Дорогобуж у XII ст. був столицею Дорогобузького князівства. Тут, вірогідно, з тих часів існував монастир і Успенський собор.
Ікона «Богородиця Одигітрія» з Дорогобужу представляє для історії українського мистецтвознавства винятковий інтерес як унікальна пам’ятка малярства періоду Галицько-Волинського князівства. Це найдавніша унікальна ікона типу Одигітрії посеред уцілілих творів українського малярства періоду другої половини XIII – першої половини XIV століть. Ікона кілька століть зберігалася в кам’яній Успенській церкві у місті Догрогобуж, й неодноразово згадувалась у літературних джерелах. На сьогоднішній день ікона зберігається в Рівненському краєзнавчому музеї.
Надійшла ікона до реставрації у зруйнованому стані до Львівського філіалу Українського науково-дослідного реставраційного центру; була відреставрована художником-реставратором Надією Скрентович. Після реставрації ікона набула експозиційного, хоча далеко не первісного, і може зайняти гідне місце у кращих музеях світу.
Крім реставраційних робіт, були проведені візуальні та лабораторні дослідження, які переконують, що ікону було створено на Волині місцевим майстром, добре обізнаним як і в сучасній йому техніці іконопису, так і у візантійській іконографії. Майстрові були відомі зразки малярства Балкан, з яких він запозичив певні декоративні елементи і прийоми.
Але специфічний малюнок на іконі, особливе трактування обличчя Богородиці переконують не тільки у волинському походженні іконописця, але і в тому, що він був представником певної локальної школи.
Спроби реконструкції ікони дає можливість уявити, наскільки урочистою та імпозантною була ця ікона, яка за свідченням дослідників XIX ст. вважалася чудотворно, хоча і не була канонізованою.
За сприяння П.М.Жолтовського ікону було перенесено до Рівненського краєзнавчого музею (далі - РКМ). На сьогодні від ікони збереглося лише мальоване на паволоці (розміром 122*86 см.) вирізане по контуру зображення Богородиці та Христа. Під час реставрації львівські реставратори паволоку перенесли на нову дошку, надавши іконі експозиційного вигляду.
Дорогобузька Одигітрія представляє традиційний тип Одигітрії, сформований, згідно легенди, іконописцем євангелістом Лукою за дорученням самої Богородиці. На іконі з Дорогобужа Богородиця величаво утримує на лівій руці постать маленького Христа-Емануїла. Вертикально посаджена голова Богородиці злегка повернута вправо, Христос у три четвертному повороті урочисто сидить, одягнутий у білий хітон та вохристий гіматій. У Богородиці шати традиційно підібрані: коричнево-червоний мафорій прикрашений широкою вохристою облямівкою, окантованою червоними лініями, ще одна червона поздовжня лінія проходить посередині; чепець і хітон зелено-синього темного кольору. Зважажаючи на фрагментарно збережені залишки золота на шатах Богородиці та Христа дослідники ікони припускають, що золотим асистом було підсвічено весь мафорій Богородиці, хітон та гіматій Христа.
У Дорогобузькій іконі яскрава червона барва не звучить виразно, проте як формотворчий пластичний засіб у формі ліній вона присутня в іконописному ладі ікони. Особливо виразно ритми червоних ліній домінують на шатах Христа, творячи рисунково знайдені заломи складок на вохристому хітоні та білому гіматію, оздобленому червоними зірками ідеальної складної форми. Червоною барвою наповнено й символ християнського вчення – сувій у лівій руці Христа, подібне кольорове трактування сувію більш властиве для Балкан, подекуди зустрічається й на окремих грецьких іконах.
Особливістю іконографії Доргобузької Одигітрії є й зображення опліччя мафорію Богородиці у вигляді подвійної тканини з двома облямівками. Такий іконографічний прийом часто використовували іконописці Центральної Греції та Кіпру. Зокрема, слід згадати грецьку ікону початку XIII ст. «Богородиця з немовлям» з Візантійського музею в Афінах, та двохсторонню грецьку ікону XIV ст. «Богородиця Одигітрія» з монастиря Св. Павла на Афоні.
Назагал, незважаючи на цілий ряд запозичених іконографічних особливостей, якими наділена Богородиця Дорогобузька, її відповідність традиціям давньоукраїнського мистецтва XII – XIII ст. очевидна. Характерно, що закладені віконі загальні риси, мистецьке та духовне наповнення проявились в українських іконах типу Одигітрії XV століття.
Львівські реставратори, відновлюючи Дорогобузьку Богородицю, запропонували графічний варіант реконструкції ікони, вмістивши обабіч німба (не зберігся) Богородиці двох архангелів, традиційних зображення яких бачимо в українських Богородичних іконах Одигітрії XV століття. Не виключено, що саме у такому варіанті було написано середник Дорогобузької ікони. З часом у процесі багатьох поновлень та доповнень, очевидно, ікону тематично та сюжетно збагатили постатями дванадцяти апостолів, про що засвідчують описи очевидців, які споглядали славнозвісну чудотворну ікону в другій половині XIX століття в Успенському монастирі а Дорогобужі. Зокрема, в одному із повідомлень зазначалося, що: «У церкві села Дорогобуж знаходиться» благодатна ікона Божої Матері» . Вміщена вона у вівтарі на горньому місці в окремо облаштованому для неї клоті. Ікона ця без сумніву давня, так як із збережених залишків колишнього на ній напису видно, що вона була поновлена в 1577 р. Поновлення це, припустимо, полягало у видовжені та розширені ікони й у написанні навколо неї дванадцяти апостолів.
Важко сказати, з якої нагоди було вирішено замовити таку урочисту ікону, хто був замовником і хто виконавцем, для якого храму вона була призначена. Ці питання поки що не мають відповіді.
2.4 Проблеми збереження і реставрації ікони «Богородиця Одигітрія» с. Тростянець Ківерцівського району
Церква Св. Трійці, що знаходиться у селі Тростянець Ківерцівського району відома не тільки на Волині, а й далеко за її межами.(Додаток Г.) Цю славу їй принесла ікона Божої Матері, яка за словами священика та прихожан Св. Троїцької церкви з осені 1998 р. почала обновлятися та творити чудеса зцілення. Ця звістка швидко розповсюдилася. З’явилась низка публікацій у місцевій пресі. До ікони розпочалося паломництво…
Про час будівництва мурованої церкви Святої Трійці у селі Тростянець Ківерецького деканату збереглося обмаль інформації. Клірові відомості Тростянецького храму за 1911 р. повідомляють, що «церковь построена в 1650 году тщанием неизвестно чьим». Ще одне джерело – «Справочная книга о приходах и монастырях Волынской епархии» – відносить її будівництво до 1648 р. На існування в Тростянці Свято-Троїцької церкви у більш ранній період вказує запис на першій сторінці Луцького братського каталога від 1617 р.: «Гавриил, священник Тростенецкий, презвитор храма святыя живоначалныя Тройца, рукою власною». Найвірогідніше, тоді церква була дерев’яною.
Здається, що саме у контексті зв’язків тростянецького духовенства з луцькими братчиками можна розглядати подальшу історію храму Св. Трійці в цьому селі. На певні контакти вказує й деяка подібність двох церков – луцької братської (була змурована 1620 р.) та тростянецької Свято-Троїцької. Одним із засновників церкви вважається шляхтич Адам Гуревич.
Храм Св. Трійці належить до оригінальних взірців оборонного архітектурного стилю і не має тотожних собі на історичній Волині, відповідає складним умовам того часу в Україні, зокрема в нашому краї, у період Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
Троїцький храм збудовано у вигляді корабля (Церква веде нас по морю життя до тихої пристані у Царстві Небесному) вівтарем на схід – у бік світла (Господь Ісус Христос є для нас Сонцем, яке приходить зі сходу). Будівля завершується вгорі трьома куполами (Три Особи Святої Трійці).
Пристосування храму до оборони має ряд особливостей. Насамперед вражає товщина цегляних мурів (до 1,7 м). Стіни ззовні додатково підсилені масивними прикладками. Зсередини стіни нави також підсилені: в кутах – виступами, у центрі південної та північної стін – широкими лопатками.
Церква має ще одну дуже цікаву архітектурну особливість, про яку важко здогадатись, оглядаючи її з фасаду та інтер’єру. Замість традиційних відкритих хорів над бабинцем облаштовано ізольоване квадратне приміщення, перекрите хрещатим склепінням. Дістатися до нього можна лише крізь вузький вхід. Це місце називають «Божою горою», або ж «Божою гіркою», і воно являє собою капличку для розміщення Тростянецької ікони Божої Матері.(Додаток Д.)
У Троїцькій церкві застосовано архаїчний спосіб улаштування сходів на хори та горище в товщі мурів, який походить від культового будівництва Київської Русі та періоду феодальної роздробленості. Вузький склепінчастий коридор з крутими східцями прорізує частину стіни і виводить на піддашшя.
Пристосування горища Троїцької церкви до оборони зумовило влаштування стрільниць для вогнепальної зброї. Вся верхня частина будівлі була пристосована до кругового обстрілу. Вогневі отвори мали характерну для XVI–XVII ст. форму – у вигляді перевернутої замкової щілини. У наш час стрільниці ззовні закладено, обтиньковано.
Як справжня фортеця, церква має два підземних ходи. Один веде до Маневич, другий, за переданням, тягнеться до Луцька. Нині вони в аварійному стані, тому перевірити це неможливо.
Окрасою церкви є створений у XVIII ст. іконостас (перенесений зі зруйнованої церкви с. Годомичі) з оригінальними Царськими вратами, виконаними першокласним різьбярем.
Основною святинею храму в усі віки залишалася чудотворна ікона. Багатьох зцілила від недуг та врятувала життя Тростянецька Божа Матір.
Відкрите питання – датування образа: можливо, XV ст. Отже, він давніший, ніж церква. Архітектурні особливості церкви спонукають до думки, що капличка спеціально облаштована для цієї ікони. Отже ікона є більш ранньою ніж церква. Також ім’я іконописця невідоме, але ми знаємо ще один його твір: «Христос-Вседержитель» із с. Річиця на Рівненщині (зберігається у Рівненському краєзнавчому музеї).