В 1934 році Олександр Довженко фільмує свій «Аероград». Це містифікація, котра скасовує поняття часу, розсуває межі простору. Виходячи з проекту побудови нових міст, які служитимуть базою для повітряної оборони на березі Тихого океану, Аероград повинен залишатися невидимим у фільмі як майбутній військовий об`єкт. Молодого чукчу, який пробігає 80 сонць, щоб прийти туди вчитись, зовсім не відштовхує його недоступність. Якщо Аероград ще не існує, він його побудує. Друг Дерсу Узала в особистому житті, тигролов Степан Глушак (Степан Шагайда) переслідує двох японських диверсантів. Після знищення першого він знаходить другого у свого друга Худякова (Степан Шкурат), котрий сам у змові з японцями. Старовари, яких обробляє куркуль Шабанов (Борис Добронравов), чинять опір побудові міста. Після придушення повстання Глушак страчує Худякова за зраду тоді, коли над тайгою пролітають сотні літаків із будівниками нового міста. Саме з виходом на екрани цього фільму Довженко визнає себе як співець сучасності. [5, 85-86]
Кінематограф розвивається під пильним наглядом цензури. У кращому випадку фільми виходять і за кілька днів щезають з екранів. Скажімо, «Заставу коло Чортового Броду» Мирона Білинського перероблено кілька раз і врешті припинено виробництво. Перебуваючи на Київській кіностудії, російський режисер Абрам Роом знімає картину «Суворі юнаки» за кіноп`єсою Юрія Олеші. Йому вдається зафільмувати твір рідкісної краси, але надто абстрактний на той час. Тому він зазнає критики за надмірний естетизм. Фільм не подобається верхівці і його забороняють для показу.
Не зважаючи на примус чи на поступки задля виживання, не всі режисери знімають ідеологічно знецінені картини. Леонід Луков в1936 році випускає фільм «Я люблю» про робітничий класна тлі шахтарського пейзажу дореволюційного Донбасу, із соціальною драмою в центрі твору. Ця прозаїчна картина насичена поезією, гумором і пристрастю, режисер не дбає про певний еталонний стиль.
В 1936 році Іван Кавалердзе знімає поспіль «Прометея» і «Наталку Полтавку». Перша – це друга частина незавершеної трилогії «Коліївщина» - «Прометей» – «Дніпро». Вона охоплює період від кінця ХVІІІ століття до Жовтневої революції і грунтується на мотивах Шевченкової поеми «Кавказ». Івася (Іван Твердохліб), бідного кріпака, який працює на землях поміщика Свічки (Лесь Сердюк), розлучено з його нареченою Катериною (Поліна Нятко), продано в дім розпусти. Рекрутований до війська, він вирушає на війну. Його друга Гаврілова (Данило Антонович) страчують за підбурювання до повстання. Але його останній крик пробуджують Івася і полонених грузинів та веде до повстання. «Прометея» визнано останнім великим твором Кавалерідзе. Перші критичні відгуки – схвальні, хоча невдовзі йому закидають недосконале знання історичних фактів і схематичність персонажів. Фільм негайно зникає з екранів і перспектива створення третьої частини трилогії перестає бути для нього реальною, завершити її вже ніколи не вдасться.
«Наталка Полтавка» – перша радянська кіноопера в дусі переповненої етнографізмом і театральності серії «Українських пісень на екрані». Наталка (Катерина Осмяловська) кохає бідного Петра (М. Платонов), котрий пішов шукати щастя. До неї тим часом залицяються дідугани: виборний Макогоненко (Іван Паторжинський) і возний Тетерваковський (Григорій Манько). Заскочені зненацька поверненням Петра, претенденти йдуть геть, і одруження молодої пари справді відбувається. [5, 88-89]
На екрани виходять і сатиричні комедії на зразок «Якось улітку» Ханаана Шмаїна (за сценарієм Іллі Ільфа та Євгена Петрова) та фільми для різних категорій дитячої аудиторії: «Кондуїст» Бориса Шелонцева, «Карл Бруннер» Олексія Маслюкова, «Пригоди Петрушки» Костянтина Ісаєва, «Справжній товариш» Абрама Окунчікова і Лазаря Бодика.
У царині анімаційного кіно Євген Гобач знімає стрічку «Жук в зоопарку», потім ставить свій найкращий твір – «Чарівний перстень». Того ж таки 1936 року Іполит Лазарчук випускає «Чванливе курча», а в 1937 закінчує перший український кольоровий анімаційний фільм «Лісова угода». Незадовго до війни йому вдається закінчити ще дві стрічки: «Папанівці» і «Заборонений папуга». У зв`язку з великими витратами виробництво анімаційних фільмів припиняється після шести стрічок і відновиться тільки на початку 1960-х років. [5, 90]
В 1937 році із запланованих 62 фільмів виходить на екрани лише 25. Так як виховання молоді є головним завданням марксистської держави, особливих зусиль докладають до того, щоб прищепити їй поняття колективу й патріотизму. Відтак виходить багато стрічок для юнацької аудиторії. Це експериментальна чарівна казка «Едельвейс» Петра Артеменка, пригодницький фільм «Стара фортеця» Мирона Білинського, «Том Соєр» Лазара Френкеля за романом Марка Твена. Яскравим прикладом пропаганди є «Іноземка» Володимира Гончукова, в якому західна дівчинка випадково переходить кордон і опиняється в початковій школі Країни Рад. Життя в соціалистичному раю таке добре, що вона вирішує більше не повертатися додому. [5, 91]
В 1937 році Іван Кавалерідзе ставить «Запорожця за Дунаєм» за твором Семена Гулака-Артемовського. Після знищення Січі 1775 року Катериною ІІ частина запорозьких козаків переправляється через Дунай і осідає на турецькій території. Андрій (Лесь Сердюк) та Оксана (Н. Глухоніна) – це персонажі, в яких утілено бажання цілого народу повернутися на обітовану землю, але це безнадійна мрія. Ще одна екранізація – «Назар Стодоля» Георгія Тасіна, знятий за п`єсою Тараса Шевченка, в якій використовується традиційний конфлікт між кріпаком і поміщиком. [5, 92]
Щодо пропагандистських фільмів, то вони ледве заповнюють порожнечу, яка щойно утворилась в кіновиробництві. Це «Чий кандидат?» Віктора Довбищенка, «Пальма» Юрія Гольцева, а також «Новели про героїв-льотчиків» Олександра Уманського.
З появою музичних комедій сатиричні та ексцентричні кінокартини поволі відходять на другий план. Прикладом єфільм «Багата наречена» Івана Пирьєва. Ідеться про життя в одному колгоспі. Бухгалтер Ковінька (Іван Любєзнов) закоханий у Маринку (Марина Лудиніна), найкращу робітницю, але Маринка дивиться тільки на привабливого тракториста Павла (Борис Безгін). Тому бухгалтер підробляє трудові показники свого суперника. На щастя, любов і трудова інспекція врешті-решт перемагають. [5, 93-94]
Із закінченням побудови в Києві Студії хронікально-документальних фільмів 1939 року, а потім, 1940-го, – Кіностудії технічних фільмів, відчутним стає відновлення українського кіновиробництва.
19 червня 1939 року на екрани виходить перший український кольоровий фільм – лірична і музична комедія «Сорочинський ярмарок» Миколая Екка за оповіданням Гоголя. Незабаром картина стає справжньою сенсацією, хоча в технічному плані є справжнім провалом (плівка швидко псувалася). [5, 95]
Нарешті в 1939 році виходить історико-революційна епопея Олександра Довженка «Щорс». Події фільму переносять нас в роки громадянської війни. Україна стає жертвою кількох окупацій. У Києві перебуває Директорія Симона Петлюри. Невдовзі місто обложить військо Щорса. Боженків полк здобуває Чернігів, Вінницю, Жмеринку. Кілька разів із рук до рук переходить Бердичів. Наприкінці літа 1919 року Україну захоплюють поляки. Боженко вмирає. Щорс зазнає тяжких втрат. Попри політичний зміст, саме завдяки звичайним інгридієнтам – думам, народним танцям, місцевим звичаям, творові надано національного забарвлення. Українська й російська мови тут взаємодіють, а не протидіють одна одній. Оскільки «Щорса» визнають фільмом десятиріччя – того, в якому соціалістичний реалізм був найбільш вираженим, можна зрозуміти, що Довженко віддає данину більшовицькій міфології та героїзму цілого народу. [5, 95-100]
В 1939 році Іван Савченко знімає ще один історико-революційний фільм – «Вершники» за однойменним романом Юрія Яновського. Стрічка починається в степу з бою чотирьох братів, узятих відповідно до української націоналістичної, царської, анархістської та комуністичної армій. Розробляючи доручений сценарій, Всеволод Павловський нещадно нівечить текст роману на вимогу цензури. Головна дійова особа – Чубенко є викапаним агітпропівським героєм пролетаріату. Друга – командир партизанів селянин Недоля розпалює ненависть селян до націоналізму й анархії. Саме поєдинок між братами Половцями, комуністом Іваном (Петро Масоха) й націоналістом Оверком (Микола Братерський), дає зрозуміти масштабність трагедії, спричиненої розшаруванням в суспільстві та військовими бунтами. Це тема смерті нації, спустошеної клановим та політичним розбратом її синів.
До списку революційних фільмів слід додати кілька класичних оборонних стрічок: «Морський пост» Володимира Гончукова, «Ескадрилія №5» Абрама Роома, «Винищувачі» Едуарда Пенцліна та Віталія Кучвальського.
Після успіху «Багатої нареченої» Іван Пирьєв ставить нову музичну комедію – «Трактористи». Клим Ярко (Миколай Крючков) після демобілізації приїжджає до одного села, де знайомиться з досвітченою трактористкою Мар`яною (Марина Ладиніна), і закохується в неї. На жаль Мар`яна має нареченого Назара Думу (Борис Андрєєв). Директор машинно-тракторного заводу просить Клима залишитись щоб реорганізувати бригаду і перевиховати пияка і грубіяна Назара. Насамінець усюди починає панувати порядок і Клим з Мар`яною одружуються. [5, 102]
30-ті роки – час підготовки і розв`язання Другої світової війни. Її початком формально вважається вересень 1939 року, коли Німеччина й СРСР з двох сторін напали на Польщу. Друга світова війна прервала поступальний розвиток радянського кіно, забезпечивши пізніше його новими темами.