Ікону «Богородиця Одигітрія» вміщено в масивний дубовий кіот XIX ст. Написана вона на основі, що складається з чотирьох липових дощок розміром (86,8 х 119,5 x 3 см.), скріплених двома врізними різносторонніми сосновими шпугами. Зв’язок між дошками порушений. З тильної сторони на стику дощок між шпугами наклеєні смуги фабричного полотна. Дошки вражені жуком – деревоїдом. Нижня частина ікони пошкоджена найбільше, має втрати деревини.
Паволовка довгими вузькими смугами домотканого полотна (від 4 до 6 см.), за візуальним обстеженням є на стику дощок, а також на верхньому краю ікони та на правій половині нижнього краю.
Левкасна поверхня ікони нерівна. Найвищі місця – це збережений авторський левкас, нижчі – пізніша матиковка, яка становить близько половини всієї площі ікони, а найнижчі місця – фарба покладена без левкасу безпосередньо на дошку. Окремі фрагменти левкасу присохли у олійній фарбі нанесеній пізніше. Білий крейдяно – клейовий левкас – від 1 до 2 мм., мастиковка (червоно коричневого кольору крихкої структури – 0,5 мм) заповнила щілини між дощок основи. Втрати авторського грунту становлять приблизно половину поверхні ікони. Зв’язок левкасу з основою порушений на 70% площі ікони. Грунт має середньо- і крупносітчастікракелюри та багато численні втрати. Оголена дошка на зображенні лику Богородиці та її рук затонована акварельними фарбами.
Про авторський живопис судити важко, тому що він перекритий примітивними олійним записом, про який, очевидно, свідчить напис 1889 р. у лівому нижньому кутку ікони. За візуальним спостереженням авторське письмо (можливо, XVI ст.) збереглось на ликах Богородиці та Ісуса. Проте, брови, райдужні оболонки очей Богородиці і зрачки пізніше підмальовувались чорною фарбою. Також є втручання у зображення губ. Фарбовий шар з левкасом на правій частині лику Ісуса втрачений. На лику Богородиці значні втрати на щоках.
Ікона має дерев’яний різьблений оклад, що складається з двох частин (нині роз’єднані), вкритих шаром левкасу і позолоти. Оклад також знаходиться в аварійному стані, втрачено понад 50% левкасу та позолоти.
На іконі – поясне зображення Богородиці з Христом, увінчаними короною. У лівій руці він тримає згорток, права рука піднята у благословляючому жесті. У лівому верхньому куті ікони вписаний блакитний медальйон з зображенням Архангела Гавриїла.
Стан ікони аварійний, з численними втратами фарбового шару та левкасу аж до основи. Особливо вражаючі втрати на ликах та руках Богородиці та Христа. Вся поверхня ікони вкрита середньо та крупно сітчастим жорстким кракелюром з піднятими краями. Прослідковуються багатошарові записи. Верхній шар запису- олійний, крізь втрати якого проглядається авторський темперний живопис. Незаписаними залишились лики Богородиці та Христа, а також медальйон з зображенням Архангела.
Двічі образ реставрували, про що свідчать написи на ній. Більш давній з них не читається через дуже потемнілу оліфу та запис, що зроблено поверх нього: «Сия икона обновлена 1889 года 25 июня стараннями Авксения Зидкевича и местных прихожан. И. Маркевич». У наш час стан ікони погіршився. Благословення на початок реставрації в останній день свого життя дав владика Яків. Реставрація розпочалася у церкві в середині серпня 2003 р. З огляду на те, що ікона має велику історико-культурну та мистецьку цінність, роботи ведуться з дотриманням усіх вимог науки. Фотофіксацію проводив художник-реставратор А. Квасюк. Перший етап дослідження мікропроб живопису і ґрунту ікони робила старша наукова співробітниця Національного науково-дослідного реставраційного центру України В. Распопіна.
На початку робіт було взято 9 мікропроб фарбового шару. Проведено дезінфекцію лицевої сторони ікони спиртовим 4% розчином катаміну. Укріплення левкасу проводилось невеликими ділянками, залежно від складності руйнування з застосуванням 5% і 10% осетрового клею. Процес ускладнювався в місцях, де є паволовка, там доводилось укріпляти повторно.
При насиченні левкасу теплим клеєм і поступовому вирівнюванні його поверхні, виявилися втрати деревини основи, утворені жуком-деревоїдом. У тих місцях левкас западав, тому укріплення припинилось. В подальшій роботі порожнини в дерев’яній основі буде заповнено рідким левкасом.
Ікона перебуває в екстремальних, вкрай несприятливих умовах. Влітку температура в приміщенні значно перевищує +20, взимку падає нижче 0. Принаймі, двічі на тиждень біля ікони відправляється служба в присутності великої кількості людей. Багато прихожан намагаються прикластися до ікони, притулитися до неї хворими місцями, обтерти образ одягом хворих людей з метою зцілення. Це завдає іконі непоправної шкоди.
Реставрацію ікони неможливо провести через непорозуміння проблеми з боку священика та церковної двадцятки: не дозволяється винести ікону з церкви і, взагалі проводити з нею будь-яку роботу. На місці ж в таких умовах провести якісну реставрацію та дослідження майже не можливо. Єдине що було зроблено – це профзаклейки в особливо небезпечних місцях(реставратор А.Квасюк).
Але і Сама Божа Матір спасає Свою ікону. Ось як тростянчани пригадують воєнні роки. «Наше село, – розповідає Ніна Максимчук, – під час війни було повністю спалене. Ми були в бігах в Годомичах. І якось каже моя баба Домця: „Ніно, ходи подивимось, що робиться в нашому селі“. Прийшли – все спалене, чорне. „Давай зайдемо в церкву“, – каже бабця. Бачимо: церква знищена, підлоги скраю нема, жодної ікони, престол голий. Вогонь спалив дерев’яні сходи, що вели на «Божу гору». Двері впали на підлогу і на порозі все й погасло. Образ Богоматері стоїть на свому місці. Євангелійка лежить, стрічки в неї. Ми стали на коліна Богу помолитися: „Боже, Боже, яка то сила! Божа Матір до Себе нечисту силу не допустила“». Цей факт підтвердили і дячиха Віра, і Надія Киричук, і Ганна Пилипчук.
Про цей же період розповідає й Ольга Макаревич: «Тоді був старостою набожний чоловік на ім’я Микита. Якось він каже: „Давайте заберемо ікону Божої Мамочки вниз, все ж щось буде, поки придбаємо інші“. Пішли за іконою троє чоловіків, піднесли до дверей, а вона стає тяжкою як камінь, обриває їм руки, кілька разів вони намагалися підняти – не можна. Тоді Микита говорить: „Хлопці, Божа Мамочка не хоче лишати свою келійку. Не чіпаймо її“. Коли ставили ікону на своє місце – була легкою як пір’їнка». Це стверджують і діти старости.
А у вересні 1990 р. сталося чудесне оновлення святого образа. Тодішній регент церковного хору Людмила Тихонюк та хористи Євген і Надія Хілімончуки перші зауважили, що засвітилися золотисто-жовті ризи Богородиці, а потім – обличчя, яке стало більш виразним, яскравішим. При оновленні було видно сяйво.
Образ Тростянецької Богоматері – чудотворний. Про її чудодійну силу відомості, збережені парафіянами, сягають ХІХ ст.
Дивну історію розповіла донька священика Петра Прокоповича, внучка о. Івана Прокоповича Наталія Прокопович: «Мій дідусь о. Іван був на парафії в с. Тростянці 40 років. Ще перед Першою світовою війною отримує він лист з-за Москви, в якому розповідається, що двоє людей похилого віку мають дівчинку 9-10 років, хвору на невиліковну хворобу. Мати дуже молилась. І сниться їй сон: „Ви поїдьте у Волинську губернію, Луцький повіт, с. Тростянець, помоліться перед образом Богоматері, що на Божій горі, – і дитина зцілиться“. В листі жінка благала: „Якщо так є насправді, то відпишіть нам!“ Дідусь пішов, щиро помолився на „Божій горі“ і відписав їм лист. Пройшло небагато часу, раптом у хвіртку заходять літня жінка з дівчинкою: „Тут священик живе?“ – „Тут“. – „Ми з-за Москви приїхали подякувати Матері Божій за допомогу. Дочці значно краще, ми вирішили разом з нею приїхати помолитись“. Цілий тиждень молились вони на „Божій горі“, дівчинка видужала повністю, а потім ще довгий час писала дідусеві листи. Ось так Богородиця вилікувала ту невиліковну хворобу».
І нині тут відбуваються зцілення, не менш вражаючі, як удавнину. Ікона відновила чудотворення 1998 року і до Тростянця почалося паломництво.
Отож, унікальна церква Св. Трійці, архітектурна пам’ятка, має ікону Божої Матері, про яку відомо не тільки на Волині, а й далеко за її межами, тому що цей образ творить чудеса. Багато паломників, і не тільки православні, а й греко-, римо-католики, ідуть до Пресвятої Діви. Її заступництво гнів Божий на милість повертає. Прийди під її захист, проси в Неї допомоги і вір, що ти не загинеш. Хто надіється на молитву Богородиці, той ніколи не буде посоромлений.
2.5 Музей Волинської ікони: проблеми збереження та реставрації творів
Музей Волинської ікони – один з наймолодших в Україні, відкритий 26 серпня 1993 року в Луцьку. Музей створено на основі колекції іконопису Волинського краєзнавчого музею, яка нараховує 600 ікон. Комплектування фонду давнього релігійного малярства і скульптури пов’язане з іменем відомого українського мистецтвознавця Павла Жолтовського (1904-1986), який у 1981-1985 роках очолював наукові експедиції музею по дослідженню пам’яток сакрального мистецтва – іконопису, декоративної скульптури, металопластики, книгодрукування. Основу колекції складають ікони ХVІ – ХVІІІ століття, які характеризують головні напрямки розвитку волинського іконопису впродовж майже трьох століть. Неповторна за складом пам’яток збірка волинського іконопису стала вагомим внеском у творення фонду мистецької спадщини Волині – одного з найдавніших, самобутніх історико-культурних регіонів України.
Перлиною є унікальна пам’ятка візантійського мистецтва Холмська Чудотворна ікона Божої Матері ХІ – ХІІ століть. У вересні 2000 року ікона була передана до Музею Волинської ікони жителькою міста Луцька Надією Горлицькою.
Реставрація пам’яток іконопису була проведена у Національному науково-дослідному реставраційному центрі України і його Львівському філіалі, національній Академії образотворчого мистецтва і архітектури, реставраційній майстерні Волинського краєзнавчого музею.