У своєрідному тріумвіраті «батьків» італійського «нового дизайну» поряд з філософом і «гуру» Этторе Соттсассом, творцем онтології і іконографії «нового проектування», і історіографом і теоретиком Андреа Бранци (Andrea Branzi), систематизатором різноманітних концептуальних імпульсів «нової проектної реальності», Алессандро Мендіні представляє полюс поезії у власному значенні слова, полюс інтимно-ліричної, душевної і навіть відверто сентиментальній сублімації «італійської альтернативи» в проектній культурі. Яскраво виражена творча інтравертність, своєрідний аутизм Мендіні, пафос суб'єктивізму, супротивний помилковому об'єктивізму анонімно-безособового канону «хорошого (промислового) дизайну», дозволяють йому, можливо гостріше і тонше за інших, виявити і обіграти принципову антиномічність і іноді тяжку і небезпечну для його адептів психодраматичність «нового дизайну», що виростає на зіткненні концептуального і пластичного, рефлексії і імпульсивно-інтуїтивного, спонтанного і програмного. З іншого боку, інтенсивність емоційного переживання самого феномену «проектності», її неусувного, хоча і надзвичайно багатоликого логіцизму і інтелектуалізму, обумовлює особливу роль Мендіні в створенні естетики, «нового дизайну», того «стилю Алхімія», який при усій своїй самобутності вражає типологічною близькістю до естетичного світу ар нуво – естетиці «кінця століття» по перевазі.
Своєрідною виразною формою «проектного мистецтва», по суті справи винайденою Мендіні і що не має аналогів в історії проектної культури, формою, яка сполучає в собі вигострений стилізм, доведений до меж вишуканості естетизм (і навіть не позбавлена претензійності естетичність), філігранну інтелектуальну драматургію, психологічну рефлексивність, що перетворює примхливий лабіринт психоаналізу в рід орнаментальної гри, і екзистенціальну нервову імпульсивність, являються прославлені концепти-метафори Мендіні і відповідні їм проектні або квазіпроектні програми: «сентиментальний робот» (метафора сучасної людини – гіперчутливого напівавтомата), «крихке виживання» (артифікація життя і предметного світу як імператив сучасної епохи), «нова релігійність», «м'який проект», «де-проект» (проектування вилучає і відсікає, на противагу проектуванню що додає), «чорний дизайн» (непроникність майбутнього для прогнозування і передбачення), «не-річ» (світ без речей), «речі без віку» (проектування по той бік історичного потоку часу) і ін.
Ці і подібні до них проектні метафори і акції Мендіні «на вході» зазвичай мають суто концептуальний, навіть літературний характер (так, «Банальний проект» народився як коментар до книг А. Благаючи і Ж. Бодрийяра про кітч), проте «на виході» вони зовсім не з'являються як ілюстрація до літературної ідеї, але виступають як продовження, розвиток концептуального (аналітичного, критичного, пізнавального, рефлексії) процесу на іншому – не вербальному, але візуально-пластичному, просторово-часовому, тактильному – мові, демонструючи явну недостатність, а частенько і неадекватність вербальної мови для пізнання світу в епоху «після модернізму» і оголяючи свого роду кентавричну природу «слабкої» проектної свідомості і його інструментарію.
Будучи найбільш яскравим представником, носієм і адептом «слабкої» проектної свідомості, що перетворив своє життя на розгорнуту метафору «слабкого» проектування, а свій інтелект і свою творчість, – в полі для експериментів, у тому числі психологічних, з парадоксальним, абсурдним, релятивним, невизначеним, суперечливим, з процесом нескінченного дроблення особи на безліч «я» і що зробило це заради відшукування шляхів і критеріїв реідентифікації особи в безумному, позбавленому орієнтирів і критеріїв світі постмодерністської вседозволеності, Мендіні з'являється в аурі інтелектуального і екзистенціального подвижництва з відомим трагічним відтінком.
Вважаючи неослабна інтелектуальна і «сентиментальна» напруга, «цинічну» нещадна рефлексії і голість почуттів, а отже, постійний дискомфорт творчої свідомості моральним імперативом творчості в постіндустріальну епоху, Мендіні одним з перших помітив в молодому поколінні «нових дизайнерів» симптоми філістерської самозаспокоєності і самовдоволення, занурення творчої думки в болото комерційної і маньєристичної інерції.
Демонстративний відхід Мендіні з авансцени проектного процесу в середині 80-х років, досконалий на межі нервового зриву, був сприйнятий як знамення близького кінця героїчного етапу «нового дизайну», проте його нова поява в перших рядах законодавців «проектного смаку» на чолі журналу «Ollo» свідчить про те, що енергетичний, у тому числі естетичний резервуар «слабкої» рефлексії далеко не вичерпаний, і утримує від скороспішних виводів і передчасної панахиди.
Плоди воістину вулканічній діяльності Мендіні представлені в багатьох музеях світу і колекціях по всьому світу. Його роботи знаходяться в постійній експозиції Музею сучасного мистецтва і в Метрополітен Музеї в Нью-Йорку, в Центрі Помпиду в Парижі і інших музеях.
1.http://www.milfiera.ru/designers/alessandro_mendini/
2.http://www.f2f-mag.ru/prime-time/detail.php? ID=3278
3.http://www.dorohouse.com/info/realty: Famous/Znamenitye/news:D10
4.http://www.google.com.ua/search? q=Мендіні&hl=uk&prmd=i&start=10&sa=N