Перша кінодекламація українською мовою була знята у 1909 році в Харкові. Комедія-водевіль «Як вони женихалися, або три кохання в мішках» в одній дії була екранізіцією повісті М.В. Гоголя «Ніч перед Різдвом». Сценаристом і режисером виступив О. Олексієнко. Він же виконав усі ролі (Дяк, Чуб, Голова, Солоха). Фінансував постановку харківський купець і прокатник Д. Харітонов. В Україні прем`єра картини відбулась 22 січня 1910 року в харківському кінотеатрі «Аполо». [13, 18]
Згодом Олексієнко поставив ще кілька українських водевілів. Відмовившись від одноособового виконання всіх ролей, він підбирає для кожної постановки акторів з українських труп. В 1910-1911 роках Олексієнко екранізував три твори українських авторів: «Москаль-чарівник» І.П. Котляревського, «Кум-мірошник, або Сатана в бочці» і «Сватання на вечорниці» Д. Дмитренка, «Як ковбаса та чарка, те минеться сварка» М.П. Старицького, «Бувальщина, або на чужий коровай очей не поривай» О.Вельсовського, «Жидівка-вихрестка» І. Тогобочного.
Харківська фірма Дмитра Харітонова, що фінансувала постановки Олексієннка, опікувла також «кіномовні картини» актора й режисера О. Остроухова-Арбо, які теж були успішними. В 1911 році побачили світ його постановки «Дачний чоловік, або трагік мимомолі» за А.П. Чеховим, а також «Дорогий поцілунок», «Чуб наплутав, або денщик підвів».
Комерційний успіх, що супроводжував фільми Д. Харітонова,сприяв тому, що колишній керуючий кінотеатром «Аполо» Я. Каратуманов також зайнявся випуском «мовців картин». В 1910 році Я. Каратуманов випускає перший фільм – «Шельменко-денщик» за Г. Ф. Квіткою-Основ`яненком (режисер Ф. Сердюк, Д. Байда-Суховій).
В 1911 році актор і режисер Д. Байда-Суховій для контори Я. Каратумова зняв ще трохи «кіномовних картин»: «Кума Хфеська» і «Сватання на вечорницях» за Д. Дмитренком; «Три козання в мішках» за М.В. Гоголем, за участю українських акторів О. Суханової. Ф. Сердюка, А. Карпинського й інших. Однак постановки Д. Байди-Суховія якісно поступалися фільмам О. Олексієнка.
Незважаючи на те, що «кіномовні картини» за технічним виконанням поступалися звичайним німим фільмам, вони подобалися публіці. Однак, «кіномовні картини» випускалися в одному або двох екземплярях і окупалися досить довго. Кінопідприємці, що вкладали гроші у кіновиробництво, хотіли отримувати більше прибутків від популярних фільмів на українські теми. Так, Д. Харітонов і Я. Каратуманов переходять на випуск звичайних фільмів, що дозволило практично при тих самих витратах продавати десятки копій однієї стрічки в різні регіони Російської імперії. [13, 20]
Спочатку «кіномовні картини», що мали успіх у глядачів, перетворюються на звичайні фільми. О. Олексієнко перезнімає «Сватання на вечорницях» за Д. Дмитренком, Д. Байда-Суховій повторно екранізує пєсу Д. Дмитренка «Кум мірошник». Майже одночасно О. Олексієнко і Д. Байда-Суховій екранізують модну на той час драму «Жидівка-вихрестка» І. Тогобочного. На студії Д. Харітонова екранізується популярний водевіль Г. Ф. Квітки-Основ`яненка «Шельменко-денщик».
У цей же час на екранах Російської імперії демонструвались стрічки на українську тему, створені російськими студіями, зокрема, фірмою О. Дранкова: «Тарас Бульба» (1909) за повістю М. В. Гоголя, «Запорожець за Дунаєм» (1910) за П.П. Гулаком-Артемовським, «Сенаторська ревізія» (1910) за М.Л. Кропивницьким й «Богдан Хмельницький» (1910) за М.П. Старицьким. Ці фільми були знятими на камеру театральними спектаклями українських театральних труп, що гастролювали в Петербурзі. [3, 10]
З ім`ям одного з найбільших майстрів української сцени, режисера й актора М.К. Садовського пов`язані зйомки перших ігрових фільмів у 1910-1911 роках в Києві та Катеринославі. Засновник київського Акціонерного товариства С. Френкєль фінансував постановку фільму «Три кохання в мішках» (1910). Фільм являв собою зйомку однойменного спектаклю за М.В. Гоголем у виконанні акторів київського театру М. Садовського.
Влітку 1911 року під час гастролей театру М. Садовського в Катеринославі місцевий кінооператор Д. Сахненко зафіксував на плівку кращі постановки трупи – «Мати-наймичка» за І.К. Карпенко-Карим Й «Наталка-Полтавка» за І.П. Котляревським. Спочатку зняли фільм «Мати-наймичка». М. Садовський вибрав для цього найкращі сцени з п`єси. Сам Садовський виконував роль Цокуля, відома українська акторка Л. Линицька грола Харитину, І. Маряненко виконував роль Панаса, С. Паньковський – діда мірошника, М. Петляшенко – гусара, Є.Хутріна – Марусі й П. Колісник – Рухи. У фільмі «Наталка-Полтавка» роль Наталки виконувала геніальна акторка М. Заньковецька, возного – Ф. Левицький, виборного – М. Садовський, Миколи – І. Мар`яненко, Терпелихи – Г. Борисоглебськ, Петра – С. Бутовський.
Картини «Мати-наймичка» і «Наталка-Полтавка» вийшли на екран у грудні 1911 року й виявилося, що на думку істориків українського кіно, є одним з найбільших досягнень дореволюційної кінематографії в Україні. Фільми користувалися величезною популярністю. Досить відзначити, що «Наталка-Полтавка» демонструвалася аж до 1930 року. [13, 22]
Закінчуючи огляд кінорепертуару 1911 року, відзначимо фільм «Запорозька Січ» (режисер і оператор Д. Сахненко) катеринославського ательє «Батьківщина». Картина розповідала про героїчне минуле Запорозької Січі в ХVІІ столітті, про бойові подвиги запорізьких козаків і кошового Івана Сірка, що захищали Україну від татар і турків. «Запорозька Січ» знімалася за участі нащадків запорозьких січовиків на історичних місцях колишньої Січі. Консультував знімальну групу історик Д. Яворницький. Спеціалено для фільму В. Стрижевським була написана музика. Декорації робив художник Є. Шпалик. Багато жителів Катеринослава добровільно збирали для зйомок одяг, побутове оздоблення, робили бутафорську зброю. Фільм вийшов у прокат у січні 1912 року.
В 1912-1913 роках міцно завойовують позиції повнометражні картини, що докорінно змінює специфіку кінопрокату. Змінюється й підхід до виробництва фільмів. Режисерський сценарій стає точним, ретельним, вміло побудованим планом майбутнього фільму. Текст розбивається на кадри-сцени, послідовно і досить ясно викладається хід дії, описується місце події, перелічуються дійові особами. Така побудова сценарію свідчить про зрілішну професійну культуру. Трансформується й жанрово-поетична структура ігрових фільмів. Історичні картини витісняють психологічні драми. Нариси у фільмах застосовуються рідше, вони частіше викладають діалог, ніж роз`ясняють дію, що відбувається. [13, 24-25]
В 1912-1913 роках відбуваються також зміни у кінематографі в Україні. На передодні першої світової війни збільшується виробництво фільмів, підвищується їх технічний й художній рівень, відкриваються перші кіностудії. Центрами кіновиробництва як і раніше, є Київ, Харків та Катеринослав. 1912 рік стає рекордним для довоєнної кінематографії в Україні: було поставлено 20 фільмів. У Харкові О. Олексієнко створює «Ніч перед Різдвом» (за М.В. Гоголем), Д. Байда-Суховій екранізує «Запорізький скарб» (за К. Ванченко) і «Шельменко-денщик» (за Г.Ф. Квіткою-Основ`яненком), О. Остроухов-Арбо представляє на суд глядачів чотири фільми: «Під дзенькіт ланцюгів», і три екранізації розповідей А. Т. Аверченка «Настирливий вояжер», «Як мені довелося застрахувати життя», «Гарна жінка». У Катеринославі Д. Сахненко виступив режисером і оператором у постановках «Оце так потрапив», «Любов Андрія» (за «Тарасом Бульбою» М.В. Гоголя), «Важка розплата» і «Мазепа» (за «Полтавою» О.С. Пушкіна). У Києві Т. Піддубний зробив п`ять «кінодекламацій»: «Циганка Груня, або Оце так ускочив» (за п`єсою К. Ванченко); «Запорізький скарб» (за К. Ванченко); «Вій» (за М.В. Гоголем); «Запорожець за Дунаєм» (за П.П. Гулак-Артемовським); «Ніч перед Різдвом» (за М. В. Гоголем). Київський режисер О. Гамалій зняв дві постановки театру М. Садовського – «Пан Штукаревич, або Оказія, якої не було» (за С.Є. Зіневичем) і «Запорізький скарб» (за п`єсою К. Ванченко). Київська цензура дозволила демонстрацію фільмів лише в кінотеатрі «Лотос». [13, 26]
В 1910 році починається кіновиробництво в Галичині. Один з перших ігрових фільмів, знятих у Львові, називається «Повернення батька» – балада в 15 картинах. В 1912 році у Львові відкривається перше галицьке підприємство з виготовлення й прокату фільмів «Кінофільм» з дочірніми підприємствами «Муза» і «Леополія». Компанію «Кінофільм» заснував фотограф Марек Мунц. Вона почала свою діяльність зі зйомок місцевих подій. У тому ж році компанія «Кінофільм» випускає ігрові фільми «Відомщена неправда», прем`єра якого відбулася в 1912 році, а також «Любовні пригоди панів З. і Й. відомих у Л.» (прем`єра в грудні 1912 року). Режисером обох фільмів був Сигізмунд Веселовський.
В травні 1913 року в Одесі фотограф і оператор Мирон Гросман засновує «Мирограф». З кінематографам Гросман знайомиться в Парижі, в павільйоні кінофірми «Гомон», що випускав кінопроекційні апарати. В 1913 році Гросман будує скляний павільйон і лабораторію з обробки плівки. Це був перший спеціально побудований кінопавільйон в Україні.
Матеріалом для першого фільму став карний роман В. Антонова «Одеські катакомби». Гросман вибрав його, розраховуючи на сенсаційний відгук у масового глядача. Фільм з однойменною назвою (режисери Д. Марченко, М. Медведєв) відкривав таємниці, пов`язані із знаменитими одеськими контрабандистами – Маразлі, Маврокордато та іншими. В тому ж році побачили світ комедії «Спритний апаш» (режисер М. Гросман), «Мешканець із патефоном» (режисер Д. Марченко) та екранізація роману А. Шомера «В морі і на острові Елліс» (редисер М. Гросман). За жанром картина була драмою, з назвою «Трагедія єврейської курсистки». Компанія «Мирограф» обрала космополітичну політику, орієнтуючись на ходові теми, апробовані в європейському кінематографі.