У міру того, як зростав темп бібліотечного життя, у фахівців галузі зростала потреба в безпосередньому обміну думками та досвідом роботи. Це зумовило на початку 1925 року в Києві скликання Першої Конференції наукових бібліотек УРСР. Питання, які розглядались на ній, стосувались активізації роботи наукових бібліотек, єдиної класифікації книжок, ведення предметних каталогів та правил бібліографічного опису. А в 1926 році в Харкові зібралися фахівці масових бібліотек на Перший Всеукраїнський з'їзд бібліотечних працівників. З'їзд поставив актуальні на той час завдання: вивчення інтересів читачів, підготовка та перепідготовка бібліотекарів, раціоналізація та спрощення бібліотечної техніки [12]. "З наведеного видно, що вже тоді знання інформаційних потреб та якість професійної підготовки бібліотекарів займали неабияке місце у визначенні перспектив розвитку бібліотечної галузі.
Проведені перші наукові форуми стали передумовою до створення відповідних офіційних наказів по удосконаленню діяльності медичних бібліотек України. Народний Комісаріат охорони здоров'я УРСР (НКОЗУ) в 1930 році видає Наказ № 128а "Про заснування Київської. Дніпропетровської, Сталінської та Одеської державних медичних бібліотек". У ньому відзначається, що період формування основної мережі медичних бібліотек УРСР завершено. Цей документ засвідчує історичний факт — появу в Україні розгалуженої мережі медичних бібліотек різних видів та продовження організації нових медичних бібліотечних установ. Також зазначалось: "§ І Утворена протягом XIIIроків радянської медицини широка мережа наукових, навчальних і практичних медустанов УРСР конче потребує міцної науково-літературної бази. ...НКОЗУ ухвалює закінчити до XIIIроковин Жовтня закладини основної мережі медичних бібліотек УРСР". Так була створена і почала успішно функціонувати мережа медичних бібліотек. Слід виділити ще два параграфи цього наказу, 3 та 8. Параграф третій стосувався розмежуванню функцій та керівництва чотирьох новостворених державних медичних бібліотек: Київської, Дніпропетровської, Сталінської (з 1961 року Донецької). Одеської. Райони їхньої діяльності визначались за їхнім територіальним поділом між інститутами, НКОЗУ. Параграф восьмий встановлював у штаті сектора науки НКОЗУ посаду консультанта бібліотечної мережі, в обов'язки якого входило постійне керівництво заснованою мережею медичних бібліотек України [32].
Велике значення в даному контексті відводиться Всесоюзному бібліотечному перепису, який був проведений І жовтня 1934 року і за визначенням Н.Крупської "Показав, як розвивалась І як повинна в подальшому розвиватись бібліотечна мережа по Союзу в цілому та по окремих республіках в складі СРСР. Перепис дав величезний багатий початковий матеріал для глибшого вивчення всієї бібліотечної справи і для подальшого її розвитку" [3]. При перепису була здійснена ідентифікація бібліотек за певними критеріями, основними з яких були: типи бібліотек, книжковий фонд, книговидача, кадровий потенціал. Виявилося, що кожна з зазначених бібліотек мала фонд, від 2 тис. до 9 тис. примірників, книговидача — від 1 тис. до 20 тис. примірників за рік. кількість працюючих бібліотекарів — від одного до трьох. Бібліотеки були зосереджені переважно в Києві та Харкові.
В 1939 році при Київській державній медичній бібліотеці було створено методичне бюро, яке почало надавати методичну допомогу медичним бібліотекам Правобережної України [28]. Вона охоплювала всі сторони діяльності бібліотек: організацію бібліотечно-бібліографічного обслугову-вання читачів, комплектування, організацію книжкових фондів та каталогів, а також аналіз та узагальнення досвіду роботи медичних бібліотек [3].
Водночас медичним бібліотекам Лівобережної України методичну допомогу надавала Українська державна медична бібліотека (Харків) [28].
Період з 1942 по 1963 роки характерний післявоєнним відродженням держави в цілому та "бібліотечної галузі зокрема, яке почалося після визволення нашої країни від гітлерівських окупантів. Під час війни, бібліотеки були частково зруйновані, спалені і розграбовані. Як відзначає А.Корнієнко "за офіційними даними майже не уціліли 800 довоєнних медичних бібліотечних установ" [15].
У повоєнний період разом з відбудовою та відродженням установ охорони здоров'я, почали з'являтися нові медичні бібліотеки при науково-дослідних установах.
Для поліпшення методично-організаційного керівництва мережі медичних бібліотек України в червні 1948 року був виданий Наказ К» 431 "Про підпорядкування усіх медичних бібліотек Української РСР Міністерства охорони здоров'я (Харківську державну наукову, обласні наукові, бібліотеки при медичних учбових і науково-дослідних інститутах, бібліотеки при різних медичних і лікувальних установах) Республіканській науковій медичній бібліотеці м. Києва". Вона здійснювала організаційно-методичне керівництво медичними бібліотеками республіки, тобто аналіз звітів та планів, складання загальних оглядів роботи бібліотек, перевірку ЇЇ роботи та надання бібліотекам практичної допомоги, складання інструктивно- методичних листів та підготовку проектів наказів по Міністерству охорони здоров'я УРСР і Київському обласному відділу охорони здоров'я, організацію обміну досвідом між медичними бібліотеками, виявлення передового досвіду в роботі бібліотек І його поширення серед медичних бібліотек, організація різних заходів підвищення кваліфікації працівників медичних бібліотек.[8, 34].
Особливістю цього періоду становлення медичних бібліотек стало створення в них довідково-бібліографічних апаратів, до складу яких входили каталоги алфавітний та систематичний, картотеки авторефератів та дисертацій, періодичних видань, отриманих бібліотеками.
Для активного використання вітчизняної та зарубіжної медичної літератури, бібліотеки вели постійну бібліографічну роботу [36], організовуючи підготовку та видання бібліографічних покажчиків. [23].
У результаті ефективної діяльності медичних бібліотек того періоду збільшилася кількість читачів [34, 36]. Бібліотеками фондами користувалися не тільки співробітники даних науково-дослідних інститутів, а і спеціалісти цього профілю з периферії, оскільки НДІ ставали науковими центрами республіканського значення [6, 22, 23. 33].
Для повнішого задоволення потреб читачів медичні бібліотеки НДІ використовували міжбібліотечний абонемент (МБА). З року в рік кількість звернень до МБА постійно збільшувалась. І постало питання регламентації діяльності МБА на території СРСР. У зв'язку з цим, в 1955 році Міністерством культури СРСР (Наказ № 690) було затверджене "Положение о межбиблиотечном абонементе" — це перший документ, який регламентував діяльність МБА [26], Він спрощував відносини між бібліотеками, встановлював єдиний для бібліотек бланк замовлення, не видавався лише єдиний примірник, була організована ієрархічна організація бібліотек з МБА. тобто література, відсутня в даній бібліотеці, замовлялась, у найближчий бібліотеці міста, області, республіці, і лише, коли потрібної літератури не було в республіки, замовлення направлялись до центральних союзних бібліотек. [9].
Надійними джерелами комплектування ставали бібліотечний колектор, магазини «Медична книга» та Союздрук. Існувало попереднє замовлення літератури за тематичними планами видавництв. Бібліотеки мали повну інформацію про книжки, які виходили друком, що давало їм змогу для повного і та регулярного комплектування своїх фондів спеціалізованою літературою [5, 22, 23].
Характеризуючи період з 1964 по1986 становлення медичних бібліотек, треба відзначити появу та широке впровадження до системи комплектування фондів книгообмін між бібліотеками різних країн. Бібліотеки медичних установ Болгарії, Польщі, НДР проводили книгообмін з бібліотеками НДІ [22]. Іноземні видання медичні бібліотеки могли придбати також о магазинах "Іноземна книга" [5, 31].
Розкриттю фондів слугувала система каталогів та картотек, добре укомплектований довідковий апарат, який з року в рік удосконалювався та редагувався, згідно "Положення про систему каталогів та картотек бібліотек НДГ розробленим РНМБ на початку 80-х років. Для ведення систематичних каталогів у медичних бібліотеках було запроваджено таблицю Універсальної десяткової класифікації (УДК) на літературу медичної та суміжної тематики, а на суспільно-політичну літературу — таблиці Бібліотечно-бібліографічної класифікації (ББК) [5]. Медичні бібліотеки почали брати активну участь в роботі з'їздів, конференцій, семінарів, які проводили МОЗ України та науково-дослідні інститути [16, 22, 24]. До цих заходів бібліотеки організовували книжкові виставки, тематичні перегляди літератури, а також друкували бібліографічні покажчики і анотовані списки наукової спеціалізованої літератури. З 1971 року вони разом з РНМБ постійно видають анотовані покажчики літератури «В помощь практическому врачу» з 32 спеціальностей [28, 37].