горизонту скріпляли крейдяним або вапняним розчином. На користь такого припущеннясвідчить те, що деякі ділянки цього шару були монолітом, хоча зовнів нім чітко простежувалисяокремі шматки. Можливо, що ця крейда для підвищення міцності просочувалася водою і утрамбовувалася. Над ним знаходивсяперебував ще один шар чистої глини /0,1 - 0,2 м/. А вище за нього - чорноземний шар з численнимивкрапленнями крейдяної крихти. Відзначимо, що на захід від описаного внутрішнього панцира глиняна "подушка" дещо продовжуваласяі як би підстилала забутовку. Протеоднак, тут в глину була доданадрібнакрейдяна крихта. Загальнаширина цієї "подушки" складала 3,2 - 4,5 м (Рис.2,а,б).
Зовнішній панцир в розкопці № 2 (Рис.1) фіксувався лінією крупних піщаникових каменів, що покояться, в основному, на шарі хоронитиме грунти. Лише деякі з них лежали на передматерику, зачистці профілю північної брівки виявлено поглиблення від стовпової ямки, заповнене чистим чорноземом. Ймовірно, зовнішній панцир в західній частинікріпосної стіни був плотом з опорними стовпами (типутипа українського "тину"). Для міцності конструкції лозиниобмазували сумішшю глини і крейди. Фрагменти такої обмазки знайдені в забутовці міжпанцирного простору. Нижній край плоту із зовнішнього боку зміцнювався рваними шматками пісковика (Рис.2,а,б).
Міжпанцирний простір був забутовано неоднорідним сипким матеріалом. Здебільшогоце була суміш чорнозему і дрібноїкрейдяної крихти, а по центру забутовки простежуваласялінза чистої крупної крейди із слідами просочення водою, що аналогічно одному з шарів внутрішнього панцира. У засипці зустрічалися окремі шматки рваного пісковика. Загальнаширина кріпосної стіни в західній частинізміцнення дорівнюваларівнялася 7 - 7,5 м [Колода В.В., 1994.-С.6-8.-Табл.VIII-X].
Дослідження в розкопці № 3 (Рис.1) дозволили зробити наступнітакі спостереження. По своїй конструкції кріпосна стіна в північній частинібула багато в чому схожа з раніше описаною. Потужність спорудискладала тут 8 м. З внутрішньої і зовнішньої сторін вона мала панцирі, які служили опорними елементами її конструкції (Рис.3).
Опорою зовнішньому панциру служила "подушка" з материкової глини для укладання якої був заздалегідь знятий шар ґрунту до передматерика. Товщина "подушки" складала 0,1 - 0,5 м при максимальній ширині до 1,8 м. Поверх неї були укладені камені рваного пісковика різної форми і величини. Потужність цього шару - 0,1 - 0,5 м. У розташуванні каменів ніякоїсистеми прослідкуватине вдалося, Зрідка зустрічалися камені, оброблені до форми паралелепіпеда з довжиною грані від 0,3 до 0,7 м. Розчином цього шару, що пов'язує, була вологасуміш глини і крейди. Внутрішня межакам'яної кладки цього панцира була більш-менш рівною лінією, а із зовнішнього боку було виявлено немало каменів, що викотилися або переміщених унаслідокдеструкції культурного шару. Отже, із зовнішнього боку панцир стіни не мав якої-небудь опори. Декілька вище за шар каменів виявлена лінза з суміші крупного і дрібногокрейдяного щебеня. Між цими будівельними горизонтами простежувавсявузький прошарок чорнозем зіз додаваннямдрібноїкрейдяної крихти.
Внутрішній панцир на північній ділянці кріпосної стіни також спиравсяна обширнуглиняну "подушку" шириною до 3 м при товщині 0,1 - 0,15 м, укладену поверх передматерика. Вище за глиняний шар розташовувався ще один, що складався з безсистемно складених на глиняний-крейдяному розчині каменів. Деякі з них були обточені до форми паралелепіпеда. Над каменями знаходивсяшар чистого крупного крейдяного щебеня, просоченого водою і утрамбованого. Потужність цього горизонту складала 0,2 - 0,6 м при ширині 1,2 - 1,3 м. Відзначимо, що з внутрішньої стороникам'яної вимостки буввиступ - контрфорс, який підсилюваввсю конструкцію.
Міжпанцирний простір був засипаний сумішшю чорнозему і дрібноїкрейдяної крихти. Відмітимо, що обидві глиняні "подушки" були значно ширші за кам'яні панцирі. Це створювало своєрідний підстилаючий шар, на який спираласязабутовка [Колода В.В., 1994.-С.10-11.-Табл.ХІІ-ХІІІ].
Верхній край стіни до справжньогомоменту знищений оранкою. Проте, судячи по розтягнутому грунту із забутовки (суміш чорнозему крейдяної крихти і дрібнихкаменів), він знаходивсяневисоко: не вище 3м від нижнього краю "глиняної подушки".
На південь від внутрішнього панцира в північній частинічастці центрального двору виявлені неглибокі рови від фундаменту легких споруд(Рис.3). Їх глибина від денної поверхні складала близько 1 м при ширині 0,25 - 0,3 м. У плані вони нагадували "кліті". По кутахїх розташовувалися базові камені, покликані підсилитизагальнуміцність конструкції цих споруд. Усерединіоднієї з них виявлені залишки господарської ями [Колода В.В., 1994.-С.11-12.-Табл.ХIII-ХV].
Середня оборонна лінія городища вдавала із себе неоднорідний насип валу (пісок, чорнозем і глина), поміщений поверх похороненого ґрунту. Внутрішній схил валу був посилений штучною грядою рваного пісковика (Рис.2,б), що перешкоджало розповзанню насипу. Ніякихзалишків додаткових конструкцій поверх насипу не прослідкувало. Із зовнішнього боку валу розташовувався рів. Зовнішній кутзалягання скатау нього складав 20°, внутрішній, - 45°. Загальнийперепад висоти цієї системи "рів-вал" складав не менше 2,7 м.
Зовнішня лінія оборони Волчанського городища зі сходу, півдня і заходу представлялааналогічну систему "рів-вал", протев СВ частинахзовнішній вал переходив в ескарп (Рис.1). Висота валу в західній частиніцієї захисної лінії складала 1,5 м. Він був насипаний однорідною сумішшю (пісок, чорнозем, глина і дрібніфракції мела) поверх похороненого грунту. У 3 м вниз по схилу розташовувався рів з максимальною глибиною в 2,5 м. Кутизалягання його зовнішнього і внутрішнього скатівскладали 42-43°. Загальнийперепад висоти цієї системи "рів-вал" з урахуванням схилу складає 5,8 м.