Значна архаїзація матеріальної культури Європи, в тому числі на землях України, була пов‘язана із слов‘янськими культурами V-VІ століть.
Історико-типологічні відмінності епохи відбилися у ранньослов‘янській кераміці. Це – посуд, порівняно з попередніми комплексами кераміки, дуже примітивний за технологією, характером форм та декору. Складається враження, що антична традиція на наших землях повністю переривається. Однак слов’янський масив був неоднорідним, що зумовило й певні регіональні відмінності в його кераміці. Рівень керамічного виробництва лісостепу й степу був і в цей період дещо вищим ніж у північних слов’янських культур.
У третій чверті І тис. н .е. на півдні східнослов’янських земель поширюється кераміка празько-коргакського та празько-пеньківського типів. Празький посуд, відомий в Європі від верхів’я Ельби до Прип’ятського Полісся, представлений в основному горщиками, зрідка зустрічаються сковороди та макітроподібні миски. Прикрашений найпростішими насічками по вінцях, зігзагом на корпусі, валиком з косими насічками, розетковим штампом.
Городище Пастирське на р. Сухий Ташлик у Південному Подніпров'ї —явище унікальне для ранньослов'янського часу. Стосовно його етнічної приналежності немає єдиної думки. На думку А. Т. Сміленко, це був ремісничо-торговий та племінний осередок — «ембріон міста». Вчені знаходять у пастирських матеріалах слов'янський елемент. На городищі, в основному в VII ст., виготовлялись гончарні горщики кулястої форми, прикрашені ритованими хвилястими та прямими лініями й лошенням, витоки яких, можливо, знаходяться в північнопричорноморських гончарнях античного періоду. Гончарне виробництво в с. Пастирському було ще досить розвиненим в кінці ХГХ — на початку XXст. і не згасло до нашого часу.
Поселення гончарів у балці Канцерка в Надпоріжжі в VIIст. н. е. були великим для свого часу ремісничим осередком, продукція якого виготовлялася для продажу. На трьох поселеннях тутзнайдено 12 гончарних майстерень із сховищами глини, двоярусними горнами та слідами гончарних кругів невідомого типу. Канцерські гончарі виготовляли різний посуд, але особливо характерні для них глеки аланського типу, призначені на продаж. Покупцями такого посуду, очевидно, були кочовики, мандрівники, торгові люди, що у великій кількості проходили через ці місця білявеликої Дніпровської переправи. Високий рівень продукції на тлі загального спрощення якості глиняного начиння свідчить про живучість давньої високої ремісничої традиції навіть у час занепаду. Різноетнічність населення Канцерки доводиться присутністю в її кераміці, з одного боку, пень-ківських та пастирських рис з місцевою черняхівською традицією (кухонні горщики), а з іншого —наявністю виразних східних (аланських та інших) впливів (глеки). Канцерські горна походять від місцевих черняхівських та відрізняються від синхронних їм кримських, до яких ближче стоять випалювальні печі салтівської культури, про яку мова йтиме пізніше
Продукція обох розглянутих центрів досить широко експортувалася, хоча й у невеликих кількостях. На східнослов'янських землях знайдено ще кілька дрібніших ремісничих гончарень, де посуд формувався на крузі. Не переривалась у цей час і антична традиція південних (причорноморське -приазовських) міських центрів, де формувалися великі середньовічні виробничі осередки гончарства.
Традиції пеньківської кераміки на землях України продовжувалися в культурі типу Луки Райковецької, яка була поширена в кінці VII — кінець IXст. від Правобережжя Дніпра до Закарпаття. Тут мали місце наслідування гончарним формам у ліпному посуді. Ліпна кераміка панувала в кінці VII-VIIІ ст., але при цьому імпортувався гончарний посуд з салтівських та причорноморських осередків. У IXст. з'являється кераміка, обточена на крузі, а потім і повністю сформована кружальним способом.
На Дніпровському Лівобережжі, від Дніпра до Дону, частково перекриваючи одна одну, існували волинцівська (VII-VIIIст.) та роменська (VIII-Xст.) культури. Найбільший інтерес становить волинцівська кераміка, в якій зустрічається досить значний відсоток гончарного посуду, що має близькі аналоги у комплексі салтівської культури. У роменській культурі, яка поширювалась на волинцівські землі, гончарна кераміка з'являється в кінці IX ст. і на пізньому етапі співіснує з давньоруською.
На північ від території України, на землях північної частини празької культури, в тушемлинсько-бандерівській культурі та у деяких інших спільнотах (в основному лісової зони), гончарний посуд не був відомий, за виня'ікда: окремих імпортних речей. На території Центральної Росії. Білорусі, Прибалтики в ранньослов'янський час також переважають глибокі місцеві традиції, що розвиваються піл евними впливами з півдня, сходу та північного заходу.
Високоякісний та своєрідний за стильовими рисами гончарний посуд створили носії салтівської культури. У середині VII —2-й половиш Xст. вона існувала на землях басейнів річок Дону й Сіверського Дінця, у Північному Передкавказзі та в Криму. З VІIIст. вона поширюється на Дунай та Середню Волгу. Салтівська культура була складним поліетнічним утворенням, що містило автохтонні землеробські, кочові та напівкочові племена й народи: алан, болгар, хозар, населення Криму тощо. Усі вони були об'єднані у Хозарський каганат, який спочатку мав характер союзу племен, а потім переріс у першу ранньофеодальну державу Східної Європи.Тому й салтівський посуд часто називають хозарським, однак це досить умовна назва. Хоча носії салтівської культури вже у ранньому середньовіччі створили укріплені міста, жили вони переважно у селищах або на кочовищах. Відомі численні могильники цієї культури.
Салтівські племена сусідили зі слов'янським світом, де-не-де виходячи на його території, їхня економіка, культурні традиції значно відрізнялись від слов'янських, але були близькими стадіальна, тобто стояли лише не набагато вищому ступені класоутворення і створення державності. Культурний обмін салтівців та слов'ян був дуже активним, що відбилося в їхній кераміці.
Салтівське гончарство було розвиненим ремісничим виробництвом, яке широко експортувало свої вироби у слов'янський світ та інші регіони. Посуд виготовляли як способом ліплення, так і на гончарному крузі (ручному і ножному) та випалювали в горнах. Прогресивнішими були південні осередки гончарства (нижній Дон, приазовські міста), де виготовлявся лощений посуд, сформований на ножному гончарному крузі. На півночі, у лісостепі, грубий кухонний посуд виробляли жінки способом ліплення, а лощений, столовий — ремісники на ручному гончарному крузі. Гончарний круг та деякі особливості форм посуду салтівці перейняли з візантійського гончарства через кримські осередки. Двоярусні горна, виявлені на Нижньому Доні, Осколі та Сіверському Дінці, також подібні до кримських випалювальних печей
Салтівську кераміку, попри всю її багатоманітність, об’єднують виразні стилістичні риси. Для столового посуду характерний сірий добре випалений черепок, прикрашений лощенням та заглибленим орнаментом з сітки, прямих та хвилястих ліній. Особливо виразні форми салтівських глеків: найбільше розширення їх тіла (пуко) припадає на нижню половину, а іноді лежить на рівні денця. Салтівські глечики мають складне горло з носиком-зливом, іноді дуже вигадливе, що відрізняє їх від античних ойнохой та поєднує з давньоіранською традицією.
Особливо важливі для нас свідчення взаємодії салтівського та ранньослов'янського керамічних виробництв. Є думка, що слов'яни східного регіону' України перейняли у салтівців ручний гончарний круг, а салтівці у слов'ян — лінійно-хвилястий орнамент, релікт провінційноримського гончарства, а також специфічні рецепти глиняного тіста. Серед глиняних горщиків є форми, характерні для слов'ян, але за технологією приналежні до салтівської кераміки. Такі горщики були поширені у волинцевській культурі
Остання чверть І тис. н. е. знаменна для слов'янського світу багатьма прогресивними явищами. У VII-VIII ст. відбувається виділення східнослов'янської мови із слов'янської мовної сім'ї, формується давньоруська народність. На східнослов'янських землях складаються передумови державності. Значний прогрес відзначається і в галузі економіки, закладаються основи давньоруського ремесла: (VII-IXст. не лише на півдні, але й у центральних та північних областях поступово складаються форми сільського побуту, характерні для ряду наступних століть
У ІХ-Х ст. на давньоруських землях відбувається відродження гончарного ремесла. Власне, про «відродження» можна говорити лише стосовно півдня Східної Європи — на її півночі у лісовій зоні гончарний круг до кінця IX — початку Xстоліть не був відомий зовсім. Його поширення йде з півдня на північ. У землях східних слов'ян складається своєрідний давньоруський гончарний комплекс, який також можна вважати стадіальним явищем. Ряд рис пов'язує його з ранньослов'янською керамікою: безумовне переважання горщиковидних форм, декор у вигляді заглиблених та прямих ліній, асортимент (окрім горщиків —миски, плошки, диски, сковороди).
У цей час пріоритет Півдня починає послаблюватись. У розвиненому середньовіччі територіальна близькість перестає бути вирішальною для культурних взаємовпливів, розвиваються зв'язки нового типу, що дає змогу зміцнити торгівельні відносини з арабським Сходом, таврійськими містами, Прибалтикою, Західною Європою. Однак відмінність, закладена в багатотисячолітній історії гончарства українських земель, повністю не зникає. Вона закріплюється у стилістиці керамічного мистецтва народів Східної Європи, що спостерігаємо і в наш час.