1.2 Іконопис Волині і візантійське мистецтво доби Палеологів
За умов розвитку малярства доби середньовіччя прояви спільності продукції місцевих осередків з візантійськими творами означають причетність до найбільш визначної течії християнського образотворчого мистецтва. Волинські іконописці явно орієнтувалися на високі зразки, котрі віддзеркалювали новий етап, що хронологічно охоплює другу пол. XIII- середину XV ст. Про це дозволяють говорити належно засвоєні іконграфічні схеми, здебільшого з ознаками інтерпретації. Таке явище є загальним для всього українського іконопису до середини XVI ст.
Візантійські риси волинської мистецької традиції потенційно впливають з огляду історичних подій, але поодинокі твори не можуть спонукати до конкретних висновків. Крім вже згаданої ікони Холмської Богородиці немає жодної пам’ятки, котра дозволяла б набути уявлення про грецький мистецький імпорт, насамперед палеологівського періоду.
Вивчення іконографії волинських ікон, в тому числі й найбільш архаїзуючи за стилем,не дозволяє твердити про утримання непорушними образів та схем, котрі властиві візантійському малярству XI- поч. XIII ст. й, відповідно його давньоруському варіанту, що досить виразно розпізнається якраз на зламі XII-XIIIст. Іконографічні джерела наявних ікон з Волині не сягають глибше доби Палеологів. Про причини такого явище можна лише здогадуватися. Проте, мусимо виходити саме з конкретних спостережень, не вдаючись до можливих явищ, реконструкція яких викликає чимало застережень. Правдиве відтворення іконописного взірця княжої доби трапляється надзвичайно рідко, в разі, коли йдеться про виключно шановану реліквію, що неможливо ототожнювати із загальним наслідуванням іконографічної формули. З доробком палеологівських митців був обізнаний і маляр ікони Богородиці Одигітрії з Дорогобужа, виконаної близько 1300 р. Датують цей твір також останньою третиною XIII ст. Чи могла невдовзі після того бути виконано, в межах першої пол. XIV ст., ікона Богородиці Одигітрії з Покровської церкви у Луцьку? Довільність її датування XIII ст. виявилася надто очевидно, тоді як найбільш поширене означення також полишає твір поза історико-культурним контекстом, хоча підтримане іншим методом. Було зроблено спробу також визначити виконання серединою XV ст. Нарешті наведені аргументи на користь близько 1500 р. досі хоча й не прийняті, але також належно й не спростовані. Така розбіжність поглядів дослідників не випадкова, бо відбиває неоднозначність живопису ікони, помітно віддаленого від знаних творів візантійського походження, особливо елітарного кола.
1.3 Деформація візантійського стилю волинського іконопису
Від ХV століття практично не збереглося творів волинського іконопису, крім двох, що належали колишній Троїцькій церкві в селі Річиця Зарічнянського району Рівненської області. Це ікона “Покрови Богородиці” та робота грецького майстра, що працював на Волині, – “Христос Пантократор”, - пише сучасний дослідник, зазначаючи, що “вони вражають своєю живописністю і довершеним виконанням малюнка”. Схоже на те, що ці ікони виконані одночасно, хоча різними майстрами, і тому їх можна датувати кінцем ХV століття або ж умовно близько 1500 року, тим самим не виключаючи реальну можливість приналежності творів до самого початку наступного ХVІ століття.
Ікона кінця ХІV століття із Зверена монастиря, містить розтин храму з царськими вратами і двох ангелів, що тримають покров понад Богородицею. Фігура Романа Сладкоспівця, знана ще із суздальської іконографії Покрови 1360 року, де Богородиця сама простерла покров, а ангели лише несуть його кінці, - відома у новгородському іконописі тільки наприкінці ХV століття.
Ікону з Річиці немає підстав сприймати як локальну адаптацію новгородської схеми, але також неможливо не помітити її подібність.
Ікона з Річиці має кілька вартих уваги іконографічних особливостей. Храм, зображений у різних проекціях, і відтворення чотирьох аркад, котрі поділяють нави простору, нагадує ізометричний план споруди. Роман Сладкоспівець з розгорнутим сувоєм у руці одягнений не в дияконський стихар, а в короткий дяківський фелон, вживання якого в Україні нині є призабутим, так само як і спрощена конструкція іконопису. Здавалося насамперед тут слід вбачати прояви своєрідного архаїзму. Одначе в дійсності означені елементи архаїчно поєднані з розвинутою досить ускладненою композицією, історичний розвиток котрої припадає на ХІV – ХV століття. Все суцільно пов’язане з конкретним явище, коли реальне життя поступово проникає до іконописних сюжетів.
Явища деформації Візантія сама зазнавала у своєму сакральному мистецтві, як в іконографії, так і в стилістичних особливостях, що помітно віддалялися від класичної традиції. Здебільшого таке траплялося в разі впливів західних та східнохристиянських взірців або ж в результаті звичайного спрощення складного за формою і змістом елітарного оригіналу. Подібна еволюція не завжди була проявом очевидної мистецької деградації, бо означала пошуки нових шляхів. Такі варіації містять експресивна за манерою виконання Миколи Милецького, роботи маляра Григорія Босиковича 1532 р., а також з цієї самої доби ікона Богоматері Єлеуси з с. Доросині поблизу Луцька, в якій деформація візантійського стилю призводить до своєрідної орнаментації форм. Ще складнішою виявилася доля іконографічної композиції “Спаса в силах”, відомої у Візантії і на Заході, суттєво трансформованої в московському малярстві ХV століття, після того, як вона набула популярності у демократичному середовищі на Волині.
До деформації візантійського стилю подекуди спричинився і поміркований готицький вплив, як про те свідчить ікона Богородиці Одигітрії, початку ХVІ століття, з Межерич Острозьких. Він переважно позначився на стилістичних рисах, і до того ж підсилений орнаментикою золотого тла.
1.4 Проблема вивчення, збереження, дослідження та реставрації Волинської ікони
Волинські ікони є однією з найбільших груп пам’яток давнього українського мистецтва, що збереглися до нашого часу. Ікони Волині були розповсюджені на значній території (сучасні Волинська та Рівненська області, частина Житомирської та Тернопільської областей), охоплюють значний хронологічний період, мають яскраво виражені художні та технологічні особливості. Водночас волинські ікони – одна з найменш досліджених груп пам’яток українського мистецтва.
Потреба у вивченні іконопису Волині наголошувалась багатьма відомими дослідниками українського середньовічного мистецтва вже з початку XX ст. Окремі пам’ятки, майстерні та персоналії Волинського регіону вивчались відомими мистецтвознавцями П.М. Жолтовським, Г.Н. Логвиним, Л.С.Миляєвою та іншими. Однак узагальнюючих праць, що дають повну картину розвитку й особливостей волинського іконопису, до цього часу не опубліковано.
У зв’язку з великою цінністю волинського іконопису, ДКНТ України включив у програму наукових розробок в галузі культури та мистецтва тему «Волинська школа іконопису. Проблема дослідження, зберігання та реставрації». Мета роботи полягає у вивченні розвитку Волинської ікони взагалі й по окремих майстернях, найбільш виразних рис іконографії, що вирізняють Волинь з-поміж інших регіонів України, особливості техніки й технології, а також у розробці з їх урахуванням рекомендації по зберіганню та реставрації пам’яток. Було обстежено близько 200 пам’яток, при цьому вперше на Україні була застосована методика обстеження, розроблена у відділі реставрації станкового олійного живопису УНДРЦ. Інформація заносилась до «Паспорту обстеження ікони».
Методика дослідження пам’яток включає такі етапи:
- атрибуція й датування на основі архівних відомостей та уточнення наних про авторство та час створення пам’ятки;
- аналіз матеріалів й техніки живопису об’эктивними та експертними методами;
-відбір проб основи, грунту та фарбового шару та їх хімічний і мікологічний аналіз;
- формалізований опис структури пам’ятки за розробленою спеціальною методикою;
- опис стану збереженості пам’ятки;
- палеографічний аналіз написів;
- аналіз техніки та наслідків попередніх реставрацій пам’ятки;
- мистецтвознавчий опис;
- складення бібліографії про дану пам’ятку;
- фіксація пам’ятки на чорно-білу, кольорову та відеоплівку.
Попередній аналіз дав змогу сформулювати ряд характерних особливостей, притаманних Волинській іконі.
На художні особливості Волинської школи позначився вплив балканського живопису, а також західноєвропейської традиції. Подекуди простежуються характерні риси окремих майстерень та місцевостей, наприклад, у північних поліських районах – вплив білоруського іконопису, на півдні – Острозький регіон.
Особливість волинських ікон полягає також в оригінальності техніки й технології їх створення, використанні нетрадиційних, рідковживаних матеріалів. Відповідно й реставрація волинських ікон є досить складною та проблематичною. Досі не вирішена проблема закріплення фарбового шару та грунту ікон. Також є складним питання усунення негативних наслідків попередніх консерваційних та реставраційних втручань.