Одним з найпоширеніших видів НІД і є реферування. Витоки практичної реферативної діяльності, як відомо, зародилися й набули розвитку в бібліотечно-бібліографічній практиці.
Реферування - це методика згортання вихідної інформації, яка передбачає виявлення ключових положень тексту і передачу їх споживачеві у більш концентрованій, стислій формі. Результатом реферування є цілісний текст вторинного документа, в якому збережено логічні зв'язки між відібраними положеннями вихідного документа.Методика реферування ефективна при опрацюванні великих масивів інформації. Основний принцип реферування: тема та зміст інформаційного реферату обумовлені темою і змістом документа, що реферується [45, с. 15].
Слід зазначити, що реферуванням також називається і сам процес інформаційної діяльності, і логічний метод досягнення поставленої мети. Завдяки логічній переробці документальної інформації маємо інформаційне повідомлення, що й називають рефератом. Тому слід цілком погодитися з визначенням наведеним у термінологічному словнику з інформаційної теорії та практики, згідно з яким "реферування — це процес аналізу первинного документа й складання реферату" [47, с.132].
Методика реферування полягає у послідовному здійсненні операцій, пов'язаних з оцінкою, відбором, аналізом і узагальненням відомостей, які містяться у первинному джерелі. Слід підкреслити, що процес реферування базується на виконанні логічних операцій. Однією з основних специфічних особливостей, на яку необхідно зважати у ході реферування, а особливо у складанні реферату, є його повна змістова та деяка формальна залежність від первинного документа [47, с.133].
Основні етапи реферування є такі:
Перший етап – загальне ознайомлення з вихідним документом;
Другий етап – читання вихідного документа та виділення інформативних фрагментів;
Третій етап– аналіз інформативних фрагментів та відбір основної інформації.
Четвертий етап – узагальнення відбірної інформації, побудова схеми викладу інформації;
П’ятий етап – написання тексту реферату.
На першому етапі здійснюють ознайомлення з основним змістом первинного документа, його тематичною спрямованістю, структурою, цільовим та читацьким призначенням, обсягом. З цією метою і переглядається зміст вихідного документа, титульні елементи, видавнича анотація, передмова, післямова, структура.
На другому етапі у тексті виділяються змістові фрагменти тексту (частини первинного документа, які містять різні аспекти його змісту).
На третьому етапі визначається основна інформація з кожного інформативного фрагменту, неінформативні відомості відкидаються.
На четвертому етапі відібрана інформація має бути систематизована, тобто об’єднана у нову цілісність при збереженні змістової характеристики первинного документа. Для логічності викладу інформації складається робочий план реферату.
На п’ятому етапі складається текст реферату.
Рефератом є стислий виклад змісту наукового документа. При розгляді особливостей реферату як інформаційного документа такого визначення не достатньо [48, с.5].
З’ясуємо особливості інформаційних рефератів. Перша особливість реферату як інформаційного документа полягає в тому, що це повідомлення вторинного характеру. Його тема та зміст обумовлені темою та змістом документа, що реферується. Це специфічна риса реферату як вторинного документа: повнота змістова та часткова формальна залежність від первинного документа. В такому розумінні слід розглядати реферат як інтегральну модель документа, який реферується. Інтегральна модель первинного документа дає змогу здійснювати інформаційний пошук, подає загальне уявлення про вихідний документ. Реферат дає змогу здійснювати ці функції, отже його ми можемо віднести до інтегральних моделей, в яких інформація подається в узагальненому вигляді [24, с.25].
Реферат широко застосовується в науково-інформаційній діяльності. Підготовка друкованих реферативних журналів вимагає певної уніфікації підготовки рефератів. Тому, у державному стандарті „Реферат и анотация”, затвердженому у 1977 році (доп. 1981, 1985 рр.) наведено таке визначення реферату:
- скорочений виклад змісту первинного документа (чи його частини) з основними фактичними відомостями та висновками. У стандарті визначено структуру реферату, його елементи, види інформації, які мають бути включені в реферат [30, с.173].
Два реферати, складені на основі одного й того ж первинного документа, матимуть різницю. Для першого виду домінуючою буде інформативність, для другого –індикативність.
Інформативний - це реферат-конспект, він стисло викладає зміст основних положень первинного документа та може заміняти споживачу першоджерело в окремих інформаційних процесах.
Індикативний (реферат-резюме) - такий реферат, що вказує про що йдеться в первинному документі [31, с.173].
За читацькою адресою реферату, тобто його призначення певним читацьким групам, виділяють загальні та спеціалізовані реферати.
Загальним рефератом є інформація, яка може бути використана широкими колами споживачів. Він орієнтується не на конкретний інформаційний запит, а на потреби всієї галузі, для якої здійснюється реферування масиву первинної інформації. Спеціалізований реферат складається для задоволення інформаційних запитів. Вони орієнтуються на конкретного споживача або на інформаційні запити конкретної групи споживачів [26, с.31].
Слід зазначити, що найпоширенішими видами реферативними документами є:
· реферативний журнал;
· реферативний збірник
· експерс-інформація;
· інформаційний листок.
Реферативним журналом (РЖ) являється періодичний документ журнальної або листової форми, що містить реферати опублікованих документів або їхніх частин.
Реферативним збірником (РЗ) є періодичне, продовжуване, або неперіодичне видання, що містить реферати неопублікованих документів [6, с.25].
Експрес-інформація – це оперативний документ, який висвітлює реферативні вітчизняні і зарубіжні досягнення у формі розширених статей, описів винаходів, скорочених перекладів тощо.
Щодо інформаційного листка, то ним називається реферативний документ відомостей про передовий досвід або науково-технічні досягнення [6, с. 25].
Отже, можна зазначити, що реферативні журнали, реферативні збірники та експрес-інформація є засобом відносно оперативного повідомлення користувачів інформації про вихід у світ найзмістовніших первинних документів з відповідної галузі науки та техніки.
Підводячи підсумки першого розділу, можна сказати, що були чітко визначені поняття, які стосувалися характеристики вторинних інформаційних ресурсів. Були дослідженні і коротко охарактеризованні бібліографічні, аналітичні, реферативні й оглядові видання, що являють собою багатофункціональну систему і відносяться до певного різновиду вторинних документів, значна увага приділялась реферуванню, як інтелектуальному творчому процесу, що потребує осмислення та аналітико-синтетичної переробки первинної інформації та створення нового вторинного документу — реферату.
Розділ іі. Вторинні ресурси, як результати діяльності бібліотек україни
2.1 діяльність бібліотек україни у створенні та розповсюдженні вторинних ресурсів
Бібліотечно-інформаційна діяльність посідає особливе місце у житті суспільства, оскільки спрямована на підтримку всіх її сфер: науки, освіти, виробництва, техніки, сільського господарства, соціальної, економічної сфери тощо.
Бібліотека традиційно розглядалась як соціальний інститут, головним напрямом діяльності якого є накопичення, збереження і розповсюдження інформаційного ресурсу, який є важливою складовою стратегічних ресурсів України — національної інфраструктури держави [16, с.19].
Аналітико - синтетична переробка вхідного документального потоку є традиційною функцією бібліотек. Сьогодні для більшості з них вона полягає лише в каталогізації, систематизації, предметизації та підготовці бібліографічних покажчиків. Менше коло бібліотек здійснює поряд з бібліографічною й більш глибоку інформаційну обробку вторинних ресурсів, тобто створення реферативної, оглядово-аналітичної та прогностичної інформації тощо [29, с.35].
Для створення і розповсюдження достовірної, релевантної вторинної інформації з різних галузей знань, в Україні плідно функціонують такі бібліотечні установи як: Національна парламентська бібліотека України (НПБУ), Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського (НБУВ), Державна наукова сільськогосподарська бібліотека (ДНСГ УААН), Державна науково-технічна бібліотека України (ДНТБУ) та інші. Діяльність даних книгозбірень базується на створенні, розповсюдженні, видавництві вторинних ресурсів, а також забезпечення доступу до них, як традиційного так і електронного.
Вторинна продукція даних установ є різноманітною, вона включає рекомендаційні бібліографічні видання, бібліографічні покажчики, списки, огляди, каталоги, картотеки, дайджести з різною галузевою тематикою тощо.
Досліджуючи Національну бібліотеку ім. В.І. Вернадського (НБУВ), можна сказати, що вона є найбільшою бібліотекою України, головним науково-інформаційним центром держави і входить до числа десяти найбільших національних бібліотек світу.
НБУВ являється науковою установою в галузі науково-інформаційної діяльності, бібліотекознавства та суміжних наук. Щорічно проводить міжнародні наукові конференції, видає науково-теоретичний та практичний журнал, такий як "Бібліотечний вісник" і низку збірників наукових праць: "Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития", "Наукові праці Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського", "Рукописна та книжкова спадщина України: археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів", "Українська біографістика", "Українсько-македонський науковий збірник" тощо [33].